Техніко-технологічний стан підприємства. Оцінка техніко-технологічного стану підприємства. Сутність технологічних змін на підприємстві.

Характеристика і місце інноваційної політики в загальній стратегії підприємства. Чинники впливу на формування інноваційної політики. Прогнозування та планування інноваційної діяльності підприємства.

Інноваційна політика – наука і система практич­ного регулювання (управління) нововведеннями у суспільстві, в умовах конкретного підприємства, галузі, країни.

Предметом дослідження інноваційної політики підприємст­ва є підприємницька діяльність, виробництво, але не виробниц­тво взагалі, а впровадження нововведень у виробничі процеси.

Усю сукупність процесів, що відбуваються у підприємниць­кій діяльності, можна поділити на дві групи — традиційні та інно­ваційні. Традиційні процеси характеризують звичайне, що скла­лося в результаті розвитку минулого періоду, функціонування народного господарства, окремого підприємства, а інноваційні — розвиток на якісно новому рівні, за рахунок нововведень.

Інноваційна політика є складовою загальної стратегії підприємства і одночасно сприяє впровадженню в практику ос­новних вимог цієї стратегії.

На рівні держави розробляється державна інноваційна політика, яка відображає ставлення держави до інноваційної діяльності, виз­начає мету, напрями, форми діяльності органів державної влади в галузі науки, техніки й реалізації їхніх досягнень. Державна іннова­ційна політика виз­начає і стимулює пріоритетні нап­рями розвитку нау­ки і техніки. Інноваційна по­літика підпри­ємства визначає орієнтири розвит­ку підприємства. Зміни в ринковому середовищі, нові потреби, нові мож­ливості чи загрози для діяльності під­приємства, сила кон­курентів, тощо.

Складовими елементами інноваційної політики є:

- забезпечення вивчення ринку збуту продукції свого підпри­ємства, галузі, народного господарства;

- вивчення напрямків і сутності нововведень на інших вітчиз­няних і зарубіжних суб'єктах господарювання;

- наявність фінансових ресурсів для проведення фундамен­тальних досліджень, розробки і впровадження в практику інновацій;

- проведення дослідно-конструкторських розробок, освоєння і експлуатація нововведень;

- контроль на всіх етапах інноваційного процесу від задумів, розробки ідеї і якості використання;

- підготовлені кадри для втілення в життя інноваційної політи­ки.

Розробка інноваційної політики підприємства передбачає визначення мети і стратегій його розвитку на найближчу й пода­льшу перспективи, виходячи з оцінки потенційних можливостей підприємства й забезпеченості його відповідними ресурсами.

Розрізняють такі види інноваційних стратегій підприємства:

• традиційна – прагнення лише до підвищення якості виготовлюваних виробів, що в довгостроковій перспективі є гарантією відставання підприємства спершу в техніко-технологічному, а згодом — і в економічному аспектах;

• опортуністська – коли зусилля підприємства спрямовані на пошук такого виду продукції, який не потребує особливих вит­рат на дослідження й розробку, але дає змогу виробникові уп­родовж певного періоду бути присутнім на ринку одноособово. Пошук і використання таких ніш ґрунтуються на глибокому знанні ринкової ситуації, високому рівні техніко-технологічного розвитку та великих адаптаційних спроможностях підприєм­ства, що, однак, не виключає високого ступеня ризику швидкої втрати монопольного становища;

• імітаційна – набуття нової технології через закупівлю ліцен­зій. Це дешевше й надійніше, ніж власні розробки та витрати на нові винаходи. Така стратегія досить успішна, проте для ос­воєння оригінального продукту розумової праці, що створює монопольну ситуацію, потрібні висока кваліфікація фахівців і постійна підтримка досягнутого рівня;

• оборонна – це досить витратна стратегія підвищення техніч­ного рівня виробництва, впровадження досліджень і розробок якої не претендує на провідні позиції в певній галузі, а полягає в тому, щоб не відставати від інших у техніко-технологічному розвиткові;

• залежна – коли дрібні підприємства виконують замовлення най­більших на виробництво нового продукту або виробничого методу;

• наступальна – полягає в завоюванні першого місця на ринку. Вимагає наявності фахівців високої кваліфікації, проведення великої організаторської роботи, та має й ряд переваг.

Єдиної, успішної для всіх підприємств моделі інноваційної стратегії не існує. Вибір стратегії залежить від великої кількості факторів, в т. ч. від ринкової позиції підприємства, динаміки її змі­ни, виробничого й технічного потенціалу підприємства, продукту чи послуг, що виробляються, стану економіки, культурного середовища та інше.

Лекція 5 Оновлення техніко-технологічної бази підприємства і продукціі.

Техніко-технологічна база підприємства – це система найак­тивніших елементів виробництва, яка характеризує технологію одержання продукції (виконання робіт, послуг) за допомогою ма­шинної техніки, різноманітних транспортних, діагностичних та інформаційних засобів, що разом створюють технологічну систему виробничих підрозділів і підприємства в цілому.

Техніко-технологічна база підприємства включає не тільки основні виробничі фонди, а і технологічні процеси, операції з обробки, переміщення, складування, контролю; інформаційно-обчислю­вальну техніку, засоби зв'язку і енергетичну базу.

З розвитком науки і техніки всі технології безперервно онов­люються і розвиваються. І в даний період виділяються три ос­новні напрямки розвитку сучасних виробничих технологій:

- перехід від дискретних (циклічних) технологій до безперерв­них (потокових) виробничих процесів як найефективніших;

- впровадження замкнутих (безвідходних) технологічних проце­сів у складі виробництва, як найбільш економічно нейтральних;

- підвищення наукомісткості високих і нових технологій, як найпріоритетніших у бізнесі. Все це приводить до зміни техніки, основних виробничих фондів.

В залежності від споживчих властивостей і можливості використання вирізняють три основні види продукту:

- матеріальний;

- енергетичний;

- інтелектуальний.

Оціночні показники техніко-технологічного стану підприємства.Всі оціночні показники можна звести в наступні групи, що характе­ризують:

- ступінь технічної оснащеності праці (фондовіддача; фондоозброєність; частка прогресивних видів обладнання в загальній кількості);

- рівень прогресивності технології (середній вік застосовуваних технологічних процесів; коефіцієнт використання сировини і матеріалів; рівень утилізації відходів виробництва; надійність, довговічність продукції; питома металомісткість);

- технічний рівень обладнання (енергоозброєність праці; середній строк експлуатації; частка технологічно та економічно застарілого обладнання за­гальному парку; коефіцієнт фізичного зносу устаткування; коефіцієнт оновлення обладнання; коефіцієнт оновлення обладнання; коефіцієнт вибуття);

- рівень механізації та автоматизації праці (механоозброєність праці; трудомісткість продукції; продуктивність праці; частка нових технологій за обсягом або трудомісткістю про­дукції; частка екологічно чистої продукції; ступінь охоплення робітників механізованою працею; частка обсягу продукції, що виробляється за допомогою авто­матизованих засобів праці);

- рівень організації підприємницької діяльності (коефіцієнт використання обладнання; коефіцієнт ритмічності; коефіцієнт змінності роботи устаткування; коефіцієнт використання робочого часу; коефіцієнт використання кваліфікації робітників);

- рівень управління підприємством (питома вага працівників управління в загальній кількості промислово-виробничого персоналу; коефіцієнт ефективності управління).

Всі вони у взаємозв'язку характеризують ефективність під­приємницької, в тому числі інноваційної діяльності підприємства.