Засоби зв’язку

Відеокарти і відеоприскорювачі

Відеокарти призначені для перетворення сигналів процесора у відеозображення визначеного стандарту, що через спеціальне рознімання може бути передана на монітор чи інший пристрій візуалізації. Відеокарта виконана на окремій платі, що вставляється у рознімання PCІ чи AGP, оснащена спеціальнім графічнім чипом з необхіднім набором команд і відеопам’яттю (1–2 Мб), у який зберігається сформоване відеозображення. Сучасні відеокарти можуть бути настроєні на кілька відеостандартів, що розрізняються за екранним дозволом і глибиною передачі кольору. Звичайно відеокарта формує, зберігає і віддає на монітор одну-дві сторінки відеозображення (звичайний режим роботи для офісних додатків).

У графічних додатках, зв’язаних із тривимірним моделюванням, накладенням напівтонових текстур на об’єкти, розрахунком освітленості і тіней, рухом та ін., можливостей звичайної відеокарти стає недостатньо.

Для формування і візуалізації динамічної тривимірної графіки використовуються спеціальні відеоприскорювачі з графічними