Методичне забезпечення

ТЕСТИ

23 5

Карьера в сфере маркетинга

Арифметика маркетинга

Приложение Б

Библиография и комментарии

Именной указатель

Предметный указатель

[1] Одна из этих книг - «Управление маркетингом: анализ, планирование и контроль» -была выпущена в нашей стране в 1980 г. издательством «Экономика», к сожалению, в весьма урезанном виде.

[2] См.: К. Маркс и Ф. Энгельс. Соч., Т. 2. С. 89.

[3] Горбачев М.С. О задачах партии по коренной перестройке управления экономикой. Доклад на Пленуме ЦК КПСС 25 июня 1987 года. //Коммунист. 1987. № 10. С. 30.

[4] Абрамишвили Г.Г., Война В.А., Трусов Ю.Ф. Операция «Маркетинг». Стратегия и тактика конкурентной борьбы монополий. М.: Международные отношения. 1976. С. 218.

[5] Страницы, посвященные этим вопросам, представляют значительный интерес не столько как источник фактической информации (автор описывает потребителей собственной страны), сколько как готовый каркас, который можно заполнить соответствующими данными собственных исследований и получить модель покупательского поведения своих потенциальных клиентов.

[6] «Известия», 2 мая 1989 г.

[7] В психической структуре личности З. Фрейд выделял три компонента: бессознательное «ид» (Оно) – область влечений, слепых инстинктов; сознательное «эго» (Я) – воспринимающее информацию об окружающем мире и состоянии организма, сдерживающее импульсы «ид», регулирующее действия индивида; «супер-эго» (Сверх-Я) – область социальных норм и нравственных установок. – Прим. Ред.

[8] Даты образования экономических сообществ: 1949 г. – СЭВ, 1957 г. – ЕЭС, 1960 г. – Латиноамериканская ассоциация свободной торговли, 1961 г. – Центральноамериканский общий рынок. – Прим. Ред.

12 5

Мал. 2

За доби Римської імперії значно збільшивсяобсяг обсяг географічних відомостей, що було пов'язано з походами римських леґіонерів і розвитком сухопутної і морської торгівлі. В галузі географії найбільшим ученим був Страбон (близько 64 р. до н. е.— 20 р. н. е.), автор великої праці «Географія в 17 книгах». Визнаючи географію наукою, що має велике значення для істориків і державних діячів, Страбон порівняно мало зупинявся на теоретичних питаннях і всю увагу приділяв детальному опису окремих частин Ойкумени. Проте, він розглядав питання фізико-географічного районування і звертав увагу на процеси, що змінюють вигляд Землі.. Страбону належить серйозна спроба зіставити всі географічні відомості свого часу і дати їх систематичний огляд. Подібно до Ератосфена, Страбон уявляв уявляв Ойкумену у вигляді острова. Такий погляд поділяли його сучасники — римські вчені Помпоній Мела і Пліній Старший.

II в. н. е., за словами Р. Геннінґа, був кульмінаційним пунктом в розвитку античного світу. Саме у цю епоху імперія досягла апогею своєї могутності і територіальної експансії. У цю епоху просторовий кругозір досяг такої широти, яка залишалася неперевершеною аж до XV в. (якщо не рахувати досліджень північних країн).

В цей час астрономія, картографія і географія знайшли свій закінчений вигляд в працях Клавдія Птолемея (близько 90—160 рр.), який розробив так звану геоцентричну систему світу і був автором «Керівництва з географії». У цій останній праці Птолемей розглядає| спосіб побудови географічних карт з використанням астрономічних даних і з урахуванням сферичної форми Землі.

На відміну від багатьох своїх попередників, Птолемей був прихильником так званої континентальної теорії, згідно з якою на Землі більшу частину її поверхні займають не моря і океани, а масиви суходолу (це уявлення сходило ще до Геродота і Полібія). На карті Ойкумени Птолемей не показує океану ні на північ, ні на схід від суходолу, обмежуючи його рамками карти. Він вважав простори в низьких широтах придатними до існування людей. На відміну від своїх попередників, він замкнув із півдня Індійський океан берегом «Невідомої південної землі», зі сходу — виступом Азії. За його уявленням, вся жила Земля простягається із заходу на схід на 180°, а з півночі на південь — майже на 80° (від 63° пн. ш. до 18°27' пд. ш.). На відміну від Ератосфена та Страбона, він на підставі реальних відомостей показує Каспійське море у вигляді замкнутого басейну. На його карті вперше показана річка Ра (Волга), що впадає в це море і створює великий закрут у бік річки Танаїс (Дін).

