Релігійний комплекс і структура

Поняття релігійного комплексу застосовується в соціології ре­лігії для інтегральної характеристики релігії в сукупності її елементів, поєднаних певною структурою. Елементами комплексу визначають­ся: релігійні почуття, погляди, дії, відносини, спільності віруючих лю­дей, предмети ритуалу — все, що має спрямованість на поклоніння надприродному. Всі елементи існують не самі собою, вони взаємоза­лежні і утворюють окремі компоненти релігійного комплексу. Виді­ляються компоненти релігійного комплексу: релігійна свідомість, релігійна діяльність, релігійні організації. Зазначимо, що модель не єдина в структурі релігії. У світовому релігієзнавстві варіантів струк­тури комплексу запропонована безліч.

Релігійна свідомість — система, що охоплює Релігійна свідомість

почуття, емоції, погляди, ідеї, концепції та

вчення, предметом яких виступає ставлення людей до надприродно­го. Ядром релігійної свідомості служить віра в існування двосторонніх відносин між людиною і надприродними суттєвостями: божества (Бог) і духи сходять до людини, людина до них піднімається; божества роблять дарунки людині, а людина підносить божествам дарунки зі свого боку. Бог рятує людину, спрямовуючи її до себе. Людина ря­тується, звертаючись до Бога. Необхідно, щоб людина вірила: Бог, боги і духи за певних умов, які залежать від людини, можуть і бажа­ють зробити їй бажане благо. Основною умовою вважається шану­вання надприродного в найрізноманітніших формах. Найбільш роз­повсюдженим служить шанування через спеціальні обряди: магічний аспект шанування. Віра в особливу магічну силу обряду називається обрядовір 'ям. Віра переважала в архаїчних і ранніх формах релігії і властива релігійній свідомості багатьох сучасних віруючих. Релігій­ними мислителями обрядовір'я засуджується як прояв марновірства й ідолопоклонства, що зводили релігію до формального дотримання ритуалу.

Осуд обрядовір'я як явища релігійної свідомості вже зустрічаєть­ся на рубежі VIII— VIIст. до н. є. у старозавітній книзі пророка Ісайї: «До чого Мені безліч жертв ваших? — говорить Господь, Я пересиче­ний всеспаленням овнів і туком відгодованої худоби; і корів і тельців, і агнців, і козлів не хочу... Не носіть більше дарунків марних; паління огидне для Мене; новомесяч і субот, святкових подій не можу тер­піти: беззаконня — і святкування! Омийтесь, очістіться; усуньте злі діяння ваші від очей Моїх; перестаньте робити зло; навчіться робити добро; шукайте правди; рятуйте пригнобленого; захищайте сироту; заступайтесь за вдову» (Книга пророка Ісайї, гл. 1, ст. 11,13, 16 — 17).

У фрагменті простежується усвідомлення суперечностей між фор­мальним ритуалізмом, що обумовлюється вірою в магічну силу об­ряду, і моральністю. Це означає, що усвідомлення релігійного шану­вання здатне перевершувати обрядовір'я тим, що магічний аспект у релігійній свідомості доповнюється моральним аспектом. З розвит­ком релігійної свідомості магічний її бік не просто співіснує з його етичною стороною, але одухотворяється останньою, піднімається на духовну висоту. У свою чергу мораль включається в систему релігійної свідомості на правах її сакралізованого відображення. Це означає, що моральні норми виникають за божественними задумами, виконання їх є засобом підтримки оптимальних відносин з божественними істо­тами, найважливішою умовою досягнення порятунку і єднання з божественною реальністю. Усвідомлення сакрального — основна ха­рактеристика релігійної свідомості. Релігійна свідомість простежуєть­ся в міфології й ідеології.

Віруюча особа не тільки вірить у надприродні сили, а бажає знати про об'єкти своєї віри, мати інформацію про життя божественних істот, властивості їх характеру, досвід відносин людини з Богом (бо­гами). Потреба в такому знанні задовольняється за допомогою міфо­логії, що подає ту або іншу картину життя шанованих богів. Міфоло­гія одна з істотних сторін релігійної свідомості. Щоправда, міф і релігія розглядаються різними світоглядами по-різному. Вони не зведені у систему релігійного комплексу. Міф становить міфологіч­ний бік божества. Найважливішим у міфі служить опис досвіду взає­мин богів і людей. В одному випадку боги карають людей за пору­шення їх волі, в іншому — винагороджують. Осмислення досвіду необхідне віруючій людині для визначення нею позиції сакральної орієнтації і правильного встановлення своїх відносин із шановани­ми нею священними істотами.

