Структура і оператори «інформаційного сектору» суспільства

Сектор, де інформація переробляється, кодується, проводиться, перетвориться в інформаційний потік або інформаційне спілкування, передається, зберігається або трансформується ще яким-небудь чином, а також служить предметом діяльності для інших організацій, являє собою складну структуру з різними класами елементів і багаторівневою ієрархією. Більша частина цього уявлюваного простору ставиться до ринку інформаційних продуктів і інформаційних послуг (де проведення й торгівля інформацією є основними процесами), частина – до неринкового простору (де інформація поширюється безкоштовно, але несе соціальну, ідеологічну або духовне навантаження). Ті елементи й акти ринкового простору, які або провадять інформаційні продукти, або надають інформаційні послуги, віднесемо до класу операторів «інформаційного сектору». У структуру входять не тільки оператори, але й системи, методи передачі інформації, інфраструктура інформаційного ринку, численна група його фахівців, а також різні способи й інструменти їх комунікації. Уся ця сукупність називається «інформаційним сектором» суспільної життєдіяльності.

У просторі «інформаційного сектору», крім проведення інформаційних продуктів і надання інформаційних послуг, відбуваються й інші процеси, пов'язані з комунікаціями. Проходять інформаційні обміни, в інформаційних процесах присутні й беруть участь такі класи елементів ринкової інфраструктури, які безпосередньо не провадять продукт, але сприяють його створенню. Поширення й нагромадження інформації, аналіз і дослідження, структурування й оцінка часто відбуваються за допомогою консультантів, аудиторів, методологів, редакторів і ін. Усі ці фізичні і юридичні особи також є елементами й суб'єктами структури «інформаційного сектору».

Типологія таких елементів, їх видів може визначатися за різними критеріями. Запропонуємо таку класифікацію, яка дозволить не ускладнювати структурну, а виділить обмежене число класів, але принципово відмінних друг від друга. Типологія класифікації буде визначатися відношенням суб'єктів і елементів інформаційної інфраструктури сектору до участі в процесах обміну інформацією:

- інформаційні ресурси (банки й бази даних, архіви, збори духовних і етичних цінностей, формалізовані наукові знання, сховища інформаційних накопичувачів і носіїв інформації, друковані й електронні видання, довідкові системи, навчальні програми);

- високотехнологічні комунікаційні мережі й канали передачі інформації (пошта, телекомунікації, Інтернет, ТV, радіо, системи керування соціальними групами, відомчі інформаційні мережі й системи оповіщення);

- традиційні методи поширення й зберігання інформації в суспільстві (слухи, плітки, поголоска, обговорення новин, міфи, телефонне спілкування, суспільна думка й оповіщення, комунікаційні символи й образи);

- оператори комунікаційного ринку (медіаагентства, рекламні фірми, консалтингові й аналітичні структури, лобістські організації, провайдери Інтернету, видавництва, профільні наукові й навчальні заклади, установи культури, політичні організації). Сюди ж віднесемо засіб масової інформації (редакції газет, журналів, інформаційного й розважального віщання).

Не всі структурні елементи «інформаційного сектору» є активними учасниками інформаційного процесу, тому що не всі вони провадять інформаційний продукт або переробляють інформацію. Незважаючи на порівняльну молодість і незрілість ринку комунікаційних послуг, майже всі необхідні елементи його інфраструктури в повсякденнім житті інформаційного сектору присутні. Вони нормативно регулюються відповідними правилами, при необхідності – ліцензуються, контролюються державою й професійними об'єднаннями. Ступінь розвитку інфраструктури досягнув тієї повноти, яка дозволяє вважати її ринковим механізмом, що сформувався автентичним, створити загальновизнаний кодекс поведінки її учасників. Це важливо, тому що дозволяє національному ринку інтегруватися в глобальний інформаційний простір.

Нагромадження й зберігання – це атрибутивні форми роботи з інформацією, які відрізняють неупорядкований збір відомостей і даних від стрункої логічної інформаційно-ресурсної системи, є її методологічними ознаками. Звичайно така форма вимагає створення певних матеріальних умов. Для деяких видів зберігання інформації методологічна участь людини є лише мінімально необхідною (археологічні об'єкти, геологічні формування тощо). Крім матеріальної основи, будь-яке сховище інформації має системи супроводу функціональних процесів. До них ставляться системи зберігання, засновані на технологіях архівування, забезпечення алгоритму, забезпечення схоронності й захисту. Для більшості видів сховищ актуальними є системи регулювання доступу. Головна особливість інформаційних ресурсів полягає в тому, що вони являють собою не тільки сукупність інформаційних продуктів, які пропонуються на цьому ринку його операторами, але організовану сукупність масиву інформації як самостійний суб'єкт ринку, як організацію. Двоїста характеристика виникає із самої природи інформації, що є одночасно й суб'єктом, і об'єктом, і предметом зберігання, продуктом і послугою). Так, бібліотека – це не тільки сховище книг, але й установа, створена для організації доступу до них. Довідкове агентство не тільки накопичує необхідну цільову інформацію, але, як оператор, систематизує її зберігання й організує доступ до неї.

