Вимова приголосних
У латинськiй мовi – 18 приголосних (consonantes). Бiльшiсть приголосних вимовляється як вiдповiднi звуки українського алфавiту. Зупинімося на тих, якi мають рiзне звучання залежно вiд позицiї у словi.
с –вимовляється, як українськi [ц] i [к].
cперед e, i, y, oe, ae, eu вимовляється, як [ц]:
centenarium [центенарiум] – центнер
cera [цера] – вiск
circŭlus [цiркулюс] – коло
cisterna [цiстерна] – пiдземне водосховище
citrus [цiтрус] – цитрусове дерево
cyclus [цiклюc] – цикл
cyaneus [цiанеус] – темно-синiй
cycnus [цiкнус] – лебiдь
cylindrus [цiлiндрус] – цилiндр, валок
caelum [целюм] – небо
caеremonia [церемонiя] – пошана, культ
coenobīta [ценобiта] – монах
coeptum [цептум] – початок
coetus [цетус] – зв’язок, збори
ceu [цев] – нiби
У рештi випадкiв cвимовляється, як український [к]:
color [кольор] – колiр
calor [кальор] – тепло
culmen [кульмен] – верхiвка, точка
cautio [кавцiо] – обережнiсть
calcium [кальціум] – кальцій
credo [кредо] – вiрю.
Вимова латинського звука «c», як український [ц] традицiйна в українськiй навчальнiй практицi. Встановлено, що в латинськiй мовi класичної епохи cв усiх позицiях звучало, як український [к]. Перехiд до звучання [ц]почався у ранньому середньовiччi.
g –вимовляється, як український [ґ]у словах ґрунт, ґудзик
gravĭtas [ґравiтас] – важкiсть, тягар
granum [ґранум] – зерно
gloria [ґльорiа] – слава
h – вимовляється приблизно, як український [г] у словах глина, огiрок:
hortus [гортус] – сад
habilĭtas [габiлiтас] – придатнiсть
k –вживається для позначення звука [к] i трапляється у декiлькох словах, запозичених з інших мов:
kalium [калiум] – калiй
Kaeso [Кезо] – Кезон, чоловiче iм’я
Kalendae [Калєнде] – Календи, перше число мiсяця
kefir [кефiр] – кефiр
kinesis [кiнезіс] – рух
l – вимовляється м’яко, як український [ль]:
lapis [ляпiс] – камiнь
lac [ляк] – молоко
littĕra [лiттера] – буква, літера
s –вимовляється здебiльшого, як український[с]:
subsidium [субсiдiум] – допомога, пiдтримка, субсидія
sequester [секвестер] – посередник
sal [саль] – сiль
Примiтка. | У серединi слова мiж двома голосними (в iнтервокальнiй позицiї) або мiж голосною, з одного боку, i приголосним m або n, – з іншого, s вимовляється, як український [з]: petrōsus [петрозус] – кам’янистий lusor [люзор] – спiвець neoplasma [неоплазма] – новоутворення suspensio [суспензiо] – суспензiя |
Nota bene! | S, що стоїть пiсля префiкса на початку кореня, вимовляється, як український звук [с]: designatio [десiґнацiо] – позначення consistentia [консiстенцiя] – консистенцiя Проте у префiксах dys-, des-, ex- s перед голосним читається, як [з]: dysenteria [дiзентерiа] – дизентерiя desinfectio [дезiнфекцiо] – дезинфекцiя exsaltatio [екзальтацiо] – радiсне збудження |
x – вiдповiдає українським словосполученням [кс] i [кз]:
radix [радiкс] – корiнь
lex [лекс] – закон
Примiтка. | На початку слова мiж голосними x вимовляється, як [кз]: exĭtus [екзiтус] – кiнець exemplum [екземплюм] – приклад |
z –вимовляється, як український [з] і трапляється у словах грецького походження:
zona [зона] – зона, пояс,
zodiācus [зодiакус] – зодiак
zoon [зоон] – тварина
zephyrus [зефiрус] – захiдний вiтер
У словах негрецького походженняz читається як [ц]:
zincum [цiнкум] – цинк
influenza [iнфлюенца] – iнфлюенца (один з видiв грипу).