Життєписи в міфі героїв і праведних людей служать зразками для життєвого їх наслідування. У міфі є посилання на конкретні норми поклоніння богам і санкції, що накладаються богами на людей за виконання або невиконання ними встановлених норм. Міф у наоч­но-зразковій формі встановлює культуру релігійного поклоніння. На більш пізньому етапі людства інтелектуальний розвиток в ідеоло­гії релігійної свідомості охоплює й ідеї, концепції і вчення, а також принципи їх аргументації. Релігійна ідеологія стає можливою у зв'язку з процесом розвитку філософської думки. Якщо міф оперує чуттєво-наочними образами, то філософія — абстракціями. Філософська дум­ка, будучи відносно самостійним типом світогляду, інтегрується в систему релігійного комплексу і стає концептуальним методом ви­раження релігійних поглядів і уявлень.

В ідеології релігійна свідомість має системність. Різні релігійні уявлення упорядковуються, поєднуються одне з одним у взаємній координації (упорядкування по горизонталі) і субординації (упоряд­кування по вертикалі). Релігійні вірування трансформуються у віро­вчення, де осмислюється природа Бога (божества), його (їх) ставлен­ня до світу і людини, характер відносин людини до Бога (богів), способи поклоніння, перспектива блаженного життя для праведників та ін.

Визначені конкретні системи віровчень прийнято називати док­тринами. Суть, ядро концепції доктрини становить догматика — си­стема найбільш фундаментальних істин, офіційно прийнятих релігій­ними співтовариствами. Авторитет догматів забезпечується шляхом їх сакралізації, при якій вони проголошуються божественними настано­вами. Важливу роль у системі доктрин відіграє апологетика — захист і обгрунтування істин віровчення. Функції доктрини не обмежуються тільки інструктуванням віруючих відносно правил сповідання істин релігії і поведінки усередині релігійного співтовариства. Доктрині вла­стиві й інші функції. Одна з них — нормативна, що полягає у форму­ванні традиції віровчення, забезпеченні віровченню стійкості, збере­ження в сучасності та наступних поколіннях. Інша функція — полемічна, що відгороджує дане віросповідання від критики з боку представників інших конфесій, реформаторів, атеїстів.

З доктринами віровчення в релігійну ідеологію входять релігійно-філософські, релігійно-етичні, релігійно-політичні, релігійно-пра­вові й інші вчення. Релігійна свідомість виявляється не тільки на суб'єктивованому, але й на об'єктивованому рівні, що означає вті­лення суб'єктивних поглядів і уявлень людей у культурних пам'ят­никах — писемності (Священне писання, релігійні трактати), живо­писі (іконопис), архітектурі, скульптурі, а також у релігійному поводженні, відносинах між людьми. їх релігійна цінність визна­чається священним змістом, що вкладається в кожен предмет, у кож­ну дію і міжособистісні відносини щодо поклоніння надприродній суті. Отже, у системі релігійного поклоніння релігійна свідомість становить його змістовну сторону.

„ . .„ . Релігійна діяльність підрозділяється на куль-

Реліпина діяльність _т. "_

тову і позакультову. Культова діяльність без­посередньо спрямована на поклоніння надприродному. її зміст утво­рюють культові дії, відносини між учасниками дій, норми, що регулюють культові дії і відносини, а також різні засоби поклоніння — священні території і культові предмети. Форми культової діяльнос­ті — дотримання свят і ритуалів (молитви, паломництво, пости, ри­туальні танці та ін.).

