Поняття фінансового посередництва

Тема 3. Поняття і класифікація фінансового посередництва

Що є основним напрямком діяльності професійних учасників ринку фінансових послуг?

Що стало передумовою виникнення фінансового посередництва?

а) виникнення інституту приватної власності;

б) розвиток фінансових операцій;

в) необхідність в додатковому інвестуванні через обіг цінних паперів.

а) забезпечення приросту інвестиційного капіталу;

б) збереження номінальної вартості заощаджень;

в) збереження реальної вартості заощаджень.

3.1 Поняття фінансового посередництва

3.2 Функції фінансових посередників

3.3 Класифікація фінансових посередників

Перелік рекомендованої літератури: 1, 2, 5, 9, 11 – 16, 39, 40, 46, 54, 63, 64, 68, 70.

Фінансові посередники є основними учасниками ринку фінансових послуг. Саме через їх діяльність визначається ефективність функціонування ринку в цілому та його окремих сегментів. У зв’язку з цим фінансовому посередництву, як специфічному виду економічної діяльності, приділяється увага всіма науковцями.

Базою для теоретичного обґрунтування ролі фінансового посередництва в економічному розвитку є роботи А. Пігу про розподіл ризиків та Й. Шумпетера про фінансування інновацій. Надалі теоретичні положення, що надані в цих роботах, підтверджуються досвідом економічного розвитку ХХ ст. та узагальнені в концепціях Р. Голдсміта про «фінансове поглиблення» як чинник економічного зростання та Р. Левіна про фінансовий фактор сприяння структурним зрушенням.

Подальший розвиток питань фінансового посередництва знайшов своє відображення в роботах Дж. Герлі та Дж. Штігліца. В «фінансовій теорії» Дж. Герлі визначається, що зростання доходів є об'єктивною передумовою розвитку та вдосконалення системи фінансового посередництва. А Дж. Штігліц в «новій теорії фінансів» вказує на те, що для реалізації позитивної ролі фінансового посередництва в економічному розвитку крім об'єктивних чинників велику роль відіграє державна політика, яка спрямована на захист інтересів інвесторів, забезпечення прозорості діяльності фінансових посередників, подолання бар'єрів «морального ризику» та «асиметричної інформації» на всіх етапах інвестиційного процесу.

Обґрунтовуючи сутність фінансового посередництва слід звернути увагу на те, що процес переміщення капіталу може відбуватись різними способами. Найбільш простий – це пряме переміщення, яке полягає в передачі фінансових активів компанії в обмін на вільні фінансові ресурси без участі третьої сторони (рис. 3.1).

Більш складним є рух фінансових ресурсів в обмін на фінансові активи за участю фінансових посередників (рис. 3.2)

цінні папери

грошові кошти

Рис. 3.1 – Пряме переміщення капіталу

Цінні папери Цінні папери

Грошові кошти Грошові кошти

Рис. 3.2 – Опосередковане переміщення капіталу за участю фінансових посередників

В даному випадку посередники купують грошові кошти у тих, хто має заощадження в обмін на свої власні цінні папери, а потім використовують ці грошові кошти для придбання і збереження цінних паперів компанії. Таким чином, фінансові посередники створюють нові форми капіталу, які є більш надійними і ліквідними.

У загальному виді сутність фінансового посередництва відображено на рис. 3.3.

Зобов’язання Зобов'язання

Грошові кошти Грошові кошти

Рис. 3.3 – Сутність фінансового посередництва

З рисунку 3.3 видно, що у секторі опосередкованого фінансування поряд з двома базовими суб'єктами функціонує третій учасник – фінансовий посередник, який є самостійним і рівноправним суб'єктом ринку фінансових послуг. Подібно до базових суб'єктів він формує власні зобов'язання та вимоги, і на цій підставі емітує власні фінансові інструменти, які стають об'єктом торгівлі. Таким чином, діяльність фінансових посередників спрямована на акумуляцію вільних грошових коштів і їх розміщення серед позичальників.

Виходячи із загальної структури ринку фінансових послуг можна визначити, що фінансові посередники – це фінансові інститути, які надають широке або обмежене коло фінансових послуг. Вони задовольняють фінансові інтереси суб’єктів виробничої та соціальної сфери, які, з одного боку, залучають фінансові ресурси та розміщують їх у власних інтересах, а з іншого – володіють вільним капіталом та мають бажання найбільш вигідно його розмістити.

Створення та розвиток фінансового посередництва в першу чергу обумовлено виникненням інституту приватної власності. Поява трастів і розвиток права довірчого управління отримує з 12 століття широкого поширення, особливо в Англії. Відтоді почав розвиватись і особливий напрям англійського права, який чітко регламентує обов’язки власника та довіреної особи.

Проте нагромадження багатства у матеріальній та грошовій формі, і відокремлення права володіння від права управління є лише необхідною умовою становлення фінансового посередництва. З розвитком кредиту, а пізніше і з поширенням операцій з цінними паперами починається процес нагромадження у формі фінансових активів. Одночасно виникає попит на послуги щодо кваліфікованого управління капіталами. Зацікавленість у таких послугах зростає разом з розвитком ринку фінансових послуг. Обумовлюється це тим, що власнику фінансових активів все складніше стає самостійно здійснювати операції на ринку, о також тим, що операції з фінансовими активами починають проводитись на організованих ринка, доступ на які отримують лише його професійні учасники. Отже, формування та розвиток організованого ринку фінансових послуг є ще однією передумовою створення та розвитку фінансового посередництва.

На ринку фінансових послуг України функціонують різноманітні фінансові посередники, діяльність яких регламентується Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Цей Закон встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг. Відповідно до статті 1 даного Закону фінансові посередники поділяються на два основних види – фінансові установи та кредитні установи.