Лiтера «у»
Лiтера «iпсилон», у математицi «iгрек», запозичена з грецького алфавiту, у будь-яких позицiях вiдповiдає українському звукові [i], трапляється у словах і термiнотворчих елементах грецького походження. Слiд звернути увагу на значення та написання часто вживаних у науковiй термiнологiї грецьких коренiв i префiксiв:
cycl (-o) – вказує на коло, круг i є частиною складних слiв, що вiдповiдають поняттям «круг», «коло»:
cyclōnum [цiкльонум] – циклон, атмосферний вихор
cyclotrōnum [цiклотронум] – циклотрон, прискорювач заряджених частинок
cyclohexānum [циклогексанум] – циклогексан, органiчна сполука, безбарвна рухлива рiдина
dys – вказує на порушення, розлад, поділ, втрату
dysharmonia [дисгармонiя] – порушення гармонiї, безлад, хаос
dyscinesia [дiскiнезiа] – розлад руху
glyc (-k) –вказує на вмiст цукру:
glycōsum [ґлікозум] – вуглевод групи моносахаридiв
glykaemia [ґлiкемiа] – ґлiкемiя
hydr –вказує на вміст води:
hydrogenium [гiдроґенiум] – водень
hydrologia [гiдрологiя] – наука, що вивчає гiдросферу
hyper –вказує на пiдвищення, надмiрнiсть:
hypergenĕsis [гiпергенезiс] – процес утворення гiрських порiд, мiнералiв
hyperinflatio [гiперiнфляцiо] – надмiрне роздування
hyperthermia [гiпертермiа] – перегрiвання
hypo – вказує на зниження, нестачу:
hypotenūsa [гiпотенуза] – гiпотенуза, найбiльша сторона прямокутного трикутника
hypothēca [гiпотека] – застава
hypocentrum [гiпоцентрум] – область виникнення землетрусу
my (-o) –вказує на стосунок до м’язiв:
myoglobīnum [мiоґлобiнум] – складний бiлок м’язiв людини
myс (-k) –вказує на грибок:
mycōsis [мiкозiс] – грибкове захворювання
mycobacteria [мiкобактерiа] – грибкова бактерiя
ox (-y) – вказує на кисень у сполуках:
oxygenium [оксiґенiум] – кисень
oxyliquītum [оксiлiквiтум] – вибухова речовина, просочена рiдким киснем
poly – вказує на численнiсть, багато:
polyamīdum [полiамiдум] – полiамiд, синтетичний полiмер
polygōnum [полiґонум] – многокутник, дiлянка
pyr – вказує на вогонь, жар, термiчний процес:
pyrochlōrum [пiрохльорум] – мiнерал класу оксидiв
pyrolysis [пiролiзiс] – розщеплення складних органiчних сполук
syn-(sym-) –вказує на поєднання, зв’язок із чимось:
synthĕsis [сiнтезiс] – поєднання
synoptĭce [сiноптiце] – синоптика, наука, що вивчає закономiрностi розвитку фiзичних процесiв у природi.
