ДОВІДКОВИЙ АПАРАТ ДО ДОКУМЕНТІВ НАЦІОНАЛЬНОГО АРХІВНОГО ФОНДУ 5 страница
Обговорення проблем науково-дослідної роботи архівних установ проводиться на різних рівнях. Для розгляду основних напрямів та підсумків наукової роботи та методичних питань архівної практики у державних архівних установах функціонують відповідні науково-дорадчі органи. Так, у Держкомархіві України діють Наукова та Редакційно-видавнича ради; в галузевих науково-дослідних установах – вчені ради, у державних архівах – науково-методичні ради. Ці науково-дорадчі органи надають керівництву установ допомогу в організації наукових дослідь науково-видавничої та науково-організаційної роботи. Зокрема, до компетенції Наукової ради Держкомархіву входить розгляд питань удосконалення законодавства України в галузі архінної справи та діловодства; аналізу діяльності державних архівім як науково-методичних центрів з питань архівної справи; перспективне планування науково-дослідної та методичної роботи державних архівів; міжвідомчої координації досліджень з проблем архівознавства документознавства, археографії; економічних аспектів діяльності державних архівних установ; використання архівної інформації; вироблення концептуальних засад підготовки навчальних посібників, навчальних програм з архівознавчих та документознавчих дисциплін; організації наукового співробітництва; висування профільних визначних наукових праць на здобуття державних і галузевих нагород. Питання рекомендації до друку та публікації рукописів збірників архівних документів, путівників, каталогів, описів та інших архівних довідників про склад і зміст НАФ, документальних публікацій, продовжуваних видань, а також іншої науково-популярної, навчальної, довідкової і рекламно-інформаційної літератури; плани науково-видавничої роботи архівних установ України розглядає Редакційно-видавнича рада Держкомархіву.
Вчена рада УНДІАСД розглядає основні напрями і проблематику наукових досліджень інституту, питання планування науково-дослідної, методичної, науково-видавничої та організаційної роботи, а також питання, пов’язані з підготовкою та підвищенням кваліфікації наукових кадрів, конкурсним заміщенням вакантних посад, обговорює наукові доповіді з профілю роботи інституту.
Науково-методичні ради державних архівів розглядають плани НДР та плани впровадження нормативних і науково-методичних розробок архівів, обговорюють інформацію про їх виконання, виносять рішення за результатами виконаних досліджень: затверджують експозиційні плани документальних виставок: висувають кращі роботи на конкурс; визначають види джерел комплектування державних архівних установ і складу документів, що підлягають зберіганню в цих архівах; здійснюють методичне керівництво діяльністю експертних комісій установ, організацій і підприємств. Основні завдання рад полягають у визначенні перспективних проблем наукової і методичної роботи з усіх напрямів діяльності державних архівів, розгляді та оцінці результатів цієї роботи, сприянні підвищенню якості усіх видів архівних робіт.
При науково-дорадчих органах можуть створюватися методичні комісії, експертні комісії, групи консультантів, рецензентів. Так, з 1993 р. при науковій раді Головархіву діє методична комісія, до компетенції якої входить розгляд нормативних документів з питань архівної справи загальногалузевого або міжгалузевого характеру, що підлягають розробленню або переробленню в зв’язку з прийняттям нових законодавчих актів.
§2. Система архівної науково-технічної інформації
Важливим чинником розвитку наукових досліджень та удосконалення практичної діяльності у галузі архівної справи та документознавства є науково-технічна інформація. Сукупність процесів з підготовки та надання науково-технічної інформації, необхідної для вирішення управлінських, науково-дослідних, методичних та практичних завдань, називають інформаційним обслуговуванням.
Інформаційне забезпечення науково-дослідної і методичної роботи, практичної діяльності архівів, а також поширення набутого досвіду в галузі архівної справи покладається на Галузеву службу науково-технічної інформації (ГСНТІ). Вона складається зі служб НТІ різного рівня (центрального галузевого органу НТІ та служб НТІ державних архівів) і довідково-інформаційних фондів (ДІФ) при них.
