Загальна характеристика.

Дотипу належать нижчі багатоклітинні двошарові тварини. їх налічується близько 9 тис. видів. Це переважно морські організми, і лише небагато з них живе в прісних водах. Тіло кишковопорожнинних схоже на мішок. Воно складається з двох добре розвинених шарів – ектодерми і ендодерми. Між ними знаходиться тонкий майже позбавлений клітин шар – мезоглея (зачаток третього зародкового листка), що виконує опірну функцію. Порожнина тіла цих тварин зв'язана з зовнішнім середовищем ротовим отвором. Для більшості кишковопорожнинних спільною ознакою є наявність жалких клітин та променевої (радіальної) симетрії тіла, тобто радіальне розташування частин тіла і органів відносно осі тіла: Через тіло таких тварин можна провести багато площин симетрії. Ці тварини названі так тому, що у них є кишкова, або гастральна, порожнина, яка є одночасно і «порожниною» тіла. Клітини кишковопорожнинних диференційовані не лише морфологічно, а і функціонально. Впершеунихз'являються залозисті, нервові, епітеліально-м'язові і статеві клітини, а також нервова система.

Хоч побудовані кишковопорожниннідосить просто, зовні вони дуже різноманітні. Багато утворюютьколонії, а окремі особини їх мають форму поліпа абомедузи. Поліпи – малорухливі або прикріпленітварини. Вони часто утворюють колонії. Медузи – цепоодинокі плаваючі організми. Форма тіла їх у виглядізонтика зі щупальцями по краях. Різні види кишковопорожнинних мають розмір від 1 мм до 2 м у діаметрі.

Тип кишковопорожнинні ділиться на класи: Гідроїдні, або Гідрозої, Сцифоїдні, або Сцифомедузи і Коралові поліпи

Клас Гідрозої

Гідра (рис. 1) – типовий представник класу – досягає в довжину 1 см. Форма тіла її циліндрична і має вигляд мішечка. На одному полюсі є рот, оточений віночком з 6–12 щупальців. На протилежному кінці тіла знаходиться підошва, якою вона прикріплюється до водяної рослини, каміння чи інших предметів. Щупальці виконують не тільки функцію дотику, а і захоплення їжі – різних дрібних водних тварин.

В ектодермі гідри є жалкі, або кропив'яні, клітини, які виконують функцію захисту і нападу. Крім цитоплазми та ядра у ній є міхуроподібна жалка капсула, усередині якої згорнута тонка трубочка – жалка нитка.

Рис. 1. Гідра:

а, б - поздовжній і поперечний розрізи тіла; в – окрема епітелїально-м'язова ектодермальна клітина; г– частина стінки тіла при великому збільшенні; д – нервові клітини; є –жалкі клітини; 1 – ротовий отвір; 2, 8 – клітини ектодерми; 3, 11 – клітини ендодерми; 4 – сім'яник; 5 – яйцеклітина; 6 – опорна пластинка (мезоглея); 7, 13 – чутливі відростки нервових клітин; 9 – проміжна клітина; 10 –нервові клітини; 12 – залозиста клітина.

Назовні з клітини стирчить чутливий волосок. Якщо яка-небудь дрібна тваринка доторкнеться до волоска, тонкі нитки раптово викидаються назовні і, ніби стріли, впинаються в тіло здобичі. При цьому з капсули виливається в ранку отрута, що паралізує жертву. Як правило, вистрелюють одразу багато жалких клітин. Риби та інші тварини гідр не їдять. В ектодермі і ендодермі у гідри є епітеліально-м'язові клітини. Завдяки скороченню м'язових волокон цих клітин гідра пересувається, по черзі «ступаючи» то підошвою, то щупальцями.

Нервові клітини, що утворюють сітку по всьому тілу, розташовані в мезоглеї, а всередину і назовні тіла гідри відходять їхні відростки. Такий тип будови нервової системи - називається дифузним. Особливо багато нервових клітин розташовується у гідри навколо рота, на щупальцях і підошві. Отже, у кишковопорожнинних з'являється координація функцій.

