Метод демографічної статистики

Метод у самому загальному розумінні означає спосіб досягнення мети, регулювання діяльності. Метод конкретної науки – сукупність прийомів теоретичного практичного пізнання дійсності. Для окремої науки обов'язкова не тільки наявність особливого від інших наук предмету дослідження, але і своїх методів вивчення цього предмету.

У філософії під методом розуміють засіб пізнання спосіб відтворення в мисленні досліджуваного предмета. У процесі розвитку наук вироблялися загальні методи наукового мислення: індукція – перехід від одиничних фактів до загальних висновків; дедукція – висновок від загального до частки; аналіз – розкладання цілого на складові частини; синтез – з'єднання цілого з частин; порівняння – зіставлення одиниць (об'єктів) з метою виявлення подібності розходження між ними; експеримент – дослідження явищ шляхом створення нових умов через зміну плину процесу в потрібному напрямку. Усі методи лежать тією чи іншою мірою в основі пізнання об'єктивних законів дійсності.

Сукупність методів дослідження, застосовуваних у науці, складають її методологію. Оскільки демографічна статистика є галузевою статистикою, то основою її методології служить статистична методологія, тобто методи, вироблені загальною теорією статистики.

Статистичне спостереження – одержання інформації про досліджувані процеси і явища – найважливіший метод, включений у статистичну методологію. Воно є основою збору даних як у поточній статистиці, так і при проведенні переписів, при монографічному і вибірковому вивченні населення. При цьому використовуються положення теоретичної статистики про встановлення об'єкту й одиниці спостереження, введення понять про дату і момент реєстрації, програми, організаційні питання спостереження, систематизацію і публікацію його підсумків.

Статистичні угруповання й класифікації – наступний метод і етап вивчення населення в демографічній статистиці, тобто виділення частин елементів, які складають сукупність – населення. Метод класифікацій і угруповань використовується для аналізу населення як складної системи, вивчення його віково-статевого, сімейного, етнічного, соціально-економічного складу.

До статистичних методів відносяться також численні системи узагальнюючих показників: абсолютні, відносні і середні величини, методи дослідження динаміки, індексного факторного аналізу, графічний, вибірковий, балансовий і математичний методи.

Широке застосування знаходять специфічні методи демографічної статистики. Це методи реального покоління (когорт) і умовного покоління. Перший дозволяє розглянути зміни в природному русі ровесників (тих, що народилися в одному році) – поздовжній аналіз; другий розглядає природний рух однолітків (що живуть у те саме час) – поперечний аналіз.

Використовуючи різне зважування при розрахунку узагальнюючих середніх величин, розроблений метод стандартизації, який дозволяє елімінувати вплив різних вікових характеристик населення.

Застосування абстрактних математичних методів у статистиці населення дає можливість статистичного моделювання процесів, які відбуваються в населенні. Потреба в моделюванні виникає у випадку неможливості дослідження самого об'єкту.

Застосовуються і своєрідні графічні зображення віково-статевого складу населення, де звичайні лінійні діаграми завдяки подвійному зображенню чисельності обох статей перетворюються в так звані віково-статеві піраміди.

Отже, статистична методологія вивчення населення має у своєму розпорядженні ряд методів загальної теорії статистики, математичні методи і спеціальні методи, розроблені в самій статистиці населення.

Використовуючи розглянуті вище методи, статистика населення розробляє систему узагальнюючих показників, указує на необхідну інформацію, способи розрахунку, пізнавальні можливості цих показників, умови застосування, порядок запису і змістовну інтерпретацію. Важливим є значення узагальнюючих статистичних показників у рішенні найважливіших проблем при розгляді демографічної ситуації, яка створилася у світі та його окремих регіонах, в обґрунтуванні заходів демографічної політики, у вивченні міграції населення, яка складає основу міжрайонного перерозподілу робочої сили і досягнення рівномірності її розподілу.