Визначення оптимального співвідношення площ природних та господар­ських угідь.

Серед всіх видів природних угідь саме ліси мають найбільш виражені природоохоронні функції в басейні річки завдяки їх суттєвому впливу на перерозподіл поверхневого і підземного стоку та уповільнення ерозійних процесів ґрунтового покриву. Тому передусім визначають оптимальну лісистість в басейні річки (див. практикум*). Оптимальна лісистість території басейну річки розраховується такими способами:

- за кореляційною залежністю між лісистістю та коефіцієнтом стоку. О. О. Молчанова (1960);

- за максимальною величиною приросту підземного стоку в складі водного балансу.

Виходячи зі значень коефіцієнта стоку, при якому лімітується ерозія (близько 10-15 %), вченими встановлено, що в Степу лісистість має складати 10%, а в лісостепу - 15%, тоді як зараз лісистість степу України становить 2,0-2,8 %

Згідно розрахунків лісистості за максимальною величиною приросту підземного стоку в складі водного балансу встановлено, що в межах України величини оп­тимальної лісистості зменшуються з північного заходу та півночі на південний схід та південь від 39-40% до 16-17% (див. рис.) Для зони змішаних лісів оптимальна лісистість складає 23-40 %, Лісостепу – 17-23%, Степу - 15-17 %.

Рис. 13.3. Нормативи оптимальної лісистості

рівнинної частини України (Міхович А.Г. 1986)

2. Визначення мінімально необхідної площі біоцентру можна провести за трьома підходами: з біоекологічним, фізико-географічним та агроекологічним.

З біоекологічних позицій оптимальна площа біоцентру має бути такою, щоби забезпечувалось ефективне самовідтворення популяцій та гарантувалось їх існування протягом невизначено довгого часу. Як зазначалося вище, для цього необхідні площі в кілька сотень і тисяч квадратних кілометрів, що зараз для більшості регіонів недосяжне. Тим не менше, з встановлених залежностей між площею біоцентру та його видовим складом, віковою структурою популяцій випливає, що для різних угруповань існують деякі критичні зна­чення площі, нижче якої різко зменшується їх видова насиченість та інші фітоценотичні показники. За даними європейських ландшафтних екологів, для багатьох типів рослинності такою площею є 200 м2. Тому цю величину орієнтовно можна прийняти за мінімально необхідну площу окремого біоцентру. Проте стійкість популяцій­ної структури угруповань таких ареалів мала і завжди є високий ризик їх деградації.

З фізико-географічної точки зору мінімальний розмір ділянки з природною рослинністю (насамперед лісовою) має бути таким, щоб вона могла впливати на мезоклімат. Особливого зна­чення цей фактор набуває для регіонів з недостатнім зволоженням. За даними М. І. Будико та О. О. Дроздова (1953), для різних ландшафтних зон розмір лісових масивів, при якому вони впливають на збіль­шення атмосферних опадів, коливається від кількох до десятків квадратних кілометрів. Біоцентри, площею менші за 1 км 2, мезо­клімату регіону практично не змінюють.

З агроекологічної точки зору біоцентр, вкраплений у структу­ру агроландшафту, має оптимізувати прилеглі поля за рахунок пта­хів, комах, рептилій, що живуть у ньому. При цьому можна і не вимагати від такого біоцентру стійкості його популяційної струк­тури, допускається їх певна деградація, яка може лімітуватися штучно (підсадкою дерев, чагарників тощо). За даними НДІ біо­логії Дніпропетровського університету, ділянки з насадженою природною рослинністю площею 0,5-1 га в степовому ландшафті за­безпечують біологічний захист та запилення агроценозів у радіусі 2 км. Біоцентри меншої площі такої оптимізуючої ролі не відіг­рають.

3. Визначення оптимального місця розміщення біоцентруна території ландшафту та планування біоцентрично-сітьової ЛТС.

У збалансовано організованій території всі біоцентри мають бути зв'язаними біокоридорами в єдину мережу. Оптимальність цієї мережі оцінюється індексами зв'язності (α, β, γ).

Найбіль­шої ефективності біоцентрично-сітьова ЛТС досягає при значеннях α=1, β=1, γ=3. При невідповідності параметрів існуючої ЛТС цим значенням слід створити нові біоцентри та біокоридори. Опти­мальним місцерозміщенням біокоридорів є балки та улоговини, що дозволяє виконувати протиерозійну та водозахисну функції, окрім головної - ста­білізації біоцентрично-сітьової ЛТС.

Території, не зайняті природною рослинністю та забудовою, мають бути диференційовані на угіддя відповідно до природних потенціалів та оцінок стійкості до антропогенних впли­вів. Оцінка екологічної стійкості ландшафтів таких територій проводиться на основі показників КЕСЛ1 та КЕСЛ2 (див. практикум). За результатами оцінки робиться висновок про ступінь стійкості ландшафтів та рекомендуються заходи щодо підвищення рівня стійкості, якщо КЕСЛ1<1,0 або КЕСЛ2<0,5.