Оскарження та виконання судового рішення
У принципі на рішення судді не могло бути ніякої апеляції в сучасному розумінні слова, оскільки інстанційного порядку судів не існувало. Звичайно, зацікавлена сторона могла оспорювати дійсність винесеного рішення, доводячи, що воно з тих чи інших причин не є правомірним. Якщо такою зацікавленою стороною виявиться позивач, то він може звернутися за новим призначенням судді і на заперечення відповідача про те, що по справі відбулося вже рішення, він може доводити, що це рішення несправедливе. Якщо зацікавлений відповідач, то він у випадку пред'явлення позивачем позову про стягнення за рішенням, може доводити, що стадії judicium не було. Коли ж він цього не зможе довести, то підлягатиме подвійній відповідальності.
У всякому випадку оспорювання недійсності винесеного рішення не є апеляція, яка передбачає новий розгляд справи по суті судом другої інстанції і винесення нового.рішення. Такого перегляду формулярний процес принципово не допускав та й судів другої інстанції в Римі тривалий час не було. Захист проти матеріально несправедливого рішення можна було одержати тільки шляхом надзвичайних заходів римських магістратів.
Зокрема, завдяки правилу про intercessio (посередництво), можна було звернутися до того чи іншого магістрата (наприклад, до трибуна) з проханням призупинити стягнення, оскільки воно здійснюється заходами преторської влади. Але intercessio тут тільки паралізує заходи преторської влади і зовсім не зачіпає самого рішення, яке de jure залишається непорушним.
Крім того, можна було звернутися і до самого претора, котрий, якщо визнає скаргу зацікавленої особи на рішення важливою, міг в силу своєї влади дати так звану restitutio in integrum, тобто наказ вважати попередній процес таким, що не відбувся, і передати справу на вирішення іншому судді. Але всі ці заходи надзвичайні і залежали від особистого розсуду магістрата.
За певних умов (упередженого вирішення справи) особа, яка потерпіла від несправедливого рішення, може звернутися з позовом про збитки проти самого судці. Своїм неправомірним рішенням суддя ніби переносить претензію на себе.
Виконання рішення.Рішення або припиняє будь-які відносини між сторонами або створює нові: припиняє, якщо рішення було виправдувальне, і створює нові, якщо рішення обвинувальне, і тоді виникає питання про його виконання - про стягнення. В силу того, що у формулярному процесі рішення завжди вказує на певну грошову суму, виконання рішення спрямовується завжди на стягнення цієї грошової суми з відповідача.
Звичайним засобом для такого стягнення є виконавчий позов. Цей позов замінив собою попередню форму стягнення, яка виражалася в захопленні самої особи боржника, зберігши, однак, деякі її риси. Між рішенням і
пред'явленням виконавчого позову повинно пройти ЗО днів, щоб дати відповідачеві можливість добровільно виконати рішення. Якщо протягом цього часу рішення не було виконане, позивач пред'являв виконавчий позов і претор віддавав йому відповідача, який ставав його кабальною особою.
Становище кабального, однак, у період республіки було значно пом'яг-шено: закон Петелія аналював продаж у рабство, накладання ланцюгів тощо. Мета кабали тепер - відробка боргу.
Отже, стягнення і в цей період насамперед спрямовується на саму особу боржника, нормальним засобом виконання рішення визнається особиста екзекуція.
З бігом часу виявляється тенденція звільнити особу боржника від безпосередньої відповідальності і перенести стягнення тільки на його майно. Важливі з цього приводу закони Цезаря і Августа, які надали боржнику право передати все своє майно кредитору під присягою, що в нього більше нічого немає, і тим самим зовсім звільнити себе від особистої відповідальності.
Поряд з тим претор поступово вводить пряму реальну екзекуцію, переносячи стягнення безпосередньо на майно боржника і залишаючи недоторканою його особу. При цьому в історії поступово виділяються два види такої реальної екзекуції: універсальна,коли стягнення охоплює відразу все майно боржника; і спеціальна, коли стягнення спрямовується на ту чи іншу окрему річ.
За універсальної екзекуції на прохання кредитора, який має на руках рішення, претор вводить його у володіння майном боржника. Кредитор, який вступив у володіння, робить про це публічне оголошення з метою виявити, можливо, інших кредиторів цього ж боржника. Для ведення справи і ліквідації майна призначається особливий магістрат, який і проводить продаж цього майна з аукціону. Виручені кошти йдуть на погашення боргів.
Спеціальна екзекуція полягала в тому, що, за розпорядженням претора, для виконання судового рішення уповноважувалася спеціальна судова особа -aspirator. Для виконання судового рішення аспіратор брав у заставу якусь окрему річ у боржника і якщо останній протягом двох місяців її не викуповував, то річ продавалася з аукціону, а вирученою сумою задовольнявся кредитор.
Завдяки вказаним засобам згодом у формулярному процесі особиста боргова кабала зовсім не згадується.