В ектодермі гідри є проміжні клітини, із яких при пошкодженні тіла утворюються нервові, епітеліально-м'язові та інші клітини. Це сприяє швидкому заростанню пораненої ділянки і регенерації. Якщо у гідри відрізати щупальце, то воно відновлюється. Більше того, якщо гідру розрізати на декілька частин (навіть до 200), кожна з них відновиться в цілісний організм. На прикладі гідри та інших тварин вчені вивичають явище регенерації. З'ясовані закономірності, необхідні для розробки методів лікування ран у багатьох видів хребетних і людини.

Всі гідри – хижаки. Охопивши щупальцями паралізовану здобич, гідра підтягує її до ротового отвору і посилає в травну, або кишкову, порожнину, вистелену залозистими і епітеліально м'язовими внутрішніми клітинами ендодерми. Травний сік виробляється залозистими клітинами. В ньому с протеолітичні ферменти, які сприяють Засвоєнню білків. Їжа в кишковій порожнині перетравлюється травними соками і розпадається на дрібні часточки. В клітинах ендодерми є по 2-5 джгутиків, які перемішують їжу в кишковій порожнині. Псевдоніжки епітеліально-м'язових ентодермальних клітин захоплюють частинки їжі і далі відбувається внутрішньоклітинне травлення. Неперетравлені рештки викидаються знову через ротовий отвір. Таким чином, у гідроїдних вперше з'являється порожнинне, або позаклітинне, травлення, яке іде паралельно з більш примітивним внутрішньоклітинним травленням.

Для гідрозоїв характерна подразливість. При подразненні нервових клітин різними подразниками (механічними, хімічними тощо) збуджується вся нервова система гідри. Від нервової системи подразнення передається на епітеліально-м'язові клітини. М'язи цих клітин (зовнішні клітини утворюють поздовжній шар м'язів, а внутрішні – кільцевий) скорочуються, і відповідно скорочується все тіло гідри, набуваючи вигляду грудочки.

Таким чином, вперше у органічному світі у кишковопорожнинних з'являються рефлекси. Організація гідри досить проста, тому і її рефлекси дуже одноманітні. У більш організованих тварин вони в процесі еволюції ускладнюються.

Дихання і виділення у. гідри здійснюються, клітинами ектодерми і ендодерми шляхом дифузії.

Всі гідроїдні розмножуються статевим і безстатевим способами. При безстатевому розмноженні (частіше всього влітку, коли достатня кількість їжі) приблизно на середині тіла гідри вип'ячуються екто- і ендодерма. Утворюється горбик, або брунька, яка швидко росте. Кишкова порожнина дочірньої гідри сполучається з порожниною материнської особини. На вільному кінці бруньки утворюються новий рот і щупальця. Згодом молода гідра відокремлюється від материнської особини і починає самостійне життя.

Статеве розмноження у гідрозоїв у природних умовах спостерігається восени. Одні види гідр роздільностатеві, а інші гермафродити. У прісноводної гідри із проміжних клітин ектодерми утворюються жіночі і чоловічі статеві залози, або гонади, тобто це – гермафродитні тварини. Сім'яники розташовуються ближче до ротової частини, а яєчник – ближче до підошви. Якщо в сім'яниках утворюється багато рухливих сперматозоонів, то в яєчнику дозріває лише одне яйце. У всіх гермафродитних форм гідрозоїв сперматозоони дозрівають раніше, ніж яйця. Тому запліднення відбувається перехресно, а отже, самозапліднення відбутись не може. Запліднення яйця відбувається в материнській особині в осінній час. Після запліднення гідри, як правило, гинуть, а яйця в стані спокою падають на дно і зимують. Весною яйце починає розвиватися і дає початок новій гідрі, проходячи стадії бластули і гаструли. Гаструла у гідри утворюється шляхом міграції клітин бластодерми.

Морські гідроїдні поліпи можуть бути поодинокими, як гідра, але частіше вони живуть колоніями, які утворилися завдяки тому, що дочірні особини при брунькуванні не відокремлюються від материнської. Колонії поліпів часто складаються із величезної кількості особин.

У морських гідроїдних поліпів, крім безстатевих особин, утворюються шляхом брунькування статеві особини, або медузи.