РЕФЕРАТ 4 страница

6. Програми вступних випробувань та тестування з загально­освітніх дисциплін не повинні виходити за межі програм середньої загальноосвітньої школи.

7. Порядок проведення перевірки та зберігання робіт вступ­ників, які складали вступні випробування, визначається Положенням про приймальну комісію вищого освітнього закладу.

8................................................................................

Затверджено відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 21.07.92 № 408, Міністерства освіти України від 27.07.92 № 115.

Міністр освіти України (підпис) Розшифрування

 

4. СТАТУТ

Це зведення правил, які регулюють основи організації і діяльності установ певної галузі господарства.

 

Реквізити:

1. Гриф затвердження.

2. Назва виду документа.

3. Заголовок.

4. Текст, який складається з таких розділів:

— загальні положення;

— основна діяльність: у чому полягає її порядок;

— планування й облік роботи;

— призначення допоміжних служб;

— взаємодія з іншими органами, що здійснюють подібну діяльність;

— специфічні особливості діяльності;

— відповідальність організації за виконання зобов'язань і порядок розгляду суперечок, пред'явлення претензій, позовів;

— заохочення;

— дисциплінарні стягнення.

Текст статуту розбивають на параграфи (статті, пункти), які групують у розділи (позначаються римськими цифрами).

Статути після їх затвердження підлягають обов'язковій реєстрації в органах Міністерства фінансів України.

 

Зразок формуляра статуту про заснування малого підприємства:

 

Зареєстровано Затверджено засновником

ухвалою виконкому (засновниками)

Директор

____________________

(назва районної Ради) ___________________

(назва підприємства,

Ради народних депутатів ______________________

____________________ ______________________

(області, міста) організації-засновника)

від "___"_______ 20_ р.

№_____________

Голова виконкому

___________________________

(прізвище, ім'я та по батькові)

Статут

__________________________________________________________________________

(повна назва малого підприємства)

1. Загальні положення.

2. Завдання і функції підприємства.

3. Майно підприємства.

4. Управління підприємством.

5. Організація й оплата праці.

6. Звіт, звітність і контроль.

7. Зовнішньоекономічна діяльність малого підприємства.

8. Реорганізація і припинення діяльності підприємства.

ПОГОДЖЕНО СТАТУТ ЗАРЕЄСТРОВАНО

_____________ реєстраційний №__________

_____________ Ухвалено на загальних зборах

трудового колективу
"___"_______20__ р. протокол №_____ від_____

 

 

§ 6. Розпорядчі документи

1. ВКАЗІВКА

Це правовий акт, який видається керівником органу дер­жавного управління і має організаційно-методичний харак­тер щодо виконання правових документів цього органу.

Вказівки видаються під час оформлення відряджень, вирі­шенні організаційних питань, доведенні до виконавців нор­мативних матеріалів та ін.

Реквізити:

1. Назва відомства установи і структурного підрозділу.

2. Назва виду документа.

3. Дата.

4. Місце видання.

5. Індекс.

6. Заголовок.

7. Текст.

8. Підпис.

9. Відмітка про узгодження.

Текст вказівки починається словом ПРОПОНУЮ, яке друкується великими літерами.

Різновидом вказівки є припис — розпорядчий документ, який видається деякими посадовими особами і стосується установи, її структурного підрозділу чи окремого пра­цівника. У приписі зберігаються всі реквізити вказівки.

Зразок:

Міністерство економіки України Затверджено постановою Головне управління цінової від 27.12.96 № 15

політики

Вказівка

про порядок формування регульованих цін та тарифів для розрахунків з підприємствами

1. Ця вказівка поширюється на продукцію виробничо-технічного призначення, яка реалізується організаціям і населенню.

2. Формування регульованих цін і тарифів для розра­хунків з підприємствами здійснюється:

 

2.1. Підприємствами, які виробляють продукцію виробни­чо-технічного призначення, — виходячи з чинних у 1996 р. оптових цін і встановлених до них граничних коефіцієнтів.

2.2. Підприємствами, які виробляють нафтопродукти, — виходячи із собівартості продукції.