Функції Галузевого центру науково-технічної інформації з кінця 1990-х років виконує сектор НТІ науково-інформаційного відділу УНДІАСД. Його головні завдання полягають у систематичному вивченні й обробці літератури з питань архівної справи і документознавства та неопублікованих документів, що надходять до ДІФ, і підготовка на їх основі аналітичної, реферативної, оглядової, бібліографічної інформації; забезпечення працівників державних архівних установ науковою інформацією з проблем архівної справи, документознавства та інших суміжних дисциплін; комплектування ДІФ ГЦНТІ профільними виданнями, організація висхідного потоку неопублікованих документів з питань основної діяльності установ архівної галузі надання науково-методичної допомоги службам НТІ архівних установ, координація їх діяльності.
Основними завданнями служб НТІ держархівів є:
· вивчення інформаційних потреб спеціалістів архіву;
· комплектування, зберігання, облік, опрацювання і систематизація матеріалів ДІФ;
· ведення довідково-пошукового апарату ДІФ, що забезпечує організацію інформації про склад і зміст матеріалів фонду;
· регулярне інформування співробітників архіву про склад і зміст матеріалів ДІФ через надання документів для користування, проведення днів інформації, організації виставок нових надходжень, складання рекомендаційних списків літератури з тематики наукових досліджень і основних напрямів практичної роботи архіву; перелік чинних нормативних документів та ін.;
· вивчення матеріалів НТІ та узагальнення даних про найважливіші українські і зарубіжні досягнення науки й техніки та підготовки рекомендацій щодо впровадження їх у практику роботи архіву;
· участь у реалізації проектів автоматизації інформаційного забезпечення архівної галузі;
· регулярне і своєчасне направлення до центрального галузевого органу завершених розробок, які мають загально-галузеве значення;
· надання допомоги спеціалістам архіву в організації депонування вузькоспеціальних рукописних робіт.
Для задоволення інформаційних запитів працівників архіву та інших організацій СНТІ проводить систематичне, цілеспрямоване інформування працівників архіву шляхом вибіркової розповсюдження інформації (ВРІ), здійснює диференційовані забезпечення керівництва (ДЗК) науково-технічною інформацією, організовує “дні інформації” та виставки нових надходжень, складає рекомендаційні та інформаційні списки літератури за тематикою наукових і методичних робіт, що виконуються в архіві, основних напрямів практичної роботи архіву, чинних нормативних документів.
ДІФ призначений для оперативного довідкового та інформаційного забезпечення основних напрямів діяльності архіву й складає сукупність впорядкованого масиву первинних і вторинних джерел інформації та довідково-пошукового апарату до них. Оскільки основні функції ДІФ – довідкова та інформаційна, він є надійною базою для інформаційного забезпечення організаційної, практичної і наукової діяльності архівних установ.
ДІФ державного архіву складається з фонду первинних матеріалів (друкованих, неопублікованих і таких, що не публікуються) та довідково-пошукового апарату. Фонд первинних матеріалів концентрує інформацію багатоаспектного масиву даних з проблем архівної справи та суміжних галузей і включає:
· літературу з історії України і краєзнавства, документознавства, архівознавства, археографії та інших спеціальних галузей історичної науки;
· наукову літературу з питань управління, планування, нормування, організації науково-інформаційної діяльності, бібліотечної та видавничої справи;
· офіційні нормативні і науково-методичні видання, довідкову літературу:
· нормативні і науково-методичні розробки з документознавства, архівознавства, археографії і спеціальних історичних дисциплін;
· періодичні видання;
· неопубліковані розробки архіву та документи, які не публікуються (інформаційні карти, переклади, депоновані рукописи).
Матеріали ДІФ залежно від рівня СНТІ можуть використовуватися:
· для забезпечення інформативних потреб співробітників архівної установи у вирішенні завдань управлінської діяльності; у практичній та науково-дослідній роботі;
· для задоволення запитів архівних установ галузі;
· для забезпечення запитів відомчих архівів (установ – джерел комплектування);
· для забезпечення запитів на матеріали з документознавства та архівної справи різних установ і організацій незалежно від їх відомчої приналежності.