Користуючись монографією І.П. Магидовича та В.І. Магидовича, а також працею Н.К. Мукітанова, законспектуйте матеріал, присвячений елліністичній та римській епохам у розвитку античної географії (ІV ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.).

Лекція 2

Географія| за часів раннього та класичного середньовіччя (V—XIV ст|.).

Розкладання рабовласницького ладу і падіння Римської імперії (V ст.) призвели до встановлення в країнах Західної Європи феодального способу виробництва. Натуральне господарство зруйнувало колишніторговельні зв'язки і тим самим сприяло звуженню просторового кругозору. На занепад наукових знань, у тому числі і географії, крімкрім причин соціально-економічного характеру, вплинуло прагнення спростувати античні наукові ідеї кулястості Землі, наявності теплових поясів, можливості існування мешканеців південної півкулі, як такі, що нібито не узгоджуються з Біблією. Яскравим виразником таких поглядів був олександрійський географ і мандрівникмонах Косма Індикоплов (VI ст.), який в книзі «Християнська топографія» висловлював біблейські переконання в тому, що, наприклад, Земля є плоским чотирикутником. Проте, такого роду переконання не були панівними. Погляди Косми критикували вірменські учені VII ст. – А. Шіракаці і анонімний автор «Вірменської географії», а також багато діячів самої християнської церкви (наприклад, Іоанн| Філопон, патріарх Фотій та ін.)

Здійснювалися спроби примирити наукові погляди з біблейськими текстами. В епоху раннього західноєвропейського середньовіччя вельми•популярними були твори| деяких пізньоантичних письменників (Соліна, Марцелліна, Капели, Макробія), в яких висловлювалися ідеї кулястості Землі, її теплових поясів і клімату, а також мовилося про населені материки північної й південної півкуль.

Під впливом науково-теоретичних переконань античності склалася космогеографічна| система багатьох крупних представників культури середньовіччя, таких, як історик Кассіодор (490—575), енциклопедист Беда Поважний (670—735) та ін. Їхні твори були ніби мостом, перекинутим між античною й середньовічною географією.

За доби раннього середньовіччя араби-мусульмани завоювали в VII— VIII ст.величезні| території в Передній Азії, Північній Африці й проникли на Піренейський п-ів|. Їхні війни, широка торгівля і паломництво в священні для мусульман міста Мекку і Медіну вимагали географічних знань, що примусило арабських учених вивчати і перекладати арабською мовою наукові праці античного часусвіту| (зокрема, Аристотеля та Птолемея).

Значний внесок в астрономію, геодезію і географію був зроблений хорезмським| ученим Біруні (973—1048). Він зробив нову спробу вимірювання розмірів Землі| (шляхом визначення кута|, під яким видно лінію горизонту з високої гори); висунув і розвивав думку про геліоцентричну систему світу (задовго до Коперника). Він був одним з тих арабських учених, які виступили|вирушили| проти|супроти| гіпотези Птолемея про замкнутість Індійського океану. Біруні запозичив у античних мислителів вчення про «клімат», згідно з яким розглядав відомі йому країни Азії, Африки і Європи. Самим же «кліматам» Біруні (як і інші середньовічні арабські географи – ібн-Фадлан, ал-Масуді, ал-Бакуві та ін.) надавав сакрального (священного) значення. Арабські географи-мандрівники подорожували, зокрема, територією Руси-України, досліджуючи її природу та населення.

Араби були прекрасними мореплавцями, їх кораблі борознили води Індійського океану від Малайського архіпелагу до східних берегів екваторіальної Африки.

У цю ж епоху особливу роль в пізнанні земної поверхні відіграли| нормани (змешканці| Північної Європи) та новгородці. Нормани в IX в. відкрили й й колонізували| Ісландію, в X в.— Південну Ґренландію, в XI в. вони досягли п-ова| Лабрадор, о-ва| Ньюфаундленд і східних берегів Північної Америки.

