Соціальна обумовленість і соціальна дія права

Законодавча Соціальна державна і суспільна, громадська

соціологія права діяльність, у результаті якої створюється, під-

тримується і розвивається система законо­давчих актів та інших правових норм є правотворчістю. Правотвор-чість (законодавча) діяльність — складна сукупність різноманітних елементів: реалізація державної волі і правової норми; санкціонування 472


державою норм поведінки людей; безпосереднє формування нових норм компетентними правотворчими органами. Однією з основних функ­цій соціального управління є формування й реалізація загальнознач-них правил поведінки. Правотворчість пов'язана з аналізом методів і способів формування правових норм, результатів процесу вироб­лення норм і правил, їх реалізації і ефективності дії правових норм. Велике значення в процесі правотворчості надається його суб'єктам. Участь особи і колективу в прийнятті рішень залежить від ряду умов, від ступеня офіційного визначення прав на участь у прийнятті рі­шень, від змісту самого рішення. Тому стимулюючим фактором є рішення, спрямовані на формування єдності інтересів особи й мети колективу, від ступеня заінтересованості людини в прийнятті й реа­лізації рішень, що морально й матеріально задовольняють і людину, і колектив.

Демократія, народовладдя означає, що влада не тільки належить народу, але й повністю здійснюється народом у різних формах і тим самим забезпечується реальна участь населення у реалізації держав­ної влади, багатоманітних функцій управління. Є дві основні сфери участі народу у вирішенні державних справ: безпосередньо і через представників. Представницька демократія означає рішення вибор­ними представниками найважливіших державних і суспільних справ: Конституція України і прийняті на її основі законодавчі акти визна­чають сферу діяльності представницьких органів влади так, щоб во­ни охопили основні питання державного, господарського та соці­ально-культурного будівництва. Забезпеченню пріоритету основ представницької демократії сприяють принципи державного життя: верховенство закону, право представницьких органів формувати ор­гани управління і контролювати їх діяльність, забезпечення прямого впливу виборців на прийняття рішень тощо. Велике значення має і розвиток безпосередньої демократії, що відображає одну з особли­востей народовладдя. Безпосередня демократія створює можливості формування думки з питань загального або місцевого характеру і бере участь у кожному з її формувань та реалізацій.

Специфіка правотворчої діяльності впливає і на соціальний ме­ханізм правотворчості. Механізм прояву у праві соціально-еконо­мічних і політичних закономірностей дуже складний, а його резуль­тати далеко неоднозначні. Це обумовлено вірогідним характером явищ суспільного та економічного життя. Справедливо звертається Увага на те, що норми громадянського права становлять лише юри­дичне відображення економічних умов суспільного життя, що вони, зважаючи на обставини, можуть відображати їх іноді добре, а іноді погано. Серед факторів, що відображають явища суспільного буття,


особливе місце займає економічний: проявляються потреби та мож­ливості розвитку економіки. Умови матеріального життя визнача­ють не тільки виробництво, а й природно-географічне середовище відтворення самої людини. Тому в системі факторів, що відобража­ють явища суспільного буття, поряд з економічними варто врахову­вати екологічний, географічний і демографічний фактори. Екологіч­ний фактор відображає збереження природних багатств і ступінь раціонального використання природних ресурсів. Географічний — особливості розташування країни. Ці фактори і є важливими для правотворчої діяльності. Дія соціально-економічних, природничих, географічних, демографічних факторів правової діяльності прояв­ляється в земельному, водному, лісовому природоохоронному за­конодавстві. До важливих факторів правотворчої діяльності, в яких проявляються події і процеси духовного життя суспільства, нале­жить політико-правовий, соціально-економічний, культурний фак­тори та ін.