Використання матеріалів ДІФ передбачає організацію різних видів інформаційного обслуговування (видавання матеріалів на абонемент та через читальний зал; виконання різних одиничних інформаційних запитів, вибіркове поширення інформації диференційоване забезпечення керівництва НТІ, організація виставок нових надходжень) залежно від завдань найповнішого забезпечення запитів з профільної і суміжної проблематики.
Довідково-пошуковий апарат ДІФ становить систему каталогів (систематичного, алфавітного, предметного), картотек (у тому числі фактографічних, які уможливлюють отримання безпосередньої відповіді на конкретний запит) та бібліографічних посібників, довідкових видань, реферативних журналів, автоматизованих баз даних, що забезпечують нагромадження і видачу інформації про склад і зміст матеріалів ДІФ, а також інформації про матеріали профільного для архіву характеру незалежно від місця їх зберігання.
Від удосконалення інформаційної служби в усіх установах галузі, застосування новітньої техніки і технологій для пошуку інформації залежить підвищення наукового рівня діяльності архівних установ.
§3. Завдання, зміст і форми методичної роботи в архівних установах
На основі результатів наукових досліджень, вивчення і узагальнення практичного досвіду діяльності архіви проводять методичну роботу, спрямовану на створення і впровадження найдоцільніших прийомів і методів конкретних робіт. Методична робота архівів полягає у розробленні й удосконалюванні архівних технологій та впровадження у практику результатів наукових досліджень.
Основними формами методичної роботи є розроблення актуальних питань методики архівної справи, підготовка на цій основі методичних посібників; впровадження розроблених документів у практичну діяльність архівних установ; обговорення і вирішення методичних питань, що виникли під час роботи, на засіданнях науково-дорадчих органів, методичних нарадах; вивчення і узагальнення набутого досвіду роботи у галузі архівної справи та документознавства, його поширення шляхом публікації оглядів та статей на сторінках архівознавчих періодичних видань, підготовки доповідей та повідомлень на конференціях, нарадах, семінарах; надання методичної допомоги працівникам архівних установ, діловодних служб інших організацій, відомчих архівів. До методичної роботи належить і складання номенклатур справ і схем систематизації, історичних довідок про фонди та огляди робіт, підготовку повідомлень щодо методичних питань, складу документів для співробітників архівних установ. Методичне керівництво роботою у архівах здійснюють директори архівів, їх заступники, завідувачі відділів, методисти, інформатори.
Важливу роль у розробленні актуальних науково-методичних проблем та в практичному удосконаленні методів архівних робіт відіграють центральні державні архіви, де зосереджено не тільки найцінніші комплекси документів загальнодержавного значення, а й сконцентровано висококваліфіковані наукові кадри. Центральні держархіви є науково-методичними центрами в галузі архівної справи, тобто установами, які ведуть науково-дослідну і методичну роботу з профільних питань, їх завдання полягають у координації наукових досліджень їх компетенції, підготовці збірників документів і довідників про склад і зміст профільних архіву документів, організації методичної і консультативної допомоги установам з питань архівної справи, участь у підготовці та впровадженні нормативних і методичних документів галузевого значення, проведення методичних нарад, семінарів.
Державні архіви Автономної Республіки Крим та областей України є регіональними науково-методичними центрами. Вони надають методичну і консультативну допомогу міським та районним архівам, установам, організаціям, навчальним закладам з питань архівної справи. На базі регіональних науково-методичних центрів проводяться курси для завідувачів архівними відділами райдержадміністрацій, держміськархівів (Держархів Кіровоградської області), укладаються методичні посібники для працівників державних і відомчих архівів області (Держархів Чернівецької обл.), розробляються інструкції щодо комплектування архівних відділів райвиконкомів, міських архівів документами особового походження та наукового описання цих документів (Держархів Хмельницької обл.). Держархіви областей україни співпрацюють з середніми та вищими навчальними закладами (Держархіви Закарпатської, Одеської, Тернопільської, Хмельницької обл., Автономної Республіки Крим, м. Києва та ін.).
