Збалансована організація території земельних угідь
Принципи встановлення параметрів збалансованої структури земельних угідь згідно басейнового підходу
Басейн малої річки є відносно самостійною функціональною частиною природного ландшафту, стан якої суттєво впливає на інші частини ландшафтних територіальних комплексів. Тому збалансованість структури земельних угідь потрібно забезпечувати передусім на рівні басейнів малих річок. Згідно з принципом відповідності якісного і кількісного складу біоти умовам природного середовища стан басейну річки визначається станом утримання поверхні водозбору, фізико-географічними умовами формування поверхневих вод і підземного стоку та компенсаційними природоохоронними заходами, які приймаються суспільством.
Отже, збалансована структура земельних угідь в басейні річки повинна забезпечити умови функціонування і самовідтворення екосистем басейну річки. При цьому слід враховувати, що межею антропогенних порушень екологічних зв'язків є господарське освоєння 40% басейну, але вже за такого показника ландшафт обезцінюється, а екосистеми втрачають здатність до продуктивного функціонування і самовідтворення. Граничною межею освоєності є 50% освоєння території басейну річки.
На сьогодні на території України лише розораність складає 56,7%, окрім того, значну частину займають урбанізовані території та промислові майданчики, дороги, кар'єри тощо.
За вихідні принципи визначення збалансованої структури земельних угідьрічкових басейнів прийнятонаступні положення:
1) баланс природних чинників (біогеоценозів поверхні водозбору) та факторів управління (компенсаційних природоохоронних заходів) повинен бути вищим або рівним антропогенним чинникам та факторам;
2) визначальним ключем у збалансованій структурі земельних угідь є оптимальна лісистість річкових басейнів, розрахована за методикою Міховича. (рис.).
Тому визначення збалансованої структури земельних угідь проводять в такій послідовності:
1) встановлюють оптимальну лісистість за максимальним показником підземного річкового стоку;
2) визначають оптимальну залуженість картографічним методом за шириною прируслової заплавної тераси і довжині водотоку;
3) встановлюють межу розораності басейну річки за рівнянням матеріального балансу чинників порушених і непорушених територій.
Методику розрахунків див. у практикумі.
На сьогоднішній день в найбільшій мірі принципам збалансованості відповідає контурно-меліоративна організація території (КМОТ), наукові принципи якої викладено С.Ю. Булигіним.
КМОТ – така організація території сільгоспугідь в межах водозбору (басейну річки), яка забезпечує диференційоване використання території в залежності від її грунтово-ландшафтних умов і ґрунтозахисної здатності сільськогосподарських культур.
При проектуванні проводиться диференціація або групування земель за типом використання. Лінійні рубежі розміщуються поперек схилів в напрямку наближення до горизонталей місцевості. Контурні рубежі фіксуються на місцевості різними засобами постійного упорядкування території (валами різних типів, лісосмугами, буферними смугами з багаторічних трав). При цьому враховується існуюча гідрографічна мережа, яка виконує функції водотоків по безпечному скиданню надлишку талих і зливових вод (залужені улоговини, днища балок, штучні споруди) в річки, ставки, водоймища, озера і при необхідності створення додаткових водорегулюючих заходів.
КМОТ дозволяє вирішити ряд завдань збалансованого землекористування, а саме:
- забезпечує підвищення захисних функцій існуючих сільськогосподарських ландшафтів в басейні річки;
- максимально враховує наявні існуючі рубежі, які суттєво впливають на перерозподіл поверхневого стоку талих і зливових вод на водозбірних площах і не підлягають реконструкції в процесі проектування (шляхи з твердим покриттям, залізниці, земляні вали різних типів);
- визначає лінійні рубежі для розміщення полезахисних і водорегу-люючих елементів ландшафту (лісосмуг, протиерозійних валів, водоохоронних прибережних смуг);
- створює оптимальні умови взаємодії різних ґрунтозахисних агротехнічних заходів між собою.
Проектування контурної організації території здійснюється в певній послідовності (див. рис.13.4).
Отже, першим і визначальним етапом у вирішенні всіх інших питань КМОТ є поділ земель території водозбору на три еколого-технологічні групи. Належність земель до тої чи іншої групи визначає комплекс інших заходів з КМОТ, і передусім оптимальну структуру посівних площ.
Землі водозбору, використання яких можливе під ріллю, розподіляються на три основні ЕТГ.