Філософія Нового часу
СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ 3.
ТЕМА. Історія розвитку філософської думки у ХVІІ – ХІХ ст.
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: раціоналізм, емпіризм, індукція, дедукція, суспільство, пізнання, просвітництво, гносеологія, психоаналіз.
ПЛАН ЗАНЯТТЯ
1. Переосмислення завдань філософії у ХVІІ ст. Проблема пізнання.
2. Емпіризм та раціоналізм.
3. Зміст німецької класичної філософії та її значення для світової філософії.
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:
1. Назвіть соціально-політичні передумови філософії Нового часу.
2. Назвіть природничо-наукові передумови філософії Нового часу.
3. Наведіть приклад основних наукових відкриттів ХVІІ – ХVІІІ ст.
4. Яких видатних вчених ХVІІ – ХVІІІ ст. ви можете назвати?
5. Назвіть основні характерні особливості філософії Нового часу.
6. Хто заклав основи раціоналізму? Дайте характеристику його поглядів.
7. Розкрийте суть емпіризму як одного із основних методологічних напрямів у філософії Нового часу.
8. Основні характерні риси німецької класичної філософії. Чим вони зумовлені?
9. Назвіть основні ідеї філософської концепції Канта.
10. Розкрийте зміст основних напрямів розвитку сучасної філософської думки.
ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ (ПРЕЗЕНТАЦІЙ)
1. Формування науки Нового часу.
2. Марксистська філософія.
3. Напрями розвитку сучасної філософії.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:
1. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник/ Бичко І. В., Табачковський В. Г., Горак Г. І. та ін. – 2-е вид. – К.: Либідь, 1994. – 576 с. – С. 102-158.
2. Філософія: Підручник / Г. А. Заїченко, В. М. Сагатовський, І. І. Кальний та ін.; За ред. Г. А. Заїченка та ін. – К.: Вища шк., 1995. – 455 с. – С. 35-50.
МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДО ЗАНЯТТЯ
Формування нової парадигми філософствування базується на кардинальних змінах у житті суспільства Західної Європи.
| Соціально-економічні зміни | Соціально-політичні зміни | Природничо-наукові відкриття | Зміни в державній сфері суспільства |
| Розлад феодальних відносин, збільшення міжнародного виробництва, торгівлі, економічних і культурних зв'язків між країнами, інтенсивний розвиток економічних відносин | Буржуазні революції: Нідерланд (XVIст.— початок XVII ст.); Англія (середина ХVІІст.); становлення і розвиток капіталістичних відносин; зміни в соціальній та політичній структурі суспільства | Механіка небесних і земних тіл; астрономія; теорія опору матеріалів; фізика: вивчення електричних і магнітних явищ; хімія | Розвиток ідей гуманізму епохи Відродження; відмова від натурфілософи; формування нових світоглядних форм мислення |
Основні риси філософії Нового часу.
1) Гносеологізм — світоглядна настанова, яка виходить із того, що теоретичне пізнання є вищим сенсом життя людини (основна риса філософії Нового часу; на перше місце виходить наука про пізнання світу, матеріалістична спрямованість філософії, що обумовлено орієнтацією на науку).
2) Деїзм — Бог дає перший поштовх, а потім усувається від справ. Всесвіт розвивається відповідно до природних законів.
3) Механіцизм — розуміння природних процесів і людини, різноманітні форми розвитку зведені до механічного руху. «Людина — машина» — крайнє вираження механіцизму Нового часу. Перетворення світу шляхом зведення його до простих механізмів.
4) Матеріалізм — який спирається на великі відкриття природничих наук, поширених на явища природи.
5) У теорії пізнання проявляються взаємообумовлені напрями: емпіризм і раціоналізм.
Емпіризм (грец. — досвід) — філософський напрям, який визнає чуттєвий досвід основним і єдиним джерелом і змістом знання. Засновником емпіричної традиції в англійській філософії був Френсіс Бекон, розвинули його погляди Т. Гоббс, Дж. Локк, Йж. Берклі, Д. Юм та інші. Емпіризм XVII—XVIII ст. — матеріалістичний емпіризм, який стверджує, що чуттєвий досвід об'єктивно відображає навколишній світ.
Раціоналізм (латин. — розум) — філософський напрям, який визнає розум основою пізнання. Раціоналізм протистоїть емпіризму. Основоположником раціоналізму став дуаліст Декарт. Його ідеї продовжили голландський філософ Б. Спіноза та німецький філософ Лейбніц.
Філософія Нового часу історичними передумовами свого формування має утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію XVI —XVII ст., становлення експериментального природознавства.
Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обґрунтуванні методів наукового пізнання. На цій основі формуються в філософії XVII ст. два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм. Емпіризмпроголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду, в знаннях немає нічого, чого б раніше не було в чуттєвому досвіді суб'єкта. Розум не привносить ніякого нового знання, а лише систематизує дані чуттєвого досвіду.
Раціоналізмнаголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, а чуттєве пізнання лише підштовхує розум до діяльності.
Засновник емпіризму — англійський філософ Френсіс Бекон (1561 —1626), який завдання філософії вбачає у пізнанні природи і оволодінні її силами, а для цього необхідно розробити відповідний метод, який би найкоротшим шляхом вів до істини. Мета пізнання — збагачення життя справжніми відкриттями, зміцнення влади людини над силами природи; об'єкт пізнання — природа, а основні методи — експеримент та індукція. У широкому розумінні індукція — це метод, за допомогою якого здійснюється сходження від окремих спостережень, одиничних фактів до узагальнень.
Основоположник раціоналістичного напрямку у філософії — французький філософ Рене Декарт, (1596 – 1650) підкреслює практичне значення науки як знаряддя прогресу. Свою методологію він будує на принципах раціоналістичної дедукції, а експеримент визнає лише як передумову пізнання.
Суть дедуктивного методу Декарт сформулював у чотирьох правилах.
1. Піддавай усе сумніву. Вихідний пункт наукового пізнання — визначення принципів або начал. За істинні, згідно з цим правилом, можна вважати лише ті положення, які не викликають ніякого сумніву і не потребують доведення.
2. Кожну складну проблему слід ділити на простіші і робити це доти, доки не прийдемо до ясних та очевидних речей.
3. Треба "дотримуватись певного порядку мислення", починати з найпростіших і доступних для пізнання предметів і поступово сходити до складніших і важчих.
4. Треба орієнтуватися на досягнення повноти знання, на послідовність та ретельність дедуктивного виведення, мати повний перелік і детальний огляд усіх ланок. Розум, озброєний дедуктивним методом, здатний пізнати найглибші основи світу і не може мати, на думку Декарта, перешкод у послідовному сходженні до істини. Критерій істинності знання, за Декартом, — ясність і очевидність. Ці вихідні самоочевидні положення Декарт кваліфікує як інтуїтивні. Прообразом їх є аксіоми математики, зокрема геометрії.