Будь-яка культова дія допускає нормативні і значеннєві дії. Нор­мативні дії встановлюють порядок поклоніння відповідно тим або іншим достоїнствам об'єкта поклоніння. Достоїнство віруючого ви­значається міфологічними сюжетами або вченнями, доктринами. Одні боги можуть задовольнятися символічними жертвами, інші — натуральними (коштовності, продукти харчування, домашні твари­ни і навіть люди). У кришнаїзмі проголошення священного імені абсолютного Бога-Кришни не тільки дозволяється, але й пропонуєть­ся як необхідна умова єднання з ним, тоді як в іудаїзмі вимова свя­щенного імені Яхве недопустима. У будь-якому випадку норми ри­туалу відгороджують достоїнство священного від профанного. У комунікації божественного—людського норми покликані встанов­лювати певну дистанцію між обома сторонами, і якщо людина праг­не наблизитися до божества, то норми встановлюють міру допусти­мості такого зближення. У такому випадку часто пропонується здійснення обрядів очищення (натуральні і символічні жертвопри­ношення, піст, сповідь).

Культова діяльність відбувається спільно її учасниками, між ними відбувається поділ соціальних ролей. Поклоніння сакральним істо­там вимагає точного виконання ритуалу, обумовлює виділення про­фесійних служителів культу — духівництва з властивими його пред­ставникам ролями, відмінними від ролі простих віруючих. Культова діяльність дедалі більше диференціюється й ускладнюються ролі її учасників. Відношення між людьми в процесі культової діяльності виражаються відносинами між ролями. Відносини упорядковуються за допомогою норм, що визначають характер обов'язків учасників культу відповідно до виконання ними визначених ролей. Усі куль­тові дії мають певний сакральний зміст. Загальним для всіх них є залучення у священне середовище проживання і прилучення до свя­щенного. Багато містерій драматизують життєвий шлях поклоніння божеству, і віруючі стають співучасниками такої драми. Зміст спів­участі полягає в містичному єднанні з божеством. Позакультова діяльність становить інші аспекти релігійної діяльності: богословсь­кої, навчально-педагогічної, адміністративно-господарської, місіонерсь­кої'тощо, покликаних задовольняти релігійні потреби людей. Релігійні організації Релігійні організації - об'єднання прихиль­ників тієї або іншої релігії, призначені для спільного задоволення людьми релігійних потреб. Елементарною одиницею такого об'єднання виступає релігійна громада, учасники якої пов'язані загальним інтересом поклоніння надприродним істо­там. Однак будь-яка соціальна спільність становить хитке утворен­ня. Диференціація й ускладнення релігійного життя викликає по-

требу в релігійних організаціях, які відрізняються від громад стійкістю об'єднання й упорядкуванням різних сторін релігійної діяльності і відповідних їм відносин. У релігійних організаціях чітко розподіля­ються і визначаються соціальні ролі їх членів, здійснюються координа­ція і субординація діяльності соціальних інститутів, встановлюється суворий соціальний контроль за різними сферами життя релігійного співтовариства. Виділяється три типи релігійних організацій: церква, секта і деномінація.

Релігія завжди включає такий важливий елемент, як церква, тоб­то форма соціального об'єднання служителів культу. Характерні оз­наки церкви: відсутність постійного і суворо контрольованого член­ства, що характеризує церкву як масове об'єднання; чіткий поділ усіх прихильників на професійне духівництво (клір) та інших при­хильників — мирян; ієрархічний принцип упорядкування соціаль­них позицій і ролей; наявність органів управління і бюрократії; суво­ра централізація у всіх сферах діяльності об'єднання — культової і позакультової.

Секта — опозиційний рух в тих або інших релігійних напрямках, її основні ознаки: постійне і суворо контрольоване членство, що робить секту співтовариством вузького кола осіб, на відміну від церк­ви; відсутність розподілу на професійне духівництво і мирян, що виражає опозиційність секти у ставленні до церкви, на противагу якій проголошується принцип загального священства; відсутність ієрархічності та харизматичності лідерів; відсутність бюрократичних органів управління; чітка виразність позиції елітності і тенденція до ізоляціонізму.

Поняття деномінація використовується вдвох змістах: визначення певного віросповідання (синонім поняття конфесії) і позначення організацій проміжного типу між сектою і церквою. Типу організації — деномінації властиві сталість і суворо контрольоване членство (подібність із сектою); відсутністьрозподілу на клір і мирян (подібність із сектою); наявність ієрархії служителів (подібність з церквою, але, на відміну від церкви, у деномінаціях ієрархія спрощена); наявність органів управління і бюрократії; позиція елітності, але ізоляціонізм не вва­жається обов'язковим. Деномінації — об'єднання баптистів, п'яти­десятників, адвентистів сьомого дня та ін. Виникнувши у вигляді сектантських рухів, усі вони зазнали еволюції.