Закон ^ системі комплексного соціологічного забез-

і суспільна думка печення законотворчості важливу роль відіг-

рає суспільна думка. Складністю і багатогран­ністю суспільної думки пояснюється той факт, що існує численне й різноманітне її визначення. Суспільна думка — своєрідний спосіб існу­вання суспільної свідомості у вигляді неофіційної масової свідомості якої-небудь соціальної спільності людей. Основою для виникнення су­спільної думки часто є духовні процеси, спілкування. Теоретико-гно-сеологічні дослідження дали можливість установити співвідносини суспільної думки з різними формами суспільної свідомості, а в соціо­логії суспільної думки доведено її дійсно практичний характер. Гро­мадська думка на рівні побутової свідомості нерідко формується під впливом слухів, неадекватного розуміння частиною населення при­родних труднощів суспільного розвитку. Інакше кажучи, буденний рівень масової свідомості в сучасних умовах містить значні елементи стихійності, ілюзорності. Тут нема нічого дивного, тому що стрім­кий розвиток відкидає старі стереотипи й догми масової свідомості, в тому числі і в сфері політичних і правових відносин. Суспільна думка знаходить відображення у формі рекомендацій і вимог, а та­кож проявляється у схваленні або осудженні дій тих чи інших соці­альних інститутів, вчинків окремої людини або якоїсь соціальної спільності. Формується суспільна думка цілеспрямованою діяльніс­тю, впливом на маси різноманітних державних, суспільних органів і засобів масової інформації і стихійно на основі практичного життє­вого досвіду, традицій, звичаїв, моралі та інше.

У сучасних умовах в Україні формується і функціонує різнома-


тна громадська думка. Плюралізм суспільної думки має об'єктивні едум°вИ- їх варто шукати в різноманітних відмінностях екологіч-оГо соціального і культурного характеру, а також у тих відмінностях ііж людьми, які обумовлюються природними соціально-демографіч­ними факторами (відмінності статі, віку, сімейного становища та інше). Особливе соціальне становище знаходиться в основі визна­чальних відмінностей між соціальними спільностями, верствами, прошарками тощо. Звідси специфічний інтерес в осіб певної соці­альної спільності, яка тим самим виступає як соціальний суб'єкт. Близькість інтересів соціальних суб'єктів визначається спільним принципом їх виділення — характером поділу праці. Зрушення ж у соціальному характері поділу праці відбиваються на ступені дифе-ренційності соціальної структури, впливають на соціальний інтерес, а також на активність соціальних суб'єктів.

Отже, існування в Україні на сучасному етапі специфічних інте­ресів у різних соціальних спільностей обумовлює відмінність оцінок тих чи інших явищ і фактів суспільного життя, породжує неоднознач­ність і різнохарактерність суспільної думки. Можуть проводитися також і спеціальні опитування громадської думки, спрямовані на виявлення ставлення громадян до тих або інших ідей і положень концепцій соціології права. Та було б неправильно перебільшувати, а тим більше абсолютизувати (як це іноді робиться) значення оцінок або результатів опитів суспільної, громадської думки з приводу кон­цепції права. Науці добре відомо, що громадська думка далеко не завжди може досить компетентно з'ясувати складні проблеми соці­ального життя. Ще Георг Гегель влучно зауважив, що в громадській думці все фальшиве й істинне, але знайти в ній істинне є справою великої людини. Та громадська думка в силу своєї оцінкової при­роди завжди несе в собі певну оцінку того чи іншого соціального явища, що становить предмет обговорення громадської думки.

У сучасних умовах нестабільного соціально-політичного життя особливо проявляються суперечності між інтересами різних соціаль­них спільностей, верств, груп. Через певну нерозвинутість соціо­логічних досліджень часто відсутні емпіричні дані, що характеризу­ють зміст і інтенсивність розбіжностей. Та це не досить суттєва для нормотворчості й законотворчості проблема. Можна дещо попов­нити в процесі діяльності законодавчих органів. Нерідко ж буває, Що і виявлена громадська думка суперечлива, не відповідає науко-им уявленням про події, соціальні явища тощо. В таких випадках егко піддатися спокусі вважати громадську думку некомпетентною, Фальсифікованою ідеологічними догмами, примітивними стерео-пами побутового мислення та інше. Проте, якщо за суперечнос-


 




тями можна виявити й реальні колізії інтересів людей, то можна виявити в громадській думці ту істину, яка потрібна для законодав­чих актів, формування законодавчих норм тощо. В межах соціоло­гічного забезпечення законотворчості важливо здійснювати експер­тизу досліджень громадської думки. Створення постійно діючої наукової експертизи результатів соціологічних досліджень гро­мадської думки сприятиме раціональній законотворчості. І хоча проблема інтересів досить глибоко розроблена в межах загальної теорії права, все ж ще не одержала належного вирішення й розвит­ку з позицій конкретної соціології права. Для правотворчості най­більше значення має той аспект соціології інтересів, що пересікається з предметною галуззю соціологіїнормотворення. Адже для законодав­ців важливий, насамперед, нормотворчий інтерес, що є результатом погодженості інтересів різних учасників суспільних відносин.