У IX ст. У Східній Європі виникла стародавня українська держава – Київська Русь. Найдавніші українські літописи («Літопис Аскольда», «Повість минулих літ»), що дійшли до нас, містять цінні історико-географічні відомості. У XII ст. від Київської Русі відокремилася Новгородська республіка, що оволоділа всіма північними землями до Уралу і деякими територіями за Північним Уралом (Югрой). Новгородці в XII ст. здійснювали плавання по Північному Льодовитому океану («Студеному морю»). Ними були відкриті| острови Нова Земля|, Вайгач берега Кольського п-ова| і шляхи на Шпіцберґен.

Користуючись томом І монографії І.П. Магидовича та В.І. Магидовича, законспектуйте матеріал, що стосується розвитку географії за раннього Середньовіччя (V – ІХ ст.).

У XII—XIV ст|. у Західній Європі намітилося піднесення науки і культури, викликане розвитком ремесел, зростанням м міст, пожвавленням| торгівлі — як сухопутної, так і морської. Розширенню географічних уявлень європейців сприяли хрестові походи XI—XIII ст|. Спілкування з сирійцями|персами й, особливо, з арабами значно збагатило європейську культуру.

Однією з непрямих причин розвитку географічних знань була навала| навала монголів, що захопили Південний Сибір, Центральну Азію, Закавказзя і Східну Європу. Посли Папи Римського і християнських королів направлялися до правителів монголів ізіз| дипломатичними і розвідувальними цілями. Услід за ними на схід спрямовувалися і купці. Ці подорожі дозволили зібрати| важливі відомості географічного характеру про країни Центральної і Східної Азії. Серед мандрівників XIII в., що побували в Китаї (у той час він був під владою монголів), особливе місце посідає посідає венеціанський купець Марко Поло (який перебував у Китаї понад 17 років). Йому вдалося не лише| не лише відвідати країни Азії, але і здійснити морське плавання від берегів Китаю, через Малайський архіпелаг і Індійський океан до Перської затоки. У своїй «Книзі...|» (що вперше побачила світ 1298 р.) Марко Поло описав величезний і багато в чому невідомий європейцям світсвіт|, чим сприяв підвищенню інтересу до торгівлі зі| Сходом. Його географічні відомості знайшли місце відображення на «Каталонській карті світу» (1373) і круговій карті світу Фра-Мауро (1457). На них уперше з'явилися | Японські острови (під назвою «Чипанґо»), острови Малайського архіпелагу, а у Східній Європі – назва «Рóсія» (латинізоване – Русь, тобто – Україна). На відміну від карти Птолемея, Індійський океан зображений незамкненим. У «Книзі...» Марко Поло повідає про природу Паміру, про мусони Індії, про корисні рослини Китаю тощо.

До середини і другої половини XV в. відносяться нові відомості про Індію. Серед мандрівників, що відвідали цю країну, особливо виділяються венеціанський купець Ніколо Конті (він побував в Індії між 1419 і 1444 рр.) і тверський| купець Афанасій Нікітін (його подорож тривалатривала| з 1469 по 1472 р.), що залишив записки під назвою «Хоженіє за три моря».

1492 р. німецький географучений| Мартін Бегайм (1459—1506) виготовив великий глобус, на якому показав розподіл суходолу й моря. Він відродив античну ідею про близькість західних берегів Європи до східних берегів Азії. Такі погляди були властиві і його сучасникові| географові Паоло Тосканеллі.

Спеціальні праці із загального| землезнавства у той час не видавалися, і його окремі питання стисло розглядалися| в творах типу енциклопедій. Серед авторів такого роду можна назвати Вінсента де| Бове (1190—1264), Альберта Великого (1193—1280), англійського філософа Роджера Бекона (1214—1294) і анонімного норвезького автора «Королівського дзеркала» (близько 1230—1260). Ці автори пишуть про кулясту Землю і теплові пояси, спираючись теорію ненаселеності «жаркого поясу», хоча Альберт заперечуваваперечував| цей погляд і, посилаючись на приклад Індії і Ефіопії, доводив придатність тропічних країн для проживання людини. Кулястість Землі| визнавав і знаменитий італійський поет| Відродження Данте Аліґ’єрі (1265— 1321).

Середньовіччя не дало нових ідей у галузі географії і зберегло для майбутнього деякі ідеї античних географів, тим самим підготувавши теоретичні передумови для переходу до ідей епохи Великих географічних відкриттів.

Користуючись монографією І.П. Магидовича та В.І. Магидовича, законспектуйте матеріал, що стосується географічних відкриттів та розвитку географічних знань у добу класичного Середньовіччя (Х – ХV ст.).