Інформаційні ресурси можуть бути як відкритими, так і закритими. Обмеження при користуванні першими носить лише часовий, просторовий, технологічний або індивідуальний актор. Відсутність обмежень із боку цих факторів робить до ресурсів можливим будь-якому бажаючому. Рівень регулювання доступності відкритих ресурсів не носить твердий характер, сховища відкритої інформації забезпечуються системами її нагромадження й схоронності. Закриті інформаційні ресурси, навпаки, доступні тільки цільовим (селективним) групам споживачам даної інформації. Тут обмежень набагато більше, а рівень регулювання – дихотомічний. Обмеження вносяться по демографічних особливостях, соціальних критеріях, за вартістю послуг, професійним ознакам, приналежності до знакових суспільних груп і ін. До закритих інформаційних ресурсів ставляться всі відомчі, корпоративні, приватні або міжнародні сховища інформації, а також частина державних національних сховищ і архівів.

Двоїста природа інформації проявляється в таких елементів інформаційної інфраструктури, як комунікаційні мережі й канали. Різняться поняття інформаційної й комунікаційної мереж. Інформаційна призначає для кодування й декодування, первинної обробки й передачі відомостей на властивих даній мережі носіях. Класична інформаційна мережа складається із двох основних компонентів – абонентських систем і єднальної їхньої комунікаційної мережі. Абонентська мережа являє собою систему передачі ( постачальника-споживача) інформації для абонентів, пов'язаних з мережею відповідним каналом. У той же час і сама мережа може бути абонентом іншої мережі більш високого рівня. Комунікаційна мережа – це інформаційна система, у якій певним чином з'єднані інформаційними потоки (інформаційним обміном) що брати участь у комунікаційному процесі контрагенти – персони або організації. Мережі й канали існують самі по собі, як відвернений абстрактний об'єкт. Їхній статус носіїв інформації актуалізується лише при наявності інформації в них. При відсутності відомостей інформаційних мереж і каналів просто не існує. Також немає комунікаційних мереж при відсутності контрагентів. Природнім станом мереж є динамічний стан орієнтованих і організованих потоків інформації. А це – родова ознака оператора, що провадить інформаційний продукт або, що виявляє інформаційну послугу. Це й дає підставу розглядати комунікаційні мережі всіх зразків і всі типи каналів для передачі інформації як самостійного класу операторів інформаційного ринку. До такого роду мережам ставляться всі відомі розподілені системи, які організують для передачі інформації будь-якого роду. Це публічні мережі новинної, розважальної й музичної інформації, телефонні, закриті інформаційні канали для фахівців вузького профілю й ін.

Як і інформаційні ресурси, комунікаційні мережі діляться на відкриті й закриті. Розподіл це цілком очевидне й не вимагає особливих пояснень. У відкритих комунікаціях, крім відзначених вище обмежень, виявляє серйозний регулюючий вплив ще й вартість послуг. Справа в тому, що в чинність високої фінансової вартості мереж і каналів вони не безкоштовні. Тому тарифи операторів по обміну інформацією у відкритих мережах і каналах є об'єктивним обмежником доступу до їхніх послуг. Що стосується закритих комунікацій, те їх власники керуються відомим принципом, що в одному каналі дві інформаційні складові бути присутнім не повинні, і прагнуть не допускати у свою мережу публічної інформації. Обмежниками для цього типу операторів є міркування політичні (ідеологічні), морально-етичні, релігійні, державні, відомчі, корпоративні й ін., хоча нерідко відомчі мережі починають використовувати свій потенціал не тільки для обміну відомчою інформацією. На цьому заснований бізнес операторів мереж, що пропонує послуги стороннім користувачам у періоди, коли власник мереж не використовує їх на повну потужність.