„ . . Роль права в системі суспільних відносин,

функції права конкретні функції права та його норм, меха-

нізми дії права, особливості осіб учасників правових відносин і правова культура — ось ті вихідні позиції, що характеризують обумовленість вивчення соціальної дії права. Право­ва система, що існує в будь-якому державно-організованому суспіль­стві, ставить за мету підтримку і захист соціально-політичного й економічного ладу, волі та інтересів різних соціальних спільностей — класів, верств, прошарків, створення і підтримку правопорядку. Почи­наючи з 80-х років XX ст., в Україні дедалі більше не тільки констату­валося визнання важливості, а й наполегливо підкреслювалася не­обхідність для розвитку суспільства захисту прав особи, стабільності, порядку й організованості, реалізації перспектив соціального та еко­номічного розвитку. Підкреслювалося, що правова система має по­єднувати соціальну цінність та ефективність нарівні правової норми й рівні правової системи. Соціальна ефективність правової системи ви­знавалася її реалізованою цінністю, тобто станом правової закон­ності, рівнем соціальної активності особи, діяльності соціальних спільностей, суспільства. Визнання важливості й соціальної цін­ності права викликало необхідність визначення функцій правової системи. Досить часто право характеризується тільки як форма дер­жавної діяльності, що принижує соціальну цінність права і його роль ужитті суспільства. Адже право з його специфічними властивостями впливає на поведінку людей (нормативність, обов'язковість, певну визначеність рекомендацій), прямо і безпосередньо впливає на різні сфери діяльності людини, сприяє досягненню соціально корисної мети, що можна мати саме в результаті нормативно-правового ре­гулювання. До того ж право здійснює роль організуючого фактора


вленні до громадян і до самої держави. Це випливає з провідно-пиниипу правової держави: взаємної відповідальності держави г оМадянина. Отже, право тісно пов 'язане з державою, є соціальною ' ністю і здійснює самостійні функції в суспільстві.

Визначаючи соціальні функції права, варто виходити з того, що, по-

пше право надбудовне явище й визначене матеріальними умовами життя суспільства і соціальні функції обумовлені саме системою су­спільних відносин; по-друге, право — продукт свідомої діяльності лю­дей спрямований на забезпечення й охорону особи, соціальних спіль­ностей, досягнення спільної мети соціального розвитку, а правове регулювання суспільних відносин так або інакше пов'язане з реалізаці­єю завдань, що їх ставить перед суспільним життям історичний розви­ток' по-третє, право є одним з елементів соціальної системи, яка впли­ває на всі її складові елементи. Соціальні ж функції права об'єднані єдиною системою соціального управління в нерозривному зв'язку з економічними, власне соціальними, політичними й ідеологічни­ми факторами суспільного розвитку.

Основними функціями правової системи є інтегративна, регуля­тивна, комунікативна, охоронна. Провідною, основною і визначаль­ною є функція інтеграції — згуртування соціальних спільностей, верств, прошарків та ін. Правова система взаємодіє із суміжними со­ціальними системами — економічною, політичною, моральною тощо, спрямовує діяльність на досягнення основної мети — соціальної і націо­нальної згоди, забезпечення захисту інтересів людини, а тим самим, і суспільства. Правова система організує і стимулює поведінку й діяль­ність людей, згуртовує їх, сприяє утвердженню прогресивних загаль­нолюдських демократичних норм. Усі інші соціальні функції права є допоміжними, доповнюючими основну і провідну.

Отже, правова система служить інструментом інтеграції елемен­тів політичної системи, зміцненню зв'язків між ними, є юридичною основою діяльності громадських, суспільних об'єднань, функціонування трудових колективів, базою безпосередньої демократії. Саме з таких позицій варто оцінювати соціальну значущість та ефективність пра­вової форми, переваг того чи іншого методу регулювання комплексу суспільних відносин. Природно правова система може успішно реа­лізувати в суспільстві завдання і мету не лише зміцнення й закріп­лення панівного правопорядку, а й ефективно забезпечувати інші важливі завдання, зокрема, функції соціального згуртування і забез-ечення контролю за поведінкою людей. Реальне наповнення соці-

ьних функцій права суспільно-корисним змістом залежить від ти-У с°Ціально-економічної системи, від того, інтереси яких верств

селення захищаються за допомогою права, яку мету переслідує у


своїй внутрішньо-політичній діяльності держава, її владні структури та органи, як захищає і відстоює інтереси та потреби особи.