symposium [сiмпозiум] – нарада, бенкет
symptōma [сiмптома] – вияв або ознака якогось явища
yl- – вказує на вмiст речовини, матерiї:
acetylsalicylĭcus [ацетiлсалiцiлiкус] – ацетилсалiциловий
phenylīnum [фенiлiнум] – фенiлiн
Буквосполучення з «h»
Сполучення з «h»трапляються здебiльшого у словах грецького походження:
a) ch вимовляється, як український [x]:
charta [харта] – карта
chemĭcus [хемiкус] – хiмiк (хемік)
chlorum [хльорум] – хлор
б) ph вимовляється, як український[ф]:
phyton [фiтон] – рослина
phosphas [фосфас] – фосфат
philosophia [фiльозофiа] – фiлософiя
в) rh вимовляється, як український [p]:
rhombus [ромбус] – ромб
rhythmus [рiтмус] – ритм
rhapsodia [рапсодiа] – пiсня, рапсодiя
г) thвимовляється, як український [т]:
thallium [таллiум] – талiй
theoria [теорiа] – теорiя
thermae [терме] – тепловi джерела
д) schвимовляється, як український [сх]:
schola [схоля] – школа
schema [схема] – схема
schisma [схiзма] – схизма
Буквосполучення з «ngu», «qu», «su», «ti»
а) nguперед голосним, який входить до складу буквосполучення, вимовляється, як український [нґв], а перед приголосним – [нґу]:
lingua [лiнґва] – мова
pinguis [пiнґвiс] – жирний
angŭlus [анґулюс] – кут
singulāris [сінґулярiс] – окремий, однина;
б) q вживається у сполученнi з «u» і перед наступним голосним вимовляється, як український [кв]:
quadrātum [квадратум] – квадрат
qualificatio [квалiфiкацiо] – ступiнь i вид професiйної пiдготовки
quantum [квантум] – квант, мiнiмальна кiлькiсть, на яку може змiнюватись фiзична величина
quorum [кворум] – кiлькiсть присутнiх на зборах, достатня для визнання зборiв правочинними;
в) suперед голосним, який входить до складу буквосполучення, вимовляється, як український [св], а перед приголосним – [су]:
consuetūdo [консветудо] – звичка
suavis [свавiс] – приємний
suasoria [свазорiа] – захист, рекомендацiя
summa [сумма] – сума, пiдсумок
substantia [субстанцiа] – суть, речовина, матерiя;
г) ti у класичнiй латинi у всiх позицiях вимовлялось, як [тi]. У IV–V ст. н.е. перед наступним голосним стало вимовлятися, як [цi], ця традицiя збереглася досі:
lectio [лєкцiо] – читання, вибiр
eruditio [ерудiцiо] – освiта, навчання
ratio [рацiо] – розум
Примiтка. | Якщо перед сполученням ti стоять приголоснi s, t, x, то його слiд вимовляти, як [ті]: ostium [остiум] – вхiд, гирло mixtio [мiкстiо] – сумiш Attius [Аттiус] – Аттiй |
«Ti» вимовляється, як [тi],якщо на нього падає наголос, або перед ним стоїть «n»:
totīus [тотiус] – родовий вiдмiнок однини вiд totus – цiлий;
montium [монтiум] – родовий вiдмiнок множини вiд mons – гора.
Наголос (Accentus)
Правило наголосу. Наголос у латинськiй мовi падає на другий склад від кiнця слова, якщо голосний цього складу довгий, якщо ж вiн короткий, то наголос переходить на третiй склад від кiнця слова, незалежно вiд довготи чи короткостi голосного третього складу від кiнця слова.
Подiл на склади
Кількість складiв у словi залежить вiд кiлькостi голосних. У латинськiй мовi подiл на склади буває:
1) мiж двома голосними, наприклад:
praesidium [prae-si-di-um] – захист, засiдання
devalvatio [de-val-va-ti-o] – девальвацiя, зниження курсу грошей;
2) перед окремими приголосними, сполученням qu:
oeconomĭcus [oe-co-no-mĭ-cus] – господарський
maritĭmus [ma-ri-tĭ-mus] – морський
aquōsus [a-quo-sus] – водяний;
3) у групi з двох приголосних у серединi слова:
centum [cen-tum] – сто
inspector [in-spec-tor] – iнспектор, наглядач;
4) у групi з трьох приголосних, у серединi слова, мiж другим i третiм приголосним:
punctum [punc-tum] – крапка
sanctus [sanc-tus] – священний;
5) префiкс видiляється:
transformatio [trans-for-ma-ti-o] – перетворення, передавання
differentia [dif-fer-en-ti-a] – рiзниця, вiдмiннiсть.