У суспільстві широко поширені також традиційні інформаційні канали й методи, історія яких пов'язана з розвитком людства і являє собою вироблені людиною способи інформаційного обміну. Мова йде про слухи, плітки, пересуди. Слухи – безадресна інформація, що швидко передається, низької вірогідності. Таке «сарафанне радіо» працює на обмеженій території, ефективніше інших засобів передачі інформації. Плітки – це поширення свідомо перекручених фактів. При цьому викривлення відбувається або методом співвіднесення із суспільними цінностями, або методом психологічного мультипліцірування образів – коли кожний носій інформації переробляє її, вносячи все нові «подробиці». Усім відома процедура обговорення актуальної теми, – є переробкою первинної інформації й виробленням на її основі нового інформаційного продукту. Міфотворчість – ще один найцікавіший феномен роботи нашої свідомості. Готовий продукт міфотворчості має зовнішні відмінні риси, властиві верифіцированій інформації, він заснований на справжніх фактах і його емоційно барвиста, художня «упаковка» здатна вводити людей у стійку оману. Із цієї причини міфи більш живучі, чим справжні факти. Але їх дійсність не витримує критики експертів. Подібні суспільні канали й методи інформаційного спілкування становлять окремий об'єкт «інформаційного сектору», клас суб'єктів і методів обміну мовної інформації.

Основна група суб'єктів інформаційного ринку – це його оператори, які провадять інформаційні продукти. Це суб'єкти ринку, що провадять, обробляють, обмінюють, поширюють інформацію, що надають до неї доступ, що забезпечують її передачу. Із цієї причини діяльність операторів найбільш відома й помітна, хоча публічна сторона їх діяльності не вичерпує всю багатогранність їх роботи. Розвиток і стан інформаційного ринку залежить не тільки від числа операторів, що провадять інформаційні продукти або, що надають послуги кодування, зберігання, передачі й супроводу інформації, і навіть не від її сукупного обсягу. «Інформаційний сектор» характеризується тем, чи одержує суспільство задоволення від конкретних інформаційних запитів. Для того щоб удосталь інформаційних масивів знайти потрібний інформаційний продукт, потрібна допомога операторів, що надають послуги з пошуку інформації необхідного втримування й «упакування». Такі оператори мають можливості:

- миттєвого (або мінімально обмеженого доступу до більшості інформаційних сховищ або баз даних);

- володіння технологіями обробки великого масиву інформації (пошуковими системами);

- наявності власної спеціалізованої інформаційної бази.

Розглянемо можливі критерії класифікації названих груп операторів. У літературі іноді виникає дискусія про важливість фактору технологічної властивості, або критерію участі оператора в процесі інформаційного обміну, або інших причин. Немає потреби говорити про важливість кожного із цих критеріїв, але одночасне їхнє застосування надмірне ускладнить класифікацію й нічого нового не розкриє в методологічному плані. Щоб уникнути непотрібної ускладненості, пропонується розділити операторів ринку інформаційних послуг на класи відповідно до їхнього відношення до процесу проведення інформаційного продукту:

- оператори, що провадять інформаційні продукти, що й виявляють інформаційні послуги для суспільства (видавництва, редакції друкованих і електронних ЗМІ, новинні агентства, агентства по поширенню, книжкова торгівля, відеотеки, власники Інтернет-Порталів і Інтернет-Ресурсів і т.д.);

- фахівці, що забезпечують передачу публічних інформаційних продуктів, їх супровід, надання супутніх інформаційних послуг (пошта, телеграф, Інтернет-Кіоски й інші мережі доступу в Інтернет, телефон, рекламні агентства й ін.);

- професіонали, що мають відношення до проведення й поширенню інформації для непублічного використання (консалтингові, рейтингові, маркетингові структури, спеціалізовані й відомчі інформаційні структури).

Треба відзначити, що в окремий клас не виділені оператори, що спеціалізуються на зборі, переробці й зберіганні інформації для ЗМІ через їхню специфічну близькість. Буде правильним віднести їх до першого виду відповідного класу суб'єктів. Запропонована схема класифікації не вичерпує всі можливості для групування й цілком може стати предметом дискусії.

У цей час склалася наступна стійка структура інформаційного ринку:

- сектор продажів електронної інформації (відомості, кодовані цифровим методом);

- система електронних угод (операції на основі методики дистанційного доступу по купівлі-продажу, станові й інші операції, електронні торги, бронювання послуг і т.п.);

- ділянка мережних комунікацій (обмін інформацією в електронному виді);

- сектор продукції програмного забезпечення.

Кожний з них представляє ринкову різноманітність більш дрібних секторів і ніш, які в ході розвитку ринку змінюються, зливаються, ліквідуються. Але найбільш стабільні ділянки ринку гідні докладного аналізу.

У секторі продажів електронної інформації існують, що чітко розділяються чотири напрямки.