2.3. Посередницькими організаціями — виходячи з ціни придбання продукції, межі рівня рентабельності до власних витрат.

Начальник відділу ціноутворення на продукцію виробничо-технічного призначення, послуги транспорту та зв'язку

(підпис) Т.Л. Дідух

2. НАКАЗ

Це розпорядчий документ, який видається керівником ус­танови і стосується організаційних та кадрових питань.

Розрізняють накази щодо особового складу (кадрові) і на­кази із загальних питань (організаційні). Кадровими наказами оформляють призначення, звільнення, переміщення праців­ників, відрядження, відпустки, заохочення, стягнення.

У заголовку такого наказу зазначають: "Щодо особового складу". Кожний пункт наказу починається з дієслова у на­казовій формі (призначити, перевести, звільнити, оголосити), яке пишеться великими літерами. Наприкінці кожного пунк­ту зазначається підстава для його складання.

До викладу тексту наказу існують певні вимоги:

1. У наказах про прийняття на роботу обов'язково зазна­чають: а) на яку посаду; б) до якого структурного під­розділу; в) з якого числа оформляється на роботу; г) вид прийняття на роботу (на постійну, тимчасову, за сумісницт­вом); д) особливі умови роботи (з прийняттям матеріальної відповідальності, зі скороченим робочим днем).

2. У наказах про переведення на іншу роботу вказують вид і мотивування переведення.

3. У наказах про надання відпустки зазначають: а) вид відпустки (основна, додаткова, за тривалий стаж роботи на одному підприємстві, навчальна, у зв'язку з тимчасовою не­працездатністю, без збереження заробітної плати, за сімей­ними обставинами); б) загальна кількість робочих днів; в) дата виходу у відпустку і повернення; г) період, за який надано відпустку.

4. У наказах про звільнення працівників зазначають: а) дату звільнення; б) мотивування.

Наказ набуває чинності з моменту його підписання. На­чальник відділу кадрів зобов'язаний ознайомити зі змістом наказу згаданих осіб, які розписуються в оригіналі.

Організаційні накази видаються при затвердженні перс­пективних, річних та інших планів, при реорганізації або ліквідації структурних підрозділів.

Реквізити:

1.Назва виду документа.

2.Назва установи, що видає наказ, або назва посади керівника.

3. Місце видання.

4. Номер.

5. Дата.

6. Заголовок.

7. Текст, що складається з двох частин:

— констатуються та аналізуються факти;

— подаються розпорядження, заохочення або стягнення.

8. Підпис керівника установи.

9. Печатка.

Зроазки.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

Національний університет імені Т.Г.Шевченка

НАКАЗ №_____

від "________ "200_р. м. Київ

про прийняття на роботу за контрактом

ПРИЗНАЧИТИ:____________________________________________________

(прізвище, ім'я, по батькові)

на посаду________________________________

на умовах укладеного з ним контракту від "___"_____200_р.

Підстава: контракт від "___"_______200_ р.

Ректор (підпис) Розшифрування

Печатка

 

ХАРКІВСЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Наказ № 209

Щодо особового складу

18.06.95

ПРИЗНАЧИТИ:

1.Григоренко Наталію Юхимівну на посаду асистента кафедри органічної хімії з 1 липня 1995 р.( встановити посадовий оклад 120 гривень.

Підстава: заява Н. Ю. Григоренко з візами завідувача ка­федри органічної хімії і декана

природничо-географічного факультету.

НАДАТИ:

2.Олефіренку Ігореві Миколайовичу, доценту кафедри психології, чергову відпустку з 1.07.1995 по 28.07.1995 на 24 робочих дні, за період роботи.

Підстава: графік відпусток і заява І.М. Олефіренка.


ЗВІЛЬНИТИ:

3.Ковальчук Олену Василівну, лаборанта кафедри історії України, із посади з 1 липня

1995 р. у зв'язку з виходом на пенсію.

Підстава: заява О.В. Ковальчук.

 

Ректор Ф.М. Васильєв

 

ДЕРЖАВНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ

"ХЛІБ УКРАЇНИ"

Колективне орендне підприємство "Київмлин"

НАКАЗ №_

від "___"______200_р. м. Київ

 

про проведення...