Найпоширенішою формою методичної роботи є підготовка типів прикладних методичних посібників, які створюють державні архіви на основі нормативних і методичних документів Держкомархіву, наукових розробок УНДІАСД та інших архівних установ за окремими напрямами і видами робіт. У цих виданнях конкретизуються загальні методичні положення і визначаються особливості роботи відповідно до специфіки профільних для архіву документів з урахуванням наявного досвіду роботи.
Видами методичних посібників є методичні рекомендації пам’ятки, інструкції, методичні листи, номенклатури справ для установ і закладів, схеми систематизації документів фондів, історичні довідки до фондів, огляди окремих ділянок роботи з метою обміну досвідом тощо. Спільна риса всіх видів методичних посібників – їх практична спрямованість. Методичні рекомендації укладають для галузевого (внутрішнього) і позагалузевого (зовнішнього) використання. Вони репрезентують ефективні форми організації праці та нові технології, що ґрунтуються на результатах наукових досліджень і вивченні досвіду роботи архівних та інших установ. Методичні рекомендації для співробітників діловодної та архівної служб міністерств і відомств України готують архівні установи на основі відповідних нормативно-методичних документів, аналізу і узагальнення практичної діяльності, обґрунтовують нові підходи до організації і методики проведення окремих видів робіт, і виконання технологічних процесів. Пам’ятка як методичний посібник має вужче прикладне значення. Вона призначена для детального опису окремих операцій і прийомів праці й може бути як самостійним документом, так і додатком до іншого нормативно-методичного документу. Інструкція регламентує порядок виконання роботи, подає зміст окремих процесів і послідовність виконання дій. Робочі інструкції визначають організацію і методику роботи щодо конкретного завдання: підготовки збірника до видання, підготовки виставки, опрацювання фонду. Як правило, інструкція включає такі розділи: мета і завдання роботи, склад матеріалів, за якими вона проводиться, організація роботи (у тому числі і послідовність проведення), методичні вказівки для виконання кожного виду робіт. Додатками до інструкції можуть бути розрахункова частина, довідки, схеми, таблиці. Схема класифікації документної інформації є методичним посібником для систематизації документної інформації в систематичних каталогах у вигляді переліку класифікаційних ділень, розташованих у логічній послідовності, що має задовольняти вимоги науковості, історизму повноти архівного фонду, завершеності справ, групування документів від загального до часткового. Методичні листи розробляють з конкретних питань з метою пояснення необхідності проведення певного виду роботи. Номенклатура справ становить собою затверджений у встановленому порядку систематизований і проіндексований список назв справ, що заводяться у діловодстві установи або її структурного підрозділу. Історична довідка до фонду містить відомості з історії (біографії) фондоутворювача, його документального та архівного фондів, коротку характеристику складу і змісту документів архівного фонду та довідкового апарату до нього.
Необхідна вимога до всіх методичних посібників – чіткість формулювань, використання загальновживаної термінології, відсутність повторів і загальних суджень. Обов’язковими реквізитами і структурними компонентами методичного посібника є назва, анотація, загальні положення (вступ), основні розділи, список використаних джерел і літератури; у разі необхідності – додатки. Назва має бути інформативною і повністю відбивати зміст посібника, підзаголовок – вказувати на його вид. У анотації стисло передають зміст, формулюють мету, вказують на цінність посібника, подають рекомендації щодо його застосування. Вступ коротко висвітлює досвід роботи з цього питання, аналіз нормативно-методичних документів і літератури з даної проблеми, тут обґрунтовується запропонована методика роботи, мета і завдання посібника. Важливе також чітке визначення цілей, основних завдань і методів робіт, що дають максимальний ефект з мінімальними затратами, послідовність їх проведення, склад виконавців.
Підготовка методичних посібників включає такі етапи: розроблення плану, підготовка проекту, рецензування і обговорення на засіданні науково-дорадчого органу, доопрацювання проекту З урахуванням зауважень і пропозицій, остаточне оформлення проекту і затвердження посібника керівництвом архівної установи. Проекти підготовлених методичних посібників обговорюють на засіданнях методичних комісій або на методичних нарадах. Така форма методичної роботи поширена в державних архівних установах. На методичних нарадах, практичних заняттях з підвищення кваліфікації роз’яснюють основні положення впроваджуваних методик, визначають сфери їх застосування і можливості використання, організаційні заходи. Аналогічні семінари, наради і консультації проводять також для співробітників відомств.