з курсу «Історія географічних відкриттів» на 1-й тиждень

1. Першовідкривачами Індійського океану були:

а. фінікійці

б. ассирійці

в. греки

г. римляни

2. Ґібралтарську протоку першим із європейців перетнув:

а. Геродот

б. Піфей

в. Юлій Цезар

г. Христофор Колумб

3. Весь відомий, освоєний і осмислений за станом на певний час фрагмент Всесвіту – це:

а. географічна оболонка

б. Ближній Космос

в. Ойкумена

г. Галактика

4. Єдине нерозчленоване наукове знання у стародавніх греків, тісно пов’язане з філософською думкою, - це:

а. панфілософія

б. натурфілософія

в. геософія

г. космософія

5. Автором «Записок про галльську війну» є:

а. Олександр Македонський

б. Юлій Цезар

в. Наполеон Бонапарт

г. Елізе Реклю

6. Творцем першого глобуса був:

а. Аристотель

б. Ератосфен

в. Кратес

г. Птолемей

7. Думку про кулястість Землі першим висловив:

а. Аристотель

б. Ератосфен

в. Кратес

г. Парменід.

8. Автором праці «Про небо» був:

а. Платон

б. Аристотель

в. Кратес

г. Птолемей

9. Геоцентричну систему світу запропонував:

а. Геродот

б. Платон

в. Аристотель

г. Птолемей

10. Автором «Хоженія за три моря» був:

а. Клавдій Птолемей

б. Марко Поло

в. Афанасій Нікітін

г. Джеймс Кук

Семінар 1.

Тема: „Найдавніше географічне знання”.

Мета семінарського заняття:сформувати уявлення про характер і напрямки географічних відкриттів та розвиток географічного знання в доантичні часи.

Питання семінарського заняття.

1. Найдавніші географічні відкриття в контексті доби (ІІІ–ІІ тис. до Хр.).

2. Географічні відкриття стародавніх єгиптян.

3. Відкриття еблаїтів, аккадців та шумерів.

4. Географічні відкриття хетів, хуритів та еламітів.

5. Завойовницькі походи й географічні відкриття асирійців.

6. Відкриття стародавніх індійців та китайців, їхні уявлення про світ.

7. Основні риси світобачення найдавніших цивілізацій.

При підготовці ретельно вивчіть зміст глав 2–4 тому І праці І.П. Магидовича та В.І. Магидовича. Визначите свою точку зору з питань семінарського заняття. Стисло зафіксуйте свою точку зору (600 знаків) з кожного питання.

Семінар 2.

Тема: „Географія античної доби”.

Мета семінарського заняття:сформувати уявлення про розвиток географічної думки античних народів, насамперед стародавніх греків, та особливості географічних відкриттів ХІІ ст. до Хр. – ІІІ ст. по Хр.

Питання семінарського заняття.

1. Особливості античної культури-цивілізації: географічний аспект.

2. Плавання й географічні відкриття фінікійців та карфагенян.

3. Подорожі стародавніх греків і їх географічне значення.

4. Географічна думка в рамках давньогрецької натурфілософії.

5. Виділення географії в окрему науку. Ератосфен та його послідовники.

6. Географічні відкриття стародавніх римлян.

7. Розвиток географічної науки в Римській імперії.

При підготовці ретельно вивчіть зміст глав 5–7 тому І праці І.П. Магидовича й В.І. Магидовича та ознайомтеся з монографією Н.К. Мукітанова. Визначите свою точку зору з питань семінарського заняття. Стисло зафіксуйте свою точку зору (600 знаків) з кожного питання.

ПІДСУМКОВЕ ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ

Скласти таблицю „Історія географічних відкриттів та географічних наук”:

ГЛОСАРІЙ

Антропогеографія– напрям у географічних дослідженнях, який з’явився в ХІХ ст. завдяки працям К. Ріттера, Ф. Ратцеля, Е. Реклю, П. Відаль де Ля Бляша, Ж. Брена та ін. і ставив людину в центр уваги всієї географії, згладжуючи межу між географією фізичною та економічною; те саме, що суспільна географія.

Біосфера – область активного життя організмів, що охоплює нижню частину атмосфери, гідросферу та верхню частину літосфери, які пов’язані складними біохімічними процесами перерозподілу речовини та енергії.

Геліоцентрична система –вчення, згідно з яким Земля, як і інші планети, обертається навколо Сонця; розроблена М. Коперником у 16 ст.