ТЕКСТ

Генеральний директор (підпис) Розшифрування

Печатка

 

3. ПОСТАНОВА

Цим терміном називають два види документів.

1. Заключна частина протоколу засідання зборів, прав­ління, президії та ін. Ця постанова входить у протокол чи додається до нього, за потреби може оформлятися як витяг із протоколу.

2. Правовий акт, що приймається вищими й деякими центральними органами колегіального управління та сто­сується кардинальних проблем.

Постанова оформляється на бланку.

Реквізити:

1. Назва виду документа.

2. Дата.

3. Індекс.

4. Місце видання.

5. Заголовок.

6. Текст, що складається із таких частин:

— констатуючої (викладаються мотиви дій, дається по­силання на розпорядчий документ вищого органу — підста­ва для видання постанови);

— розпорядчої (текст викладається в наказовій формі).

7. Підписи.

8. Візи.

9. Гриф узгодження. 10. Коди.

У кожному пункті постанови перераховуються дії, вико­навці (організація, підрозділ або особа) і термін виконання. Датою постанови є дата засідання, на якому її прийнято. Підписують постанову голова і секретар.

 

Зразок:

Кабінет Міністрів України

Постанова № 750

від 21.09.95 м. Київ

про затвердження переліку шляхів і напрямків

транзиту товарів через територію України

На виконання Указу Президента України від 14.07.95 № 614 "Про заходи щодо забезпечення контролю за пере­міщенням транзитом товарів через територію України" Кабінет Міністрів України

Постановляє:

Затвердити перелік шляхів і напрямків транзиту товарів через територію України та пункти на митному кордоні України, через які здійснюється ввезення в Україну та ви­везення з України товарів.

Прем'єр-міністр України СМарчук

Міністр Кабінету Міністрів України В.Пустовойтенко

 

4. РОЗПОРЯДЖЕННЯ

Це правовий акт, що видається керівником або коле­гіальним органом з метою вирішення оперативних питань. Має обмежений термін дії і стосується вузького кола орга­нізацій, посадових осіб і громадян — виконавців розпоряд­ження.

Реквізити:

1. Назва структурного підрозділу.

2. Коди.

3. Назва виду документа.

4. Дата.

5. Індекс.

6. Місце видання.

7. Заголовок до тексту.

8. Текст, що містить такі частини:

— констатуючу (вказуються мета або причини видання);

— розпорядчу (вказуються дії, які треба виконати, та особи, відповідальні за виконання).

9. Підпис.

Зразок:

Ватутінська районна державна адміністрація м.Києва

Розпорядження

28.11.95 №923 м.Київ

про надання шефської допомоги

установам освіти

Для поліпшення виховної роботи та матеріальної бази в установах освіти району ПРОПОНУЮ:

1. Закріпити підприємства, установи, організації, зареєстровані у Ватутінському районі, за установами освіти згідно з додатком 1.

2. Вважати рішення виконавчого комітету Ватутінської районної Ради народних депутатів від 18.11.92 № 1417 "Про надання шефської допомоги установам освіти" таким, що втратило чинність.

3. Контроль за виконанням цього розпорядження по­класти на заступника голови районної держадміністрації Шевчука O.K. та завідувача відділу освіти Зайченко О.І.

Голова Ватутінської

держадміністрації (підпис) С. Головач

РОЗДІЛ ІП

Усне ділове мовлення

 

§ 1. Поняття культури мови і культури мовлення

Люди спілкуються між собою за допомогою мови, обмін думками, життєвим досвідом здійснюється в процесі мов­лення.

Мовлення — це сукупність мовленнєвих дій, мета яких випливає із загальної мети спілкування. Основу мовлення становить мовленнєва діяльність, яка можлива тільки у суспільстві й зумовлена його потребами. Безпосереднім вия­вом мовлення є різноманітні акти в усній (звуковій) і пи­семній реалізації. Звуковою реалізацією мовлення є спілкування.

Спілкування — це обмін інформацією, передача її однією людиною іншій. Формами спілкування є діалог, полілог, мо­нолог. Отже, обов'язковим учасником спілкування, крім мовця, є реальний чи уявний слухач.