Функції релігії Функціонування релігії виступає як спосіб її

буття, а в суспільному просторі як соціальний інститут. Функціонування релігії здійснюється конкретними функ­ціями, формами, способами, напрямками і різними впливами релігії на соціум, його структурні елементи, спільності людей і окрему осо-

бу. Виділяються функції релігії: світоглядна, компенсаторна, психо­терапевтична, легітимуюча, комунікативна, регулятивна, інтегратив­на, дезінтегративна.

Світоглядна функція. Світоглядна функція складається в процесі формування у людей певних поглядів на світ, людину та специфіч­ного до них ставлення. Функція не обмежується тільки поясненням картини створення Всесвіту, але й допускає формування певного ціннісного ставлення до нього, що визначається в оцінках. Особливість релігійного світогляду — подвоєння буття на надприродне і природне, священне і мирське. Відповідно формується оцінка буття — вище і нижче, зроблене і недосконале, справжнє і несправжнє. Висувається ідеал і орієнтується людина на його досягнення, тобто встановлю­ються змістовно-життєві орієнтири. Релігія закликає людину вико­ристовувати свій творчий потенціал, щоб піднятися над мирським і перебороти залежність від його недосконалих умов, повністю і оста­точно ввійти у священне середовище проживання. Світоглядна функ­ція спрямована не тільки на задоволення інтелектуальних потреб у поясненні світу, але й потреби людини в ідеалі, на який спрямову­ється зміст її життєвої орієнтації.

Компенсаторна функція. Компенсаторна функція складається в процесі заповнення ущербності людського буття орієнтацією люди­ни на світ сакральних цінностей. Ця ущербність полягає в неповноті життєвої ситуації людини і виявляється в суперечності між зробле­ним і недосконалим, вічним і тимчасовим, нескінченним і кінце­вим, щирим і помилковим, добрим і злим, прекрасним і потворним, благом і неблагом. Релігія заповнює обмеженість умов людського існування орієнтацією на сакральні цінності. Наочним прикладом служать релігійні уявлення про загробне життя. У них утверджується ідеал людського безсмертя, що заповнює обмеженість кінцевої при­роди людини в земному бутті. Ідея загробного вшанування, що роз­межовує потойбічне буття на рай і пекло, компенсує обмеженість ідеалу справедливості в умовах громадського життя. Уявлення про Бога, божеств і духів, у яких віруючі вбачають собі захисників, за­ступників, подателів яких-небудь благ, компенсує відсутність мо­гутніх заступників у земному житті.

Психотерапевтична функція. Психотерапевтична функція поля­гає в психологічній розрядці, знятті життєвих стресових ситуацій, звільненні від душевних, сердечних страждань. Психотерапевтичну функцію також називають психологічним аспектом компенсації. Психо­терапевтичну функцію релігія здійснює в процесі впливу на свідомість людей за допомогою ідей віровчення. Релігія дає розраду людям зне­віреним, страждаючим, що переживають якісь життєві колізії, що

втратили надію на краще майбутнє, впадають в становище страху перед майбутнім. Віруюча людина здатна переживати розраду завдя­ки своїй вірі у всемогутнього і люблячого Бога і сподіванню на його підтримку й допомогу, порятунок у загробному житті. Вплив на свідомість відбувається через культову практику: богослужіння, мо­литва, сповідь як засіб зняття негативних переживань, що накопи­чилися в людей. В процесі здійснення різних обрядів відбувається трансформація негативних переживань у позитивні, що супровод­жуються емоційною розрядкою, заспокоєнням. Для суспільства дуже важливо, що релігійне поклоніння приносить спільностям і індиві­дам почуття нескінченності життя, надію на майбутнє, що триво­жить своєю невизначеністю, надає відчуття стабільного благополуч­чя в загальній ситуації нещасть, страждань і небезпек.