Дифтонги i диграфи утворюють один склад:
Euclīdes [Eu-clī-des] – Евклiд
amoenĭtas [a-moe-nĭ-tas] – краса
Довгота i короткiсть складу
I. Правила довготи (Наголос на другому складi від кiнця слова)
1. Голосний довгий, якщо над ним стоїть знак довготи ( ˉ ) (природна довгота):
natūra [na-tū-ra] – природа
longitūdo [lon-gi-tū-do] – довжина.
2. Дифтонги i диграфи завжди довгi:
emphyteuta [em-phy-teu-ta] – орендатор
diaeta [di-ae-ta] – дiєта.
3. Голосний довгий за положенням, якщо вiн стоїть перед двома i бiльше приголосними:
fundamentum [fun-da-men-tum] – основа
instrumentum [in-stru-men-tum] – знаряддя.
4. Голосний завжди довгий перед приголосними х або z:
reflexus [re-fle-xus] – рефлекс
oryza [o-ry-za] – рис.
ІІ. Правила короткостi (Наголос на третьому складi від кiнця слова)
1. Голосний короткий, якщо над ним стоїть знак короткостi ( ˘ ) (природна короткiсть):
littĕra [lit-tĕ-ra] – буква
numĕrus [nu-mĕ-rus] – число.
2. Голосний перед голосним короткий:
obligatio [ob-li-ga-ti-o] – зобов’язання
praemium [prae-mi-um] – нагорода.
3. Голосний короткий перед h i сполученнями ch, ph, th, rh, sch:
contraho [con-tra-ho] – стягую
philosophus [phi-lo-so-phus] – фiлософ.
4. Голосний короткий перед сполученням нiмих приголосних iз плавними: b, p, d, t, c, g зl або r (bl, br, рl, pr, tl, tr, cl, cr, gl, gr, dl, dr):
cerebrum [ce-re-brum] – мозок
centimetrum [cen-ti-me-trum] – сантиметр.
Якщо довготу i короткiсть складу за положенням визначити неможливо, слiд звернутись до словника, де довгота позначається знаком ˉ, а короткiсть – ˘.
Nota bene! | Запам’ятайте довготу та короткiсть деяких суфiксiв, що найчастiше вживаються в науковiй термiнологiї. |
Довгi голоснi у таких суфiксах: -āl-, -ār-, -āt-, -īn-, -īv-, -ōs-, -ūr-, ‑ūt-.
1. Суфiкси -āl-, -ār-найчастiше трапляються у прикметниках третьої вiдмiни iз закiнченням -is, -e:
vernālis, e – весняний
cellulāris, e – клiтинний.
2. Суфiкси -āt-, -ūt- найчастiше мають прикметники першої та другої вiдмiни iз закiнченням -us, -a, -um:
cognātus, a, um – спорiднений
cornūtus, a, um – рогатий.
3. Суфiкси -ōs-, -īv-трапляються як в iменниках, так i в прикметниках першої та другої вiдмiни:
viscōsus, a, um – вiскозний, клейкий
aestīvus, a, um – лiтнiй.
4. Суфiкси -īn-, -ūr-є як в iменниках, так i в прикметниках першої та другої вiдмiни:
Alpīnus, a, um – альпiйський
matūrus, a, um – стиглий.
Короткi голоснi у суфiксах: -ĭс-, -ĭd-, -ĭl-, -ĭt-, -ŏl-, -ŭl-.
1. Суфiкси -ĭс-, -ĭd-, -ĭt-властиві прикметникам першої та другої вiдмiни:
aromatĭcus, a, um – запашний
liquĭdus, a, um – рiдкий
disposĭtus, a, um – розташований.
2. Суфiкс -ĭl- трапляється у прикметниках третьої вiдмiни:
stabĭlis, e – постiйний, незмiнний
nobĭlis, e – знатний.
3. Iз суфiксами -ŏl-, -ŭl- утворюються звичайно iменники iз зменшувальним значенням:
alveŏlus – русло
cellŭla – клiтина
granŭlum – зерно.