У процесі спілкування мовлення поділяється на відрізки, які мають певну протяжність і членуються на самостійні час­тини. Найменшою вимовною одиницею є фраза. Це відрізок мовлення, що характеризується смисловою завершеністю, синтаксично-фонетичною цілісністю та інтонаційною оформленістю, обмежений двома досить тривалими паузами. Фраза — це одиниця фонетична, тому її не можна ототож­нювати з реченням (граматична одиниця). Речення і фраза не завжди збігаються: речення може складатися і з кількох фраз: Змінна ціна застосовується у контрактах з подовже­ним строком дії, коли економічні умови виробництва товару можуть істотно змінюватись.

Результатом процесу говоріння є текст. Текст — це су­купність речень (кількох чи багатьох), послідовно об'єдна­них змістом і побудованих за правилами певної мовної системи. Він є засобом відтворення зв'язного мовлення, тобто висловлювання, частини якого пов'язані між собою однією темою, основною думкою і структурою.

"Досконале володіння мовою, її нормами в процесі мов­леннєвої діяльності людини визначає її культуру мовлення.

Наука, що вивчає нормативність мови, її відповідність тим вимогам, що ставляться перед мовою в суспільстві, на­зивається культурою мови".

 

§ 2. Вимоги до усного ділового мовлення

Без мови неможливе існування будь-якого людського ко­лективу, виробництва, трудової діяльності, творчої праці. Головна складність в оволодінні усним мовленням полягає у необхідності визначати на слух, інтуїтивно доцільність чи недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, ма­нери мови у кожному конкретному випадку. За висловом французького письменника Ларошфуко, істинне красномов­ство полягає в тому, щоб сказати все, що треба, але не більше. Отже, багато говорити і багато сказати — поняття не тотожні.

До усного ділового мовлення ставляться такі вимоги:

1) точність у формулюванні думки, недвозначність;

2) логічність;

3) стислість;

4) відповідність між змістом і мовними засобами;

5)відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення;

6) відповідність між мовними засобами та стилем викладу;

7) вживання сталих словосполучень;

8) різноманітність мовних засобів;

9) нешаблонність у побудові висловлювання;

10) доречність;

11) виразність дикції;

12) відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

Необхідно, щоб ці вимоги базувалися на знанні літера­турної норми і чутті мови (здатності відчувати належність слів до певного стилю, доречність вживання слів у певній ситуації"). Загальна мовна культура визначається і знанням норм літературної мови, і ерудицією, і світоглядом людини, і культурою мислення, і технікою мовлення. Усне ділове мовлення — це розмовно-літературне мовлення, воно набли­жається до мовлення писемного.

§ 3. Універсальні величини усного спілкування

Існують три універсальні величини ділового спілкуван­ня — погляд, усмішка та відстань, на якій ведеться бесіда*.

Погляд — найсильніший компонент розмови. Уміння "витримувати погляд" є наслідком особливого тренування. Людина, яка просто дивиться у вічі співрозмовнику, викли­кає довіру. Вміння першим не відводити погляд — це озна­ка сильної, рішучої особистості. Зустрічаючись, люди обов'язково коротко дивляться один одному в очі. Цей пер­ший погляд є "пробою на довіру". Щирість у цьому швид­кому погляді означає доброзичливе ставлення. Якщо партнер затримує погляд на очах співрозмовника, то робить це з метою пригнітити, людину. Якщо співрозмовник за­тримує погляд, супроводжуючи це кивком голови, то це оз­начає згоду і довіру. Якщо ж партнер відводить очі у паузі, то це значить, що він не все ще сказав і просить не пе­ребивати.

Усмішка. Перш ніж говорити, усміхніться. Це настроїть будь-яку розмову, навіть важку, на доброзичливий тон і взаємоповагу. Усмішка повинна відповідати ситуації, а якщо можливо, й визначати її. Самої мовчазної усмішки іноді буває досить, щоб пом'якшити неприємну ситуацію або зняти роздратування партнера. Усмішка має бути багато­значною, але не маскою, і відповідати настрою.