Легітимна функція. Легітимна функція полягає в узаконенні (ле­гітимації) певних суспільних порядків (соціально-політичних, пра­вових, моральних) за допомогою їх релігійної санкції. Такою санк­цією служить авторитет Бога, богів і інших вищих сакралізованих осіб (наприклад, Будда), що встановлюють той або інший порядок. У більшості релігій багато політичних, правових і моральних норм проголошуються божественними настановами, а їх реалізація — волевиявленням Бога або богів. У євангельській заповіді полюбити ближнього як самого себе цінностями виступають людське я, ближній, любов, а нормою — полюби, що виходить із вуст Ісуса Хри-ста. Завдяки легітимній функції, що створює священний ореол до­вкола суспільних норм, здійснюється підтримка певних культурних зразків поведінки.

Комунікативна функція. Комунікативна функція полягає в забез­печенні комунікації між віруючими, а також між віруючими і релі­гійною культурою та окремими її цінностями. Релігійна комунікація має свою структуру, що включає різні процеси взаємодії — спілку­вання, соціалізацію, передачу релігійного досвіду, обмін і засвоєння інформації — між окремими віруючими, між віруючим і релігійною спільністю, її інститутами та ін. Релігійна комунікація простежуєть­ся в двох зрізах — вертикальному (містичному) і горизонтальному (соціальному). У вертикальному випадку здійснюється спілкування між віруючим і надприродним у процесі ритуальних дій. У горизон­тальному випадку — спілкування між прихильниками релігійної тра­диції, а також з релігійною традицією. Релігійна комунікація здійснюється в культовій і у позакультовій діяльності.

Регулятивна функція. Регулятивна функція полягає в регулюванні поведінки людей і відносин між ними. Способами такого регулю­вання виступають норми культової і позакультової поведінки, авто-

ритет яких забезпечується їх священною мотивацією. Завдяки нор­мам встановлюється і підтримується соціальний порядок у межах релігійного співтовариства. Для його підтримки встановлюються санкції заохочення і покарання. Такими санкціями можуть служити не тільки заохочення по службі або відсторонення від наділених обо­в'язків, але й санкції морального схвалення або несхвалення. Так, до порушників порядку можуть застосовуватись санкції особливого покаяння за провини (покута), тимчасового позбавлення спілкуван­ня з членами громади, відлучення від церкви. Особливими санкція­ми відзначається обіцянка вічного блаженства або вічних мук у за­гробному світі за праведне або неправедне життя. З регулятивною метою широко використовуються зразки для наслідування, якими служать життя та діяльність основоположників релігійних рухів (Христос, Будда, Мухаммед).

Інтегративна функція. Інтегративна функція полягає в забез­печенні солідарності членів релігійних співтовариств, утвердженні в них гармонії і безконфліктних відносин. Здійснення релігією інте­гративної функції здатне охоплювати не тільки релігійні співтовари­ства, але й поширюватися на більш широке суспільне середовище — етнічні, державні об'єднання, суспільство. Для забезпечення в суспільстві гармонії та солідарності надзвичайно необхідно, щоб його члени дотримувались загальнолюдських моральних норм. Узаконен­ня їх за допомогою священної санкції прилучає індивідів до загаль­нолюдських моральних цінностей, сприяє суспільній консолідації. Суспільний попит на інтегративну функцію релігії зростає в тому випадку, коли система релігійних цінностей збігається з фундамен­тальними потребами суспільства. З особливою силою це виявляєть­ся на сучасному етапі, коли надзвичайно актуальним є вирішення глобальних проблем людства. Усі потреби суспільства сконцентро­вані навколо однієї, загальної й універсальної проблеми — проблеми фізичного та духовного виживання людства.

Дезінтегративна функція. Дезінтегративна функція полягає в роз'єднанні людей і соціальних спільностей, відчуженні їх від пев­них цінностей і ідеалів, один від одного, що сприяє конфліктам і суспільній дисгармонії. Дезінтеграція загострюється в тому випадку, коли певні цінності релігії суперечать фундаментальним цінностям тих або інших суспільних систем і структур. Відомо, цінності буддиз­му, що поставили достоїнство особи вище кастової приналежності індивіда, вступили в суперечності з кастовим ладом в Індії. Христи­янство, що проголосило вищими цінностями Бога й особу Христа-Спасителя, протистояло римській релігії з культом обожненого імпе­ратора. Проголошення в 324 році християнства державною релігією

Римської імперії спричинило використання релігії як засобу зміцнен­ня влади імператора і суспільного порядку. Але в середовищі христи­янської релігії стали виникати секти з їх радикальним протестом проти існуючого ладу.