1. Продажу ділової інформації, які охоплюють інформаційні продукти широкого цінового і якісного діапазону й містять у собі:

- банківську, фінансову, біржову, аналітичну інформацію про стан фінансових і товарних ринків, динаміку показників ринків капіталу, товарів, інвестицій і послуг, цін, тарифів, ставок, емісій, котирувань і іншу спеціальну інформацію, без якої сьогодні не може існувати й розвиватися жоден вид бізнесу;

- інформацію економічного й статистичного характеру, соціальну, демографічну, територіальну, національну й іншу, необхідну для економічного аналізу, прогнозування й планування. Інформація пропонується у вигляді цифрових систем, динамічних рядів, матриць, прогнозних моделей, оцінних систем і ін.. Відомі великі державні й неурядові агентства, наприклад ОЕСD, які надають подібні послуги;

- ділові новини в галузі економіки й бізнесу, фінансів і в сфері керування – усе те, що повинен ураховувати у своїй оцінці ризиків зовнішнього середовища будь-який бізнес;

- комерційну інформацію – відомості й зведення про комерційних пропозиції, оферти, торги, аукціонах і тендерах, конкурентнім середовищі, підприємствах, їх політику й продукції, цінової стратегії, нових розробках і продуктах, ключових персоналіях у цьому середовищі й т.п.

2. Напрямок правової інформації, що надає споживачам відомості про документи, що носять юридичний характер і регулюючих діяльність і розвиток юридичних і фізичних осіб в інтересах держави. Надається доступ і первинне консультування по електронних версіях указів, законів, постанов, розв'язків, розпоряджень, інструкцій і багатьох нормативних документів, видаваних різними галузями й рівнями державної влади. В Україні відома система це «Ліга», що містять увесь регістр правових актів країни.

3. Напрямок спеціальної інформації або ж інформації для фахівців із усіх професійних видів і підвидам, спеціалізаціям і інтересам. Воно охоплює інформаційні продукти високої й ексклюзивної якості:

- науково-технічну, довідкову й консультаційну інформацію широкого застосування;

- спеціалізовану вузькопрофесійну й закриту інформацію;

- доступ до першоджерел, повноцінні версії текстової, цифрової, символічної інформації, а також бібліографічні, навчальні й літературні рідери, дайджести, реферати, анотації.

4. Напрямок масової споживчої інформації. Це продукти оперативної інформації стандартно невисокого, але прийнятного для масового споживача якості. Цей напрямок охоплює:

- інформаційні масові продукти новинних агентств, прес-служб, моніторингів подій і т.п.;

- стандартні інформаційні споживчі продукти – відомості про погоду, програми інформації, розклади, довідкові бази даних і довідники про послуги.

Головна частина інформаційного ринку – це ринок електронної інформації, тобто ринок, де товаром є відомості будь-якої властивості й характеру, за умови кодування їх у цифрові види, способи якого можуть бути різними, але технологія кодування й декодування повинна бути загальнодоступної й розповсюдженої. Такою технологією в цей час є інформаційні розробки на базі операційних комп'ютерних модулів і розповсюджених програмних операційних системах на платформі фірми Microsoft (наприклад, комплекс Windows). Завдяки загальній ідеології кодування стало можливим стрімкий розвиток інформаційних продуктів і сам розвиток ринку IТ. Основою практично всіх інформаційних продуктів і послуг виступають електронно-цифрові бази даних. Більш складна продукція, що виникає в результаті обробки первинних інформаційних актів, що черпаються з баз даних – електронні інформаційні ресурси. Це спільний результат інтелектуальної людської діяльності й розроблених людиною інформаційних технологій. Обоє рівня інформаційної продукції звертаються на інформаційному ринку завдяки діяльності операторів-виробників, операторів-розподільників і операторів-брокерів. Продаж інформаційних продуктів здійснюється у вигляді передплати на послуги діалогового доступу й у вигляді одноразових разових запитів. Відповідно так обслуговуються власні мережні системи великих виробників або розподільників або мережа брокерів.

Сектор електронних угод (операцій) являє собою зростаючий ринок фінансових, товарних і супутніх інформаційних операцій, що дозволяють її споживачам на умовах дистанційного доступу брати участь у торгах, проводити угоди, оплачувати, що здобуваються продукти й послуги, одержувати необхідну консультацію, звіти, відслідковувати й супроводжувати всі контрольовані операційні етапи й звітність по них. Сьогодні нові технології дозволяють у режимі реального часу робити банківські операції, проводити біржові угоди, купувати продукти й товари, виставляти пропозиції й оплачувати послуги, регулювати структуру й динаміку зміни своїх активів і пасивів, управляти власними фінансовими нагромадженнями будь-якій людині, що добровільно входить у систему інформаційного електронного дистанційного обміну. Ринковий сектор програмного забезпечення включає всі види програмної продукції (інструментальні кошти, системи організації даних, ігрові й навчальні програми й ін.). Ринковий сектор мережних комунікацій включає системи електронної пошти, телеконференції, електронні мережні дошки оголошень (ВВS), усі інші системи, що поєднують користувачів ПЕОМ.