Надсимволічною є відстань, на якій ведеться бесіда. Розрізняють чотири види дистанції між співрозмовниками: інтимну, особисту, соціальну, офіційну. Відстань між особа­ми служить регулятором їхніх відносин. Визначником соціального статусу, статі, місцевості, де мешкають співроз­мовники, може стати саме відстань. Треба пам'ятати, що у різних націй поняття норми різні. У слов'ян відстань під час ділової бесіди менша, ніж, наприклад, у американців, авст­ралійців, бо соціальна дистанція збігається з особистою. Якщо не знати дистанції співрозмовника, то ненавмисне можна його вразити або образити.

§4.Мовлений этикет

Етикет (з французької etiquette — ярлик, етикетка) — це правила поведінки і спілкування людей у суспільстві; зовнішній прояв відносин між людьми, культури особистості.

Якщо поняття "етикет" містить у собі обов'язки людей один щодо одного, норми і правила їх поведінки і спілку­вання у різних ситуаціях, то поняття "службовий ети­кет" визначає норми і правила спілкування тільки на роботі. Мовленнєвий службовий етикет — це правила мовленнєвої поведінки на роботі.

Перше враження про людину складається з того, наскільки щиро і привітно вона вітається. Наше враження може бути хибним, але, незважаючи на всю логіку, люди підсвідомо орієнтуються на свої почуття під час привітання. Тому, незалежно від настрою, треба вітатися завжди привітно. Поганий настрій не слід поширювати на інших людей, оскільки можна наразитися на зустрічну неприязнь. Загальна і мовна культура людини виявляється у вмінні ви­брати доречну форму привітання чи прощання. "Вибір зале­жить від того, в якому оточенні перебуває людина, від віку співрозмовника чи співрозмовників, від характеру стосунків між людьми, що вітаються чи прощаються, від того, де й коли це відбувається, тощо"*.

Формул привітання в українській мові порівняно небага­то: Доброго ранку! Добрий день! Добридень! Добрий вечір! До­бривечір! Здрастуйте!

Формул прощання є трохи більше: До побачення! Бувайте здорові! Ходіть здорові! Прощавайте! На все добре! Усього найкращого! Щасливої дороги! До зустрічі! До завтра! До на­ступної зустрічі! Добраніч! На добраніч!

Хоч вибір і тут невеликий, але завжди можна знайти потрібний вираз, виходячи з конкретної ситуації, щоб висло­вити пошану до особи, з якою прощаємося. Не варто під час вітання або прощання з людьми, старшими за віком, малознайомими чи незнайомими, вживати скорочені або усічені форми типу "Добрий!", "Здрасте!", "Вітаю!".

Кожна ситуація потребує певних мовних засобів. Згоду, наприклад, можна висловити так: Добре! Згода! Будь ласка! Із задоволенням! З радістю! Є в мові ціла низка ввічливих


форм відмови: Ні, дякую; Дякую, не треба; На жаль, ні; Пе­репрошую, але не можу; Мені дуже шкода, але... ; Шкодую, що не зміг...

Подяку краще висловити продуманим, спеціально дібра­ним відповідно до ситуації словом. За дрібну послугу можна сказати: Дякую! Спасибі! Якщо зроблено щось значне: Сер­дечно Вам дякую! Щиро Вам дякую! Прийміть мою на-йщирішу вдячність! Дозвольте висловити Вам подяку! Дуже вдячний за Вашу турботу! Це дуже люб'язно з Вашого боку, не знаю, як Вам дякувати! Щоб вибрати форму подяки, треба знати форми ввічливості, враховувати значущість по­слуги, вік співрозмовника, характер стосунків, середовище. Відповідаючи на подяку, можна сказати: Немає за що; Прошу; Будь ласка.

Є вибір і серед форм висловлення прохання: Будь ласка! Будьте ласкаві! Коли Ваша ласка! Прошу Вас! Чи не могли б Ви... ; Якщо можете... ; Якщо Вам не важко... . Треба розрізняти слова прдшу (відповідь на подяку) і проші) (звер­татися з проханням, клопотати).

Знайомство супроводжується особливими формулами мовного етикету:

Дозвольте відрекомендуватися... ;

Мене звуть...

Моє ім'я, моє прізвище...