Географічна оболонка – оболонка Землі, в межах якої дотикаються, взаємно проникають та взаємодіють нижні шари атмосфери, приповерхневі товщі літосфери, гідросфера та біосфера.

Географічне середовище – сучасний стан географічної оболонки, що сформувався внаслідок взаємодії людини з природним довкіллям.

Геоекологія– екологічна наука, що вивчає взаємини різних компонентів живої та умовно неживої природи з урахуванням наслідків господарської діяльності людини.

Геокомплекс– закономірне сполучення географічних компонентів (рельєф, клімат, поверхневі води, рослинність, тваринний світ), що перебувають у складній взаємодії та взаємозумовленості й утворюють єдину нерозривну систему.

Геоцентрична система – стародавнє уявлення, що бере початок від Аристотеля та Птолемея, згідно з яким Земля нерухомо перебуває в центрі Всесвіту, а всі небесні тіла рухаються навколо неї; спростована розробленою в 16 ст. М. Коперником геліоцентричною системою.

Екологізація– тенденція до якнайширшого залучення до тієї чи іншої природничої науки екологічних даних, характеристик та оцінок; властива, зокрема, сучасній географії.

Еніогеографія– напрямок у сучасній географії, який вивчає природні процеси з позицій енерго-інформаційного обміну.

Еніоземлезнавство – напрямок у загальному землезнавстві, який вивчає природні процеси, що відбуваються на всій Землі, з позицій енерго-інформаційного обміну.

Еніологія – сучасна наука про енерго-інформаційний обмін.

Класичні підходи – ряд найдавніших підходів до географічних досліджень (порівняльно-описовий, історичний, геокомпонентний тощо), застосування яких передбачає відносно пасивну, споглядальну роль суб’єкта-дослідника.

Ландшафт – територія, однорідна за походженням та історією розвитку, неподільна за зональними та азональними ознаками, така, що має єдиний геологічний фундамент, один тип рельєфу, один клімат, однакове поєднання гідротермічних умов, ґрунтів, біоценозів і, отже, один набір простих геокомплексів (фацій, урочищ).

Наукова школа – плеяда вчених, які дотримуються певного одного напрямку досліджень, розробленого, як правило, їхнім спільним учителем (наприклад, школа антропогеографії, фундатором якої є К. Ріттер; українська школа геоморфологів, започаткована С. Рудницьким, тощо); наукова школа часто приурочена до тієї чи іншої країни, міста, навчального або наукового закладу.

Наукове відкриття – виявлення нового, раніше невідомого, наукового факту; в географії найчастіше – відкриття невідомого географічного об’єкта.

Некласичні підходи – ряд підходів до географічних досліджень, що з’явилися з початку до 60-х рр. ХХ ст. (ландшафтний, геокомплексний, системний, екологічний), застосування яких передбачає однобічний вплив суб’єкта-дослідника на об’єкт.

Ноосфера– сучасний стан біосфери, виникнення якого пов’язане з появою на Землі людини розумної (Homo sapiens) та перетворенням нею планети.

Ойкумена – частина Всесвіту, заселена людьми; в уявленні стародавніх греків – заселена частина Землі з центром у Елладі.

Перипли –давньогрецькі описи морських узбереж (рід античних країнознавчих робіт).

Перієгези – давньогрецькі країнознавчі географічні праці, які, на відміну від периплів, містили відомості про природу, населення та господарство країн, розташованих у глибині суходолу.

Портолани – компасні карти, морські навігаційні карти з детальним зображенням берегової лінії, що використовувалися з 13 до 16 ст. у зв’язку з торговельним мореплавством у Середземному морі.

Постнекласичні підходи – ряд підходів до географічних досліджень, що з’явилися від середини ХХ ст. (ноосферний, синергетичний, пасіонарний, екоеволюційний, фрактальний), застосування яких передбачає двосторонню взаємодію суб’єкта-дослідника з об’єктом дослідження.

Системний підхід– запроваджений у географію В. Сочавою один із некласичних підходів до фізико-географічних досліджень, який спирається на розроблену Н. Берталанфі теорію систем.

1. Кисельов Ю. О. Дистанційний курс „Історія географічних відкриттів і формування карти світу” / Ю. О. Кисельов. – Луганськ : Альма-матер, 2006. – 43 с.

14. Рекомендована література