. Соціальний механізм права — це механізм вза-

соціальн^діГправа ЄМ0Д1Ї пРавових та 1Н1Ш™ соціальних факто­рів, що беруть участь у житті права на всіх етапах його функціонування. В механізмі правового регулювання ви­діляють три основні моменти: юридичні норми, правовідносини та акти реалізації прав і обоє 'язків. По суті це юридичний механізм дії права Якщо ж вважати, що суб'єктивні права реалізуються не тільки в пра­вовідносинах, але й у правових зв'язках, то в такому випадку юридич­ний механізм правового регулювання становить взаємозв'язок двох елементів: юридичних норм і правових зв'язків. Соціальний аспект механізму дії права передбачає дослідження, насамперед, соціальних об­ставин, що перебувають поза самим механізмом, але так або інакше його визначають, механізмів, на які покликаний зворотно впливати, а також соціальних факторів і процесів, які включені в сам механізм дії права. Сам же механізм дії права має певну структуру: управляючі соціальні сис­теми (механізм державного та соціального управління, норми права); соціальні фактори (соціально-економічні, політичні, соціально-демо­графічні, ситуаційні); системи передачі (інформаційні, нормативно-ціннісні, соціально-психологічні); регулюючі соціальні системи і, як результат, правомірна і соціально активна поведінка.

У реалізації соціальної дії права важливе значення мають форми правового впливу дії, засоби правового впливу, стадії соціальної дії права. Правове регулювання суспільних відносин шляхом надання прав і покладення обов'язків на суб'єктів є найбільш специфічною формою правового впливу. Соціологія права вбачає за суб'єктами права конкретних осіб, які мають відповідний психологічний статус. Це психологічний вплив права. Результатом психологічного впливу права стає формування способу права, тобто «узагальненої, емоцій­но забарвленої форми відображення правової дійсності у вигляді комплексу уявлень про закони, методи їх реалізації в життя і про органи юстиції». Спосіб права — це, по суті, своєрідний згусток правосвідомості, її конкретність. Зрозуміло, на формування спосо­бу права впливають закони, діяльність правоохоронних органів та інше. Отже, безпосередньо спосіб права формується сам'е під впли­вом самих законів і практики їх реалізації. Але, з одного боку, зако­ни, якщо вони є втіленням права, а не свавілля, мають бути згуст­ком, відображенням об'єктивних правових потреб суспільства, а з іншого,— діяльність щодо застосування законів не може не випро­бовувати на собі вплив найрізноманітних неправових, але пов'яза­них із правом, факторів.


Правова Соціалізація — процес безперервний, що зале-

соціалізація особи жить не тільки від форм зв 'язків людини з соці-

альним середовищем, але й від ступеня зрілості суспільства. Соціалізація включає, з одного боку, цілеспрямований вплив соціальних умов різних соціальних інститутів на людину з ме­тою залучення її до системи понять, оцінок, уявлень, соціальних норм та інших цінностей культури, прийнятих у суспільстві, з іншо­го — соціальну діяльність самої людини в процесі соціалізації, ста­новлення особи. Людина, яка діє в соціальному середовищі, змінює, вдосконалює її і одночасно змінює власну суть, формує в себе нові якості та властивості. Правова соціалізація становить необхідну й важливу частину загальної соціалізації. Специфічність правової со­ціалізації полягає в специфічному прояві її загальних законів у сфері формування й розвитку індивідуальної політичної і правової свідо­мості, правової культури. Правова соціалізація означає дедалі пов­ніше усвідомлення людиною, громадянином своєї соціальної ролі, місця в соціальній структурі суспільства, формування самосвідомос­ті представника класу, члена певної соціальної спільності, дедалі ширше включення в соціально-правові відносини, наповнення їх особистісним змістом. Цей процес триває безперервно протягом сві­домого життя людини.

В умовах демократичного режиму основний зміст та особливість соціалізації індивіда полягає в залученні його до політичних і право­вих норм, цінностей, до політичної і правової культури і практики, до свідомої соціально-активної діяльності, яка є універсальним методом удосконалення соціального середовища й одночасно формування особи. Особа — соціальний продукт, залежить від розвинутості ін­ших форм соціальної культури, від політичної і моральної зрілості соціальних спільностей, верств та ін. Внутрішня ціннісна норматив­на система особи є продуктом індивідуального досвіду й колектив­них прагнень.

Особливості правової соціалізації — сувора конкретність, спря­мованість і визначеність у суспільстві, тобто в системі, що має свою власну історію і свою власну логіку культурного, соціального, полі­тичного та економічного функціонування. Структуру владних від­носин і роль авторитетів, тип державного ладу, форми належності до національної, соціальної спільності, правила і способи участі в спра­вах суспільства визначає кожна держава. В державі діють історичні традиції і політичний режим, соціально-демографічні та економічні структури суспільства, законодавство, за допомогою якого форму­ються суспільні відносини і визначається соціальний і правовий ста­туси особи.