Дозвольте представити (відрекомендувати) Вам... ;

Дозвольте познайомити Вас із... ;

Познайомтеся, це... ;

Познайомте мене, будь ласка, з...

Дуже радий з вами познайомитися... ;

Дуже приємно... .

Звертання до співрозмовника на ім'я та по батькові зву­чить ввічливіше, ніж звертання за допомогою займенників ти, Ви. А тому треба пам'ятати, що в офіційно-діловому стилі звертання, правильно дібране за формою (ім'я та по батькові в кличному відмінку) та змістом (ім'я, ім'я + по батькові, ім'я + по батькові + прізвище) є важливим елемен­том мовної культури. В офіційних звертаннях використову­ються також вирази: Добродію! Добродійко! Пане! Пані! Панове! Товаришу! Товаришко! Товариші! Дорогий друже! Дорогі друзі! Шановне товариство! Вельмишановне панство! До незнайомого, малознайомого, старшого за віком або по­садою співрозмовника прийнято звертатися на Ви, щоб ви­словити пошану. Використовуючи пошанну множину, потрібно узгоджувати присудок з підметом у числі: Ви обігріли розглянути це питання. Ви не залишили своєї адреси. Якщо присудок виражено прикметником, то він може стоя­ти як у множині, так і в однині, залежно від обставин, проте висловлення буде стриманішим, якщо присудок стоятиме у множині: Ви були відсутні на нараді. Ви вільні на сьогодні. Пошанна множина в українській мові виражається дієсло­вом та займенником у формі другої особи множини.

Правила мовного етикету залежать від конкретних ситу­ацій. За умови їх дотримання можливе змістовне спілкування.

 

§ 5. Візитна картка як атрибут усного ділового мовлення

На сьогодні візитні картки широко використовуються й стали невід'ємним атрибутом ділового життя. Візитна карт­ка — це картка для вручення під час знайомства чи візиту. Здебільшого вона має такі реквізити:

— назву підприємства, установи, організації, фірми;

— прізвище, ім'я, по батькові власника картки;

— посаду;

— адресу установи, організації, підприємства, фірми;

— номери телефонів, факсу.

 

Візитні картки бувають різних видів:

1. Стандартна картка. Використовується під час знайомства. Назва фірми, прізвище, ім'я, по батькові друкуються ве­ликими літерами; посада, адреса, телефон — малими.

 

Зразок:

2. Картка, що використовується із представницькою метою.

Таку візитну картку вручають, якщо її власник не бажає продовжувати контакт. У ній зазначаються назва фірми, ад­реса й телефон.

 

 

Зразок:

Іноді адреса може не зазначатися. Зразок:

3. Картка фірми. Використовується для привітання від імені фірми.

Зразок:

4. Об'єднана візитна картка. Зазначається прізвище (або прізвища), імена та по батькові чоловіка і дружини; надси­лаються або розвозяться переважно жінками

Зразок:


Колір візитних карток може бути будь-яким, але згідно з протокольними вимогами вони повинні бути білого кольо­ру, а кольоровим має бути лише фірмовий знак.

Розмір візитної картки регламентується правилами етике­ту. Найчастіше вони бувають формату 5x9 см, хоч незначні відхилення від стандарту допустимі. Краї візитної картки мо­жуть бути округлими.

Необхідно знати, як поводитися з візитними картками. Обмін ними відбувається зразу після того, як співрозмовники були представлені один одному. Вручається візитна картка так, щоб новий знайомий міг прочитати текст. Візитну карт­ку беруть вказівним та великим пальцями лівої або правої руки, ознайомлюються з текстом і ховають, але в жодному разі не можна м'яти, згинати чужі візитні картки, крутити в руках перед власником, робити помітки. Це сприймається як неповага.

Візитними картками не лише обмінюються, але й надси­лають їх після ділового візиту або як супровід до подарунків, книг, журналів, квітів тощо. Іноді їх можна надсилати замість листа, зазначивши у лівому нижньому кутку стандар­тну міжнародну символіку (літери французьких слів):

р.г. — висловлення подяки;

p.f. — привітання;

p.f.n.a. — вітання з Новим роком;

p.f.c. — висловлення задоволення від знайомства;

p.p. — заочне представлення, знайомство, рекомендування;

р.р.с. — прощання через від'їзд із країни;

p.c. — висловлення співчуття*.

