Правотворча функція юриспруденції.

Визначним фактором римського праворозвитку в другій половині респуб­ліки стає світська юриспруденція. Не володіючи ні законодавчою, ні едиктальною владою, римські юристи своїми тлумаченнями і роз'ясненнями значною мірою сприяли розвиткові і вдосконаленню права.

Як уже відомо, з опублікуванням jus civile Flavianum в галузі правознав­ства було підірване необмежене панування понтифіків і, отже, відкривався шлях до утворення світської юриспруденції. Легенда повідомляє, що перший пон-тифік із плебеїв Тіберій Корункалій (235 р. до н.е.) почав давати свої поради особам, які вирішували спори в суді, консультував усіх, хто хотів ознайомити­ся з правом. Швидкому розвитку світської юриспруденції сприяли такі фактори:

1) у середині республіканського періоду швидкими темпами зростає тор­говий оборот, розвивається і ускладнюється господарське життя;

2) суворий формалізм цивільного права потребував виняткової обереж­ності під час укладання договорів, чіткості формулювання позовів, додержання інших формальностей, що в свою чергу вимагало появи високваліфікованих спеціалістів - юристів, які могли б дати необхідні поради громадянам;

3) сама будова римських магістратур і римського суду сприяла поширен­ню юридичних знань у народі, оскільки кожний громадянин міг стати магістратом, а тим більше суддею, а для виконання посадових обов'язків потрібні знання права. Разом з тим чимало з магістратів після завершення дер­жавної служби, користуючись набутими знаннями давали поради приватним особам;

4) увесь устрій римського життя потребував загального ознайомлення гро­мадян з елементарними положеннями права.

У Римі усі громадяни брали участь у політичному житті, весь народ закли­кався до обговорення і вирішення законодавчих питань, тому не дивно, що елементарна юридична освіта була частиною загальної освіти. Ціцерон по­відомляє, що Закони XII таблиць вивчалися дітьми напам'ять, а знання права були поширені в народі. Усе це підготувало ґрунт для бурхливого розвитку юриспруденції. І справді, вже в другій половині республіки з'явився числен­ний професійний загін юристів.

Діяльність римських юристів, за ІДіцероном (І ст. до н.е.), виявлялася у трьох формах:

a) respondere - консультаційна робота: відповіді на запити приватних і службових осіб з питань, які викликали в них сумнів;

b) cavere - вироблення найчіткіших формул для різних юридичних актів (договорів, заповітів тощо), тобто допомагали приватним особам під час ук-

ладення договорів. Юрист часто сам писав формуляр договору, тому цей вид діяльності називається ще scribere (лат. scribe - писець);

с) agere - поради стосовно постановки позовів і процесуального ведення справи. Справа в тому, що в період республіки процесуальне представництво в Римі не допускалося.