Конституційно-правовий статус народного депутата України

Закон приймаєтьсябільшістю від конституційного складу парламенту України, крім випадків, передбачених Конституцією

України (ст. 91). Прийнятий закон підписує Голова Верховної Ради України та невідкладно надсилає його Президентові України, котрий протягом 15 днів повинен ознайомитися з ним. і прийняти одне з двох можливих рішень:

- схвалити та підписати закон, тобто прийняти до виконання й офіційно оприлюднити його текст;

- накласти на закон вето, тобто відхилити та не підписувати його, зі своїми вмотивованими й чітко сформульованими пропозиціями повернути до Верховної Ради України для повторного розгляду.

У разі, якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим і має бути підписаний ним та офіційно оприлюднений. Якщо під час повторного розгляду закон знову буде прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати й офіційно оприлюднити протягом 10 днів. Коли Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України й опубліковується за його підписом. Офіційним оприлюдненням закону вважається його опублікування у "Відомостях Верховної Ради України", "Офіційному віснику України" чи газетах "Голос України" й "Урядовий кур'єр". Опублікування закону в інших виданнях має виключно інформативне значення та не зумовлює жодних юридичних наслідків. На ці джерела не можна посилатися при вирішенні справ, які мають юридичне значення.

Закон набирає чинностічерез 10 днів від дня його офіцій­ного оприлюднення, якщо інше не передбачено власне в законі, але не раніше від дня його опублікування (ст. 94 Конституції України). За період діяльності Верховної Ради України чотирьох скликань (1990-2006 pp.) набрало чинності близько 3340 законів.

Народним депутатом може бутигромадянин України, що на день виборів досяг 21 року, має право голосу та проживає в Україні протягом останніх 5 років.

Встановлення вікового цензу для депутатів (не молодший за 21 рік) зумовлене необхідністю набуття ними певного життєвого досвіду, потрібного при вирішенні складних державних питань під час роботи у вищому представницькому органі держави.

Ценз неперервного п'ятирічного проживання на території України передбачає наявність більш глибокого розуміння й усвідом­лення депутатом економічних, політичних, соціальних проблем державного та суспільного розвитку України і, відповідно, більш компетентного виконання своїх обов'язків.

Не може бути депутатом громадянин,який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята. Підстави, строки й порядок погашення та зняття судимості визначаються Кримінальним кодексом України. Народ­ний депутат України здійснює свої повноваження на постійній основі. Це означає, що для обраного народного депутата робота в парламенті є основною та постійною на весь період його повно­важень. Депутат не може мати іншого представницького мандату, перебувати на державній службі, займатися будь-якою іншою діяльністю за сумісництвом з отриманням винагороди, крім викладацької, наукової, літературної, художньої та мистецької діяльності у вільний від роботи час.

Перед вступом на посаду народні депутати складають перед Верховною Радою України присягу, її текст закріплений у ст. 79 Конституції України. Відмова скласти присягу спричиняє втрату депутатського мандату.

Конституція України закріплює гарантії,покликані забезпечити сприятливі умови для виконання депутатами своїх повноважень, а також захистити їх від репресій.

Однією з таких гарантій є депутатська недоторканність. Народні депутати не можуть бути притягнуті до кримінальної відпо­відальності чи заарештовані без згоди Верховної Ради України. Вони також не несуть відповідальності за виступи в парламенті чи його комітетах, за результати голосування з того або того питання тощо. Однак народні депутати несуть юридичну відповідальність за образу чи наклеп. Ця норма покликана запобігти зловживанню народними депутатами своїм статусом, дисциплінувати їх.