За неофіційних обставин можна зробити інші позначки, написи, але обов'язково у 3-й особі: "Вітає зі святом", "Дякує за вітання".

Візитні картки вручають особисто, можна залишати вдома, якщо адресат відсутній, надсилають з кур'єром і дуже рідко пересилають поштою. Якщо візитну картку за­возять особисто, то загинають правий верхній кут, що є зна­ком найглибшої пошани. Порушенням етикету вважається, якщо загнуту візитну картку завозить кур'єр або водій. На отримані картки треба відповісти своїми візитними картка­ми упродовж 24 годин. Ділові люди повинні мати при собі не менше десяти візитних карток.

 

§ 6. Бесіда

Знання правил етикету є підґрунтям для формування іміджу керівника, працівника та фірми в цілому. Важливим є початок спілкування. З першої фрази, погляду, настрою керівника залежатиме хід зустрічі, бесіди, наради. Тому варто починати її стримано, але доброзичливо.

Потрібно зазначити, що хоч бесіда і нарада — форми ус­ного спілкування людей і будуються на трьох основних типах стосунків:

— начальник — підлеглий

— підлеглий — начальник

— партнер — партнер,

проте вони різняться за кількістю учасників. Якщо в нараді беруть участь більше двох учасників, то в бесіді якраз дві особи становлять сферу спілкування.

Відмінність ділової бесіди від повсякденної (побутової) полягає в тому, що вона є цілеспрямованою із заздалегідь спланованим результатом і направлена на вирішення певних завдань, виробничих проблем і питань, пов'язана з необхі­дністю робити висновки на основі аналізу отриманої інфор­мації. Також така бесіда дозволяє виробити певні рішення і реалізувати їх.

Ділові бесіди, завдяки ефекту зворотного зв'язку, дозво­ляють керівникові реагувати на висловлювання співбесід­ника відповідно до конкретної мети бесіди, її предмету та особистості співбесідника.

Ділова бесіда як форма взаємного спілкування має такі переваги:

1. Можливість диференційованого підходу до предмета обговорення.

2. Швидкість реагування на висловлювання співбесідника за допомогою пояснень, поправок тощо.

3. Розширення компетентності керівника за рахунок кри­тичних оцінок, пропозицій і думок партнера.

4. Можливість диференційованого підходу до обліку та оцінки об'єктивних і суб'єктивних факторів під час вирі­шення проблеми.

5. Відчуття особистої значущості у вирішенні обговорю­ваних проблем і причетності до результатів, отриманих у кінці бесіди.

Необхідно також пам'ятати, що бесіда — це не монолог, її можна буде правильно побудувати тільки тоді, коли є взаєморозуміння між співрозмовниками, що допомагає спільному вирішенню певної проблеми.

Успіх бесіди значною мірою залежить від того, наскільки зрозуміло, переконливо і точно партнери висловлюють свої думки, ідеї. Точність і зрозумілість інформації виявляється в простоті й чіткості викладу, адже розуміння інформації є обов'язковим.

Для досягнення оптимального ефекту в процесі ділового спілкування керівник повинен чітко знати проблему і вміти вирішити її, демонструвати зацікавленість у реалізації вибра­ної теми із співрозмовником. Керівник повинен враховувати професійний рівень партнера та зміст виконуваних ним зав­дань, його повноваження і сферу відповідальності відповідно до обов'язків, життєвого і трудового досвіду, інтересів, по­бажань, способу мислення.

Є два види ділових бесід: кадрові та проблемні, або дис­циплінарні. До кадрових належать співбесіди під час при­йому на роботу чи звільнення. Ефективність кадрових бесід підвищується від вміння керівника створити відверту конст­руктивно-критичну атмосферу спілкування і, навпаки, змен­шується, якщо він поводиться безтактно, перебиває співроз­мовника, висміює його аргументи або грубо реагує на про­тилежну точку зору. Особливу увагу слід звернути на об'єктивність фактів.