Могутнішими факторами, шо обумовлюють процес правової і по­літичної соціалізації, виступають форма та історія взаємовідносин між суспільними установами і державою. Соціальні уявлення про форми належності до національної спільності, правила і способи участі в справах суспільства та інші явища суспільного життя форму­ються по-різному, залежно від того, який обсяг прав особи визнає суспільство. В будь-якому суспільстві є певний набір уявлень, пози­цій, цінностей, що поділяються більшістю населення. Та є й інші системи норм і цінностей, специфічні для кожної соціальної спіль­ності. У процесі правової соціалізації виникають сприятливі можли­вості для спроб опору нормам, їх модифікації і навіть спростування. Отже, особа може перебувати в сфері тиску і нав'язування дуже супе­речливих норм і цінностей.

Уся сукупність суспільних відносин, усі види і форми соціального спілкування не відбуваються поза предметно-практичною діяльністю індивідів. Суспільні відносини визначають організаційний зміст і ді­яльність, спосіб реалізації її соціалізуючих функцій. Соціальна діяль­ність виступає як сила, що відтворює і змінює соціальне середовище, реальні суспільні відносини, зміст спілкування, зміст і статус соціальних ролей та інше, а разом створює і змінює структуру та зміст політичної і правової свідомості, поведінки, рівень політичної і правової культури особи. Невід'ємною складовою частиною процесу соціалізації індиві­да є політичне і правове виховання. Його мета — формування системи знань, переконань, мотивів і звичок соціально активної поведінки. Правове виховання здійснюється в різноманітних формах. Одержані знання допомагають індивіду формувати ціннісні орієнтації, соціаль­ну настанову тощо, відіграють важливу роль в упорядкуванні свідо­мої діяльності особи, виступають віссю правової свідомості, істотно впливають на формування ставлення людини до різних політичних явищ, визначають її поведінку в сфері суспільства. Правове самовихо­вання передбачає засвоєння, розвиток, зміцнення певних принципів політики, права і моралі, цінностей, соціальних і правових норм по­ведінки для того, щоб вистояти проти будь-яких негативних зовніш­ніх впливів тощо.

Соціологія права займається, зокрема, проблемою соціальної цінності права, його престижу в суспільстві. Соціологія правової куль­тури передбачає, по-перше, розробку теорії соціалізації особи й ви­вчення механізмів правової соціалізації, створення такої системи цінностей, що охоплює свідоме додержання правових норм. По-дру­ге, дослідження громадської думки з питань виховання населення, насамперед, молоді, ставлення до злочинності та боротьби з нею. По-третє, дослідження правової свідомості особи, соціальних спіль-


ностей та її вплив на правову поведінку, формування ефективних методів реалізації, тобто перевиховання злочинців та ін. Правовий досвід, компетентність громадянина як громадського діяча визнача­ється не тільки рівнем загальноосвітньої підготовки до політичної письменності, але й успіхами в оволодінні спеціальними пізнання­ми в галузі держави і права.

Отже, соціологія права детально розглядає соціальну обумовле­ність права, соціальні дії права, правову соціалізацію особи, правову поведінку особи, громадянина тощо. Предмет соціології і правознав­ства не тільки межують, але й частково збігаються. Та кожний з них має свою специфіку. В результаті й ті суспільні відносини, що входять до предмета соціології й одночасно до предмета юридичних знань, вивчаються юридичними науками по-різному, в різноманітних ас­пектах. І якщо правову науку цікавить правова форма суспільних від­носин, зміст прав і обов'язків, їх суб'єктів, то соціологія на будь-якому рівні завжди з 'ясовує соціальну природу, походження, соціальне місце і соціальні функції того або іншого суспільного явища.

Література

Американская социология: перспективи, проблемьі, методьі,— М., 1982. Апексеев С. С. Общая теория права. Т. 1, 2.— М., 1982. Карбонье. Юридическая социология.— М., 1986.

Кудрявцев В. Н., Казимирчук В. П. Современная социология права,— М., 1995. Кульчар К. Основьі социологии права.— М., 1981.

Лапаева В. В. Конкретно-социологические исследования в праве.— М., 1987. Личность и уважение к закону.— М., 1979. Смелзер Н. Социология.— М., 1994.

Швьідак Н. Г. Образ жизни и образ права // Социальное развитие и право.— М, 1980.