Обсяг повноважень народних депутатів Українивизна­чається Конституцією України та законодавством. Ці повноваження починаються з моменту складання депутатом присяги та припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України відповідного скликання..Та Конституція України (ст. 81) передбачає й можливість дострокового при­пинення депутатських повноваженьу разі:

- їх складання за особистою заявою депутата (рішення про це приймається Верховною Радою України);

- набрання законної сили обвинувальним вироком щодо депутата (з дня набрання законної сили рішенням суду);

- визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім (з дня набрання законної сили рішенням суду);

- припинення громадянства депутата чи його від'їзду на по­стійне місце проживання за межі України (рішення про це прий­мається Верховною Радою України);

- якщо протягом 20 днів з дня виникнення обставин, які при­зводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського .мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто (судом, за поданням Голови Верховної Ради України чи за ініціа­тивою не менше як 25 народних депутатів України);

- невходження народного депутата України, обраного від полі­тичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатських фракцій цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України зі складу такої фракції (на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії, виборчого блоку політичних партій, з дня прийняття такого рішення);

- смерті депутата (з дня смерті, засвідченої свідоцтвом про смерть).

Народний депутат України зобов'язанийбрати участь у засі­даннях Верховної Ради України, її органів, у контролі за виконанням законів та інших актів. Він має право ухвального голосу в питан­нях, які розглядаються Верховною Радою України та її органами.

Народний депутат України має право обирати та бути обраним до органів Верховної Ради України, пропонувати питання для розгляду, висловлювати власну думку. Він має право законодавчої ініціативи, може вносити пропозиції та поправки до проектів законів, зверта­тись із запитаннями, брати участь у дебатах, порушувати питання про перевірку діяльності підприємств, установ, організацій.

Народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звертатись із запитом до органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій. Керівники органів державної влади й органів місце­вого самоврядування, підприємств, установ, організацій зобов'я­зані повідомляти народного депутата про результати розгляду його запиту.

Основними формами діяльності народного депутатає його участь у роботі парламенту, його комітетів і комісій, серед населення. Він має право брати участь у розгляді в органах влади будь-яких питань, які стосуються інтересів громадян і організацій, вимагати припинення порушень закону, проводити збори виборців, одержувати необхідну інформацію.

Після закінчення повноважень народному депутатові надається попередня робота, а в разі неможливості цього - він зараховується до резерву кадрів державної служби.

9.9. Поняття та становлення інституту президента в Україні

Термін "президент " походить від латинського praesidens, що означає, "той, хто сидить спереду", "голова". Уперше ця посада була запроваджена в 1789 р., у США, а в Європі - в 1848 р. (у Франції та Швейцарії"). В Україні посаду Президента було запроваджено Законом від 5 липня 1991 р. "Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР". У чинній Конституції України Президентові України присвячено Розділ V, який складається з 11 статей (статті 102-112), що встановлюють порядок обрання Президента України й основи його взаємовідносин з державними органами. За Конституцією України, Президент України є главою держави. Це дає підстави говорити про нього як про уособлення держави та державної влади загалом, а не якоїсь її гілки, і зумовлює його повноваження та статус у полі­тичному житті суспільства. Він, як вища посадова особа, виступає від імені України як у внутрішньому житті країни, так і в міжнародних відносинах. На практиці це означає, що Президент України не по­требує якогось додаткового засвідчення своїх повноважень. Вони випливають з його статусу. Як глава держави, Президент України постає в ролі арбітра в разі виникнення непорозумінь між законодавчою, судовою та виконавчими гілками влади, забезпечує єдність держави.

Основні характеристики конституційно-правового статусу Президента України:

- він не належить жодній з гілок влади, що є відображенням специфіки встановленої в Україні форми правління;

- його влада є похідною від волі виборців (однак за основу береться не власне порядок формування такого органу держави як президент, а той факт, що джерелом влади, наданої Президен­тові України, є народ України, а не інший орган);

- він має діяти в межах наданих йому повноважень, вступаючи у відносини з громадянами держави, іноземними громадянами, органами держави, іноземними державами та їхніми представниками тощо.

Отже, Президента Україниможна визначити як орган держави, представлений окремим громадянином України, утворений через загальні прямі вибори, конституційне наділений державою відпо­відними державно-владними повноваженнями для реалізації наданих йому державою завдань і функцій, котрий належить до єдиної системи органів державної влади України та діє відпо­відно до встановлених правових норм.