Фінансова установа – це юридична особа, яка надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Кредитна установа – це фінансова установа, яка має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик.

Розкриваючи сутність фінансового посередництва необхідно визначити місце і роль основних його суб’єктів у сучасному механізмі трансформації заощаджень в інвестиції. Даний механізм можна умовно поділити на три етапи:

- перший етап – це формування інвестиційних заощаджень приватних осіб - інвесторів;

- другий етап – це формування довгострокових пасивів інституційних інвесторів;

- третій етап – це розміщення цінних паперів, випущених фінансовими посередниками, або укладання контрактів з інститутами довірчого управління щодо управління капіталами.

Дана послідовність найбільш ярко виражена на ринку фінансових послуг провідних, економічно розвинутих країн світу. Так само, як і механізм фінансового посередництва, на прикладі даних країн найбільш ярко розкриваються і форми фінансового посередництва.

Так, фінансові посередники, будучи конкурентами у залученні інвестиційних заощаджень приватних осіб, що мають вільні фінансові ресурси, змушені орієнтуватись на інвестиційні цілі. По ступеню важливості мотиви для інвестування є наступні:

1. створення резервів на “чорний день”;

2. надійне і гарантоване забезпечення у пенсійному віці;

3. нагромадження коштів для придбання нерухомості, чи товарів тривалого використання.

Таким чином, основною метою фінансового посередництва є, з одного боку, збереження реальної вартості заощаджень, а з іншого - отримання додаткового доходу від володіння чи операцій з фінансовими активами. На сучасному ринку фінансових послуг механізм фінансового посередництва можна розглядати як систему спеціалізованих інститутів, які відрізняються один від іншого строками виплати доходу та повернення коштів, юридичними особливостями залучення коштів та інвестиційною політикою. Безпосередньо вільні заощадження приватних осіб розподіляються між інституційними інвесторами, фінансовими посередниками чи безпосередньо використовуються на придбання фінансових активів через брокерські контори, або розміщуються на депозитних рахунках комерційних банків і небанківських фінансово-кредитних установ.

Виходячи із порядку формування фінансових ресурсів фінансові посередники бувають депозитного та недепозитного типу. До першого виду відносять комерційні банки, ощадні банки, кредитні асоціації, кредитні спілки. Вони формують фінансові ресурси за рахунок депозитних вкладів своїх клієнтів, та за рахунок вільних коштів на поточних і розрахункових рахунках.

До другого типу відносяться страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, інститути сумісного інвестування, благодійні товариства, лізингові компанії та інші. Джерела формування їх фінансових ресурсів залежать від сфери діяльності кожної окремої компанії. Так, страхові компанії формують фінансові ресурси за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, що застраховані у даній компанії. Недержавні пенсійні фонди залучають фінансові ресурси за рахунок відкриття пенсійних рахунків особам, що знаходяться у працездатному віці. Для інститутів сумісного інвестування джерелами фінансових ресурсів виступають акції та інвестиційні сертифікати, що емітовані компанією. В благодійних товариствах фінансові ресурси формуються за рахунок благодійних внесків.

Через особливості формування фінансових ресурсів визначається і сфера діяльності фінансових посередників. Одни з них надають широке коло фінансових послуг (комерційні банки, кредитні спілки, ощадні банки та ін.), інші спеціалізуються на окремих специфічних фінансових послугах (страхові компанії, лізингові компанії, інститути сумісного інвестування тощо).

Але, незважаючи на те, за рахунок яких коштів сформовані фінансові ресурси і на скільки широке коло фінансових послуг пропонується фінансовими посередниками, всі вони допомагають позичальникам на оптимальних умовах залучити інвестиційні ресурси, а інвесторам прийняти вірні рішення щодо інвестування коштів у фінансові активи та реалізувати ці рішення у найменш короткий термін.

В економічній теорії існує два основних підходи щодо визначення структури фінансових посередників.

За першим підходом фінансові посередники включають:

- кредитних брокерів, в задачі яких входить пошук власних коштів і суб’єктів ринку, яким потрібні кошти. Основним завданням – кредитних брокерів є вирівнювання попиту на капітал з його пропозицією;

- вторинний ринок, представниками якого є фондова біржа, біржові брокери, дилери та маклери. Їх задача полягає у забезпеченні ліквідності фінансових активів як на первинному, так і на вторинному ринку;

- інвестиційні банки, метою діяльності яких є акумулювання довгострокових інвестиційних ресурсів і найбільш ефективне розміщення їх у виробничих та поза виробничих галузях країни.

Відповідно до другого підходу фінансові посередники поділяються в залежності від сфери діяльності на:

- комерційні банки;

- ощадні банки;

- інститути сумісного інвестування;

- страхові компанії;

- недержавні пенсійні фонди;

- лізингові компанії та ін.

Таким чином, посередники являються проміжною ланкою між кінцевими позичальниками і інвесторами. Вони трансформують прямі замовлення у опосередковані, надаючи при цьому різноманітні інформаційні, консультаційні, експертні та інші послуги. Їх роль в функціонуванні ринку фінансових послуг полягає в тому, що завдяки фінансовим посередникам збільшується доходність позичкового капіталу, виникає можливість розширити відносини між інвестором і позичальником шляхом надання додаткових послуг (страхування кредитора від різних ризиків, задоволення потреб у пенсійному забезпеченні, забезпеченні житлом, набуття права власності і управління певними активами тощо). Вони дають реальну можливість кожній особі ефективно розмістити власні фінансові ресурси, максимально скоротивши при цьому фінансові витрати на проведення операції та мінімізувавши фінансовий ризик. Більш детально роль фінансового посередництва розкривається в його функціях.