Проекти нормативно-правових актів та актів нормативиого порядку, що підлягають державній реєстраці; наукових звітів, правил, концепцій, положень, методичних рекомендацій та інших методичних документів загальногалузевого та міжгалузевого значення обговорюються на засіданнях Методичної комісії Держкомархіву, що є дорадчим органом для розгляду методичних документів з архівної справи, діловодства та інших питань діяльності архівних установ й рекомендує розглянуті документи до впровадження.
Впровадження нормативних документів та методичних розробок відбувається згідно зі спеціальним планом. Впровадження нових методичних розробок шляхом консультації співробітників та надання їм допомоги безпосередньо на робочих місцях є ще однією формою методичної роботи. Його підрозділяють на експериментальне і практичне. Експериментальне (дослідне) впровадження є початковою стадією, яка забезпечує підтвердження основних положень розроблюваної теми ще до її завершення. Експериментальне впровадження передбачається в планах робіт як один з етапів розроблення теми. Практичним впровадженням є затвердження видання (тиражування) та введення в дію нормативних документів і методичних розробок або використання положень і висновків теоретичних та прикладних досліджень у науково-дослідній, методичній, практичній діяльності архівів. Нормативні документи і методичні посібники вважаються впровадженими, якщо у відповідності з ними проводиться практична робота.
Так, упродовж 1959 – 1965 рр. архівами видано 105 праць, 64 з яких – документальні збірники. Найбільше архівні установи створили методичних посібників протягом 1976 – 1980 рр., коли було підготовлено 522 методичні посібники, що відображали особливості складу, змісту фондів, впорядкування й описання документів, умови та організацію роботи архівних установ. 79 з них було присвячено забезпеченню збереженості документів. 82 – їх відбору на державне зберігання, експертизі цінності та фондуванню, 163 – створенню і удосконаленню науково-довідкового апарату, 67 – використанню документів, 22 – організації роботи, й плануванню, здійсненню контролю за виконанням планових завдань, звітності тощо. Впродовж 1991 – 1997 рр. державні архівні установи України підготували 82 методичні посібники, 27 інструкцій, 28 пам’яток, 8 аналітичних оглядів, 13 номенклатур справ та ін. науково-методичних видань із актуальних проблем архівістики.
Значну роль у вирішенні питань організації та удосконаленні методики роботи архівних установ, узагальнення та поширення передового досвіду відіграють періодичні видання. Науково-практичний журнал “Архіви України”, науковий щорічник УНДІАСД “Студії з архівної справи та документознавства” публікують статті та повідомлення, присвячені методичним аспектам діяльності архівних установ. Питання методики висвітлюють і регіональних виданнях архівів Автономної Республіки Крим, Донецької, Херсонської та Закарпатської обл., що сприяє розв’язанню низки науково-методичних проблем, забезпеченню тиражуванню нормативно-методичними документами районних і міських архівів.
Однією з важливих ділянок науково-дослідної та методичної роботи є підготовка і проведення науково-теоретичних конференцій, семінарів, читань, “круглих столів”. Позитивне значення таких форм роботи полягає у тому, що вони сприяють підвищенню фахового рівня архівних працівників, дають їм можливість глибше опанувати методами наукових досліджень, отримати цінну інформацію з конкретних питань, налагодити корисні наукові контакти.
Залежно від концепції та якісного складу учасників, конференції бувають міжнародними, всеукраїнськими, міжгалузевими, міськими і у межах одного архіву. Запорукою успіху наукової конференції є детально розроблена програма і тематика виступів, своєчасне інформування зацікавлених організацій, установ та окремих науковців про її проведення. Заявка про участь (з відомостями про автора), тексти доповідей, повідомлень, виступів надсилаються заздалегідь до оргкомітету конференції. На підставі отриманих документів оргкомітет формує програму й по можливості забезпечує широке ознайомлення (через видання збірників матеріалів чи електронні публікації) з текстами виступів з метою їх ефективного обговорення під час роботи конференції.
Перша в Україні наукова конференція істориків-архівістів відбулася у червні 1961 р. На ній розглядалися завдання архівних установ у розробленні теоретичних питань архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін. Відтоді такі наукові заходи проходили у 1965, 1967, 1972, 1978 рр. Крім працівників архівних установ, у них брали участь учені академічних інститутів, викладачі вищих навчальних закладів, представники музеїв, бібліотек України та інших країн.
Традиції проведення наукових та науково-практичних архівознавчих конференцій в Україні відроджені з початком 1990-х років Держкомархівом та Українським науково-дослідним інститутом архівної справи та документознавства. Наукові аспекти здійснення архівної реформи з метою виведення архівної справи на рівень сучасних вимог, питання про стан науково-дослідної і методичної роботи архівних установ, перспективи їх публікаційної діяльності обговорювалися на науково-практичній конференції “Актуальні проблеми розвитку архівної справи в Україні” 15 – 16 березня 1995 р. у Києві. 19 – 20 листопада 1996 р. відбулася наукова конференція “Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи”, де розглядалися актуальні питання архівного будівництва, шляхи розвитку архівознавства як науки у незалежній Україні, проблеми підготовки архівістів і викладання архівознавчих дисциплін. Стабільність відновленої традиції засвідчило проведення у Києві восени 1997 р. двох наукових конференцій. Зініційовану УНДІАСД наукову конференцію “Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань 1917 – 1920 рр.” (28 – 29 жовтня 1997р.) організатори присвятили 80-літтю створення при Генеральному секретарстві справ освітніх Української Центральної Ради Бібліотечно-архівного відділу. 23 жовтня 1997 р. на базі ЦДАГО України відбулася науково-практична конференція “Архівно-слідчі справи репресованих: науково-методичні аспекти використання”, вперше присвячена темі джерелознавчого аналізу архівно-слідчих справ, раніше засекречених. Проблеми вивчення і багатоцільового використання цього специфічного історичного джерела обговорювали співробітники архівних установ, академічних інститутів, СБУ, прокуратур, комісій з питань поновлення прав колишніх репресованих, члени товариства “Меморіал” та ін. На Міжнародній науковій конференції “Національна архівна спадщина: проблеми збереження” (2 – 5 листопада 1999 р.) розглядалися питання історії природознавчих досліджень в Україні, технології реставрації документів, захисту документів від біопошкоджень, технічного оснащення архівів, професійної підготовки реставраторів. Залучення молоді до архівознавчих досліджень мала на меті конференція молодих дослідників “Архів і особа” (21 – 22 вересня 1999 р.), у ході якої дискутувалися проблеми, пов’язані з перспективами розвитку архівної справи та персональним внеском українських учених у теорію архівознавства. Теоретичним і прикладним проблемам спеціальних галузей історичної науки та архівної освіти, перспективам інформатизації архівної справи присвячувалася Міжнародна науково-практична конференція “Архіви – складова інформаційних ресурсів суспільства” (17 – 18 жовтня 2001 р.). Наприкінці 1990-х років набули традиційності архівознавчі та джерелознавчі читання, започатковані кафедрою архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Активну участь в архівознавчих конференціях 1990-х років брали українські вчені: Г. Боряк, І. Верба, І. Войцехівська, Л. Дубровіна, Я. Калакура, К. Климова, О. Коваленко, С. Кульчицький, В. Лозицький, О. Мацюк, І. Матяш, Г. Папакін, Р. Пиріг, П. Сохань, В. Ульяновський, В. Шандра, А. Шурубура та архівісти-практики: О. Алтухова, М. Делеган, В. Гика, Л. Гісцова, Л. Гурбова, Т. Зуб, Р. Кондраткж, В. Коротенко, Н. Метальникова, О. Музичук, В. Рєзнікова, Н. Слончак, М. Чиркова, Б. Хаварівський, Г. Порохнюк та ін., що сприяло зближенню архівної науки і практики.
Активізація держархівів областей України у справі проведення конференцій (спільно з вищими навчальними закладами, краєзнавчими товариствами та ін.) переконливо свідчить на користь ефективності й популярності такої форми науково-методичної роботи архівних установ в умовах становлення системи післядипломної освіти. Зокрема, лише серед проведених впродовж 1997 р. (на базі або за участю архівів) заходів: ЦДІАЛ України – семінар з допоміжних історичних дисциплін, Держархів Вінницької області – Міжнародна конференція “Історія і культура євреїв в Україні”, Держархів Автономної Республіки Крим – наукові читання “Крим. Рік 1917 – рік 1997”, Держархів Луганської області – Перші обласні краєзнавчі читання з історії краю, Держархів Закарпатської області – Екуменічна конференція, Держархів Полтавської області – наукові читання пам’яті Л. Падалки, Держархів Тернопільської області – Всеукраїнська наукова конференція “Ідея національної церкви в Україні”, Держархів Харківської області – Всеукраїнська наукова конференція “Історичне краєзнавство і культура” та Міжнародна наукова конференція “Проблеми історії та археології України” (до 140-річчя від дня народження акад. Д. Багалія), Держархів Херсонської області – “Заселення Півдня України. Проблеми національного та культурного розвитку” та ін. Міжнародну архівознавчу конференцію “Архів. Документ. Історія. Сучасність” провів за підтримки Одеської обласної державної адміністрації та Одеської філії фонду Грецької культури Держархів Одеської області 11 – 12 вересня 2000 р.
Збірники наукових праць, видані за матеріалами конференцій: “Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи” (К.,1996), “Актуальні проблеми розвитку архівної справи” (К., 1996), “Український біографічний словник: історія і проблематика створення” (Львів, 1997), “Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань” (К.,1998), “Архівно-слідчі справи репресованих: науково-методичні аспекти використання” (К., 1998), випуск 5-й міжвідомчого збірника наукових праць “Архівознавство. Археографія. Джерелознавство” – “Архіви – складова інформаційних ресурсів суспільства” (К., 2002) та ін. не лише подають тексти доповідей, а й слугують посібниками при вивченні історії теорії та практики архівної справи.
Українські архівісти беруть активну участь і в міжнародних наукових конференціях, нарадах, симпозіумах. Зокрема, в другій половині 1990-х років систематичною стала участь представників архівних установ України в Міжнародних конференціях архівів країн Центральної і Східної Європи, що від 1997 р. мають назву “Сковронківські читання” й відбуваються щорічно в Польщі. Позитивні результати таких наукових зустрічей полягають в обміні практичним досвідом та розширенні міжнародних професійних контактів.
Іншим напрямом науково-методичної роботи є проведення на базі Держкомархіву України, УНДІАСД, центральних державних архівів “круглих столів” із залученням представників профільних комітетів Верховної Ради України, органів виконавчої влади, міністерств, відомств, близьких за профілем академічних інститутів, вищих навчальних закладів для вирішення важливих питань архівного будівництва. Так, на засіданні “круглого стола” з питань підготовки і перепідготовки кадрів архівістів 29 листопада 1995 р. відзначалося, що розвиток діяльності архівних установ в умовах розбудови незалежної державна демократизація кадрової роботи в галузі вимагають якісно нових підходів до організації та змісту освітньої і професійної підготовки працівників архівних установ. На засідання “круглого стола” з питань інформатизації архівної справи, проведеному в червні 1997 р. на базі УДНДІАСД, обговорювалася і була в цілому прийнята концепція інформатизації на засадах системної комп’ютеризації архівної справи в Україні. “Круглий стіл”, присвячений обговоренню основних положень Концепції забезпечення національних інтересів в архівній справі (розробники: К. Є. Новохатський, Л. О. Скрицька ), відбувся 14 червня 2000 року. В ході засідання було визначено пріоритети у забезпеченні національних інтересів в архівній справі: привернення уваги суспільства, відповідних державних структур до нагальних професійних потреб архівістів, розроблення і систематичне здійснення заходів щодо піднесення їх статусу, посилення державного контролю за збереженням архівних документів та архівної інформації, першочергове фінансування програм, спрямованих на збереження Національного архівного фонду та ін.