Вимова приголосних

У латинськiй мовi – 18 приголосних (consonantes). Бiльшiсть приголосних вимовляється як вiдповiднi звуки українського алфавiту. Зупинімося на тих, якi мають рiзне звучання залежно вiд позицiї у словi.

с –вимовляється, як українськi [ц] i [к].

cперед e, i, y, oe, ae, eu вимовляється, як [ц]:

centenarium [центенарiум] – центнер

cera [цера] – вiск

circŭlus [цiркулюс] – коло

cisterna [цiстерна] – пiдземне водосховище

citrus [цiтрус] – цитрусове дерево

cyclus [цiклюc] – цикл

cyaneus [цiанеус] – темно-синiй

cycnus [цiкнус] – лебiдь

cylindrus [цiлiндрус] – цилiндр, валок

caelum [целюм] – небо

caеremonia [церемонiя] – пошана, культ

coenobīta [ценобiта] – монах

coeptum [цептум] – початок

coetus [цетус] – зв’язок, збори

ceu [цев] – нiби

У рештi випадкiв cвимовляється, як український [к]:

color [кольор] – колiр

calor [кальор] – тепло

culmen [кульмен] – верхiвка, точка

cautio [кавцiо] – обережнiсть

calcium [кальціум] – кальцій

credo [кредо] – вiрю.

Вимова латинського звука «c», як український [ц] традицiйна в українськiй навчальнiй практицi. Встановлено, що в латинськiй мовi класичної епохи cв усiх позицiях звучало, як український [к]. Перехiд до звучання [ц]почався у ранньому середньовiччi.

g –вимовляється, як український [ґ]у словах ґрунт, ґудзик

gravĭtas [ґравiтас] – важкiсть, тягар

granum [ґранум] – зерно

gloria [ґльорiа] – слава

h – вимовляється приблизно, як український [г] у словах глина, огiрок:

hortus [гортус] – сад

habilĭtas [габiлiтас] – придатнiсть

k –вживається для позначення звука [к] i трапляється у декiлькох словах, запозичених з інших мов:

kalium [калiум] – калiй

Kaeso [Кезо] – Кезон, чоловiче iм’я

Kalendae [Калєнде] – Календи, перше число мiсяця

kefir [кефiр] – кефiр

kinesis [кiнезіс] – рух

l – вимовляється м’яко, як український [ль]:

lapis [ляпiс] – камiнь

lac [ляк] – молоко

littĕra [лiттера] – буква, літера

s –вимовляється здебiльшого, як український[с]:

subsidium [субсiдiум] – допомога, пiдтримка, субсидія

sequester [секвестер] – посередник

sal [саль] – сiль

Примiтка.

У серединi слова мiж двома голосними (в iнтерво­кальнiй позицiї) або мiж голосною, з одного боку, i приголосним m або n, – з іншого, s вимовляється, як український [з]: petrōsus [петрозус] – кам’янистий lusor [люзор] – спiвець neoplasma [неоплазма] – новоутворення suspensio [суспензiо] – суспензiя

x – вiдповiдає українським словосполученням [кс] i [кз]:

radix [радiкс] – корiнь

lex [лекс] – закон

Примiтка.

На початку слова мiж голосними x вимовляється, як [кз]: exĭtus [екзiтус] – кiнець exemplum [екземплюм] – приклад

z –вимовляється, як український [з] і трапляється у словах грецького походження:

zona [зона] – зона, пояс,

zodiācus [зодiакус] – зодiак

zoon [зоон] – тварина

zephyrus [зефiрус] – захiдний вiтер

У словах негрецького походженняz читається як [ц]:

zincum [цiнкум] – цинк

influenza [iнфлюенца] – iнфлюенца (один з видiв грипу).

Лiтера «у»

Лiтера «iпсилон», у математицi «iгрек», запозичена з грецького алфавiту, у будь-яких позицiях вiдповiдає українському звукові [i], трапляється у словах і термiнотворчих елементах грецького походження. Слiд звернути увагу на значення та написання часто вживаних у науковiй термiнологiї грецьких коренiв i префiксiв:

cycl (-o) – вказує на коло, круг i є частиною складних слiв, що вiдповi­дають поняттям «круг», «коло»:

cyclōnum [цiкльонум] – циклон, атмосферний вихор

cyclotrōnum [цiклотронум] – циклотрон, прискорювач заряджених частинок

cyclohexānum [циклогексанум] – циклогексан, органiчна сполука, безбарвна рухлива рiдина

dys – вказує на порушення, розлад, поділ, втрату

dysharmonia [дисгармонiя] – порушення гармонiї, безлад, хаос

dyscinesia [дiскiнезiа] – розлад руху

glyc (-k) –вказує на вмiст цукру:

glycōsum [ґлікозум] – вуглевод групи моносахаридiв

glykaemia [ґлiкемiа] – ґлiкемiя

hydr –вказує на вміст води:

hydrogenium [гiдроґенiум] – водень

hydrologia [гiдрологiя] – наука, що вивчає гiдросферу

hyper –вказує на пiдвищення, надмiрнiсть:

hypergenĕsis [гiпергенезiс] – процес утворення гiрських порiд, мiне­ралiв

hyperinflatio [гiперiнфляцiо] – надмiрне роздування

hyperthermia [гiпертермiа] – перегрiвання

hypo – вказує на зниження, нестачу:

hypotenūsa [гiпотенуза] – гiпотенуза, найбiльша сторона прямокутного трикутника

hypothēca [гiпотека] – застава

hypocentrum [гiпоцентрум] – область виникнення землетрусу

my (-o) –вказує на стосунок до м’язiв:

myoglobīnum [мiоґлобiнум] – складний бiлок м’язiв людини

myс (-k) –вказує на грибок:

mycōsis [мiкозiс] – грибкове захворювання

mycobacteria [мiкобактерiа] – грибкова бактерiя

ox (-y) – вказує на кисень у сполуках:

oxygenium [оксiґенiум] – кисень

oxyliquītum [оксiлiквiтум] – вибухова речовина, просочена рiдким киснем

poly – вказує на численнiсть, багато:

polyamīdum [полiамiдум] – полiамiд, синтетичний полiмер

polygōnum [полiґонум] – многокутник, дiлянка

pyr – вказує на вогонь, жар, термiчний процес:

pyrochlōrum [пiрохльорум] – мiнерал класу оксидiв

pyrolysis [пiролiзiс] – розщеплення складних органiчних сполук

syn-(sym-) –вказує на поєднання, зв’язок із чимось:

synthĕsis [сiнтезiс] – поєднання

synoptĭce [сiноптiце] – синоптика, наука, що вивчає закономiр­ностi розвитку фiзичних процесiв у природi.

symposium [сiмпозiум] – нарада, бенкет

symptōma [сiмптома] – вияв або ознака якогось явища

yl- – вказує на вмiст речовини, матерiї:

acetylsalicylĭcus [ацетiлсалiцiлiкус] – ацетилсалiциловий

phenylīnum [фенiлiнум] – фенiлiн

Буквосполучення з «h»

Сполучення з «h»трапляються здебiльшого у словах грецького походження:

a) ch вимовляється, як український [x]:

charta [харта] – карта

chemĭcus [хемiкус] – хiмiк (хемік)

chlorum [хльорум] – хлор

б) ph вимовляється, як український[ф]:

phyton [фiтон] – рослина

phosphas [фосфас] – фосфат

philosophia [фiльозофiа] – фiлософiя

в) rh вимовляється, як український [p]:

rhombus [ромбус] – ромб

rhythmus [рiтмус] – ритм

rhapsodia [рапсодiа] – пiсня, рапсодiя

г) thвимовляється, як український [т]:

thallium [таллiум] – талiй

theoria [теорiа] – теорiя

thermae [терме] – тепловi джерела

д) schвимовляється, як український [сх]:

schola [схоля] – школа

schema [схема] – схема

schisma [схiзма] – схизма

Буквосполучення з «ngu», «qu», «su», «ti»

а) nguперед голосним, який входить до складу буквосполучення, вимовляється, як український [нґв], а перед приголосним – [нґу]:

lingua [лiнґва] – мова

pinguis [пiнґвiс] – жирний

angŭlus [анґулюс] – кут

singulāris [сінґулярiс] – окремий, однина;

б) q вживається у сполученнi з «u» і перед наступним голосним вимовляється, як український [кв]:

quadrātum [квадратум] – квадрат

qualificatio [квалiфiкацiо] – ступiнь i вид професiйної пiдготовки

quantum [квантум] – квант, мiнiмальна кiлькiсть, на яку може змiню­ватись фiзична величина

quorum [кворум] – кiлькiсть присутнiх на зборах, достатня для визнання зборiв правочинними;

в) suперед голосним, який входить до складу буквосполучення, вимовляється, як український [св], а перед приголосним – [су]:

consuetūdo [консветудо] – звичка

suavis [свавiс] – приємний

suasoria [свазорiа] – захист, рекомендацiя

summa [сумма] – сума, пiдсумок

substantia [субстанцiа] – суть, речовина, матерiя;

г) ti у класичнiй латинi у всiх позицiях вимовлялось, як [тi]. У IV–V ст. н.е. перед наступним голосним стало вимовлятися, як [цi], ця традицiя збереглася досі:

lectio [лєкцiо] – читання, вибiр

eruditio [ерудiцiо] – освiта, навчання

ratio [рацiо] – розум

Примiтка.

Якщо перед сполученням ti стоять приголоснi s, t, x, то його слiд вимовляти, як [ті]: ostium [остiум] – вхiд, гирло mixtio [мiкстiо] – сумiш Attius [Аттiус] – Аттiй

«Ti» вимовляється, як [тi],якщо на нього падає наголос, або перед ним стоїть «n»:

totīus [тотiус] – родовий вiдмiнок однини вiд totus – цiлий;

montium [монтiум] – родовий вiдмiнок множини вiд mons – гора.

Наголос (Accentus)

Правило наголосу. Наголос у латинськiй мовi падає на другий склад від кiнця слова, якщо голосний цього складу довгий, якщо ж вiн короткий, то наголос переходить на третiй склад від кiнця слова, незалежно вiд довготи чи короткостi голосного третього складу від кiнця слова.

Подiл на склади

Кількість складiв у словi залежить вiд кiлькостi голосних. У латинськiй мовi подiл на склади буває:

1) мiж двома голосними, наприклад:

praesidium [prae-si-di-um] – захист, засiдання

devalvatio [de-val-va-ti-o] – девальвацiя, зниження курсу грошей;

2) перед окремими приголосними, сполученням qu:

oeconomĭcus [oe-co-no-mĭ-cus] – господарський

maritĭmus [ma-ri-tĭ-mus] – морський

aquōsus [a-quo-sus] – водяний;

3) у групi з двох приголосних у серединi слова:

centum [cen-tum] – сто

inspector [in-spec-tor] – iнспектор, наглядач;

4) у групi з трьох приголосних, у серединi слова, мiж другим i третiм приголосним:

punctum [punc-tum] – крапка

sanctus [sanc-tus] – священний;

5) префiкс видiляється:

transformatio [trans-for-ma-ti-o] – перетворення, передавання

differentia [dif-fer-en-ti-a] – рiзниця, вiдмiннiсть.

Дифтонги i диграфи утворюють один склад:

Euclīdes [Eu-clī-des] – Евклiд

amoenĭtas [a-moe-nĭ-tas] – краса

Довгота i короткiсть складу

I. Правила довготи (Наголос на другому складi від кiнця слова)

1. Голосний довгий, якщо над ним стоїть знак довготи ( ˉ ) (природна довгота):

natūra [na-tū-ra] – природа

longitūdo [lon-gi-tū-do] – довжина.

2. Дифтонги i диграфи завжди довгi:

emphyteuta [em-phy-teu-ta] – орендатор

diaeta [di-ae-ta] – дiєта.

3. Голосний довгий за положенням, якщо вiн стоїть перед двома i бiльше приголосними:

fundamentum [fun-da-men-tum] – основа

instrumentum [in-stru-men-tum] – знаряддя.

4. Голосний завжди довгий перед приголосними х або z:

reflexus [re-fle-xus] – рефлекс

oryza [o-ry-za] – рис.

ІІ. Правила короткостi (Наголос на третьому складi від кiнця слова)

1. Голосний короткий, якщо над ним стоїть знак короткостi ( ˘ ) (природна короткiсть):

littĕra [lit-tĕ-ra] – буква

numĕrus [nu-mĕ-rus] – число.

2. Голосний перед голосним короткий:

obligatio [ob-li-ga-ti-o] – зобов’язання

praemium [prae-mi-um] – нагорода.

3. Голосний короткий перед h i сполученнями ch, ph, th, rh, sch:

contraho [con-tra-ho] – стягую

philosophus [phi-lo-so-phus] – фiлософ.

4. Голосний короткий перед сполученням нiмих приголосних iз плавними: b, p, d, t, c, g зl або r (bl, br, рl, pr, tl, tr, cl, cr, gl, gr, dl, dr):

cerebrum [ce-re-brum] – мозок

centimetrum [cen-ti-me-trum] – сантиметр.

Якщо довготу i короткiсть складу за положенням визначити неможливо, слiд звернутись до словника, де довгота позначається знаком ˉ, а короткiсть – ˘.

Довгi голоснi у таких суфiксах: -āl-, -ār-, -āt-, -īn-, -īv-, -ōs-, -ūr-, ‑ūt-.

1. Суфiкси -āl-, -ār-найчастiше трапляються у прикметниках третьої вiдмiни iз закiнченням -is, -e:

vernālis, e – весняний

cellulāris, e – клiтинний.

2. Суфiкси -āt-, -ūt- найчастiше мають прикметники першої та другої вiдмiни iз закiнченням -us, -a, -um:

cognātus, a, um – спорiднений

cornūtus, a, um – рогатий.

3. Суфiкси -ōs-, -īv-трапляються як в iменниках, так i в прикметниках першої та другої вiдмiни:

viscōsus, a, um – вiскозний, клейкий

aestīvus, a, um – лiтнiй.

4. Суфiкси -īn-, -ūr-є як в iменниках, так i в прикметниках першої та другої вiдмiни:

Alpīnus, a, um – альпiйський

matūrus, a, um – стиглий.

Короткi голоснi у суфiксах: -ĭс-, -ĭd-, -ĭl-, -ĭt-, -ŏl-, -ŭl-.

1. Суфiкси -ĭс-, -ĭd-, -ĭt-властиві прикметникам першої та другої вiдмiни:

aromatĭcus, a, um – запашний

liquĭdus, a, um – рiдкий

disposĭtus, a, um – розташований.

2. Суфiкс -ĭl- трапляється у прикметниках третьої вiдмiни:

stabĭlis, e – постiйний, незмiнний

nobĭlis, e – знатний.

3. Iз суфiксами -ŏl-, -ŭl- утворюються звичайно iменники iз зменшувальним значенням:

alveŏlus – русло

cellŭla – клiтина

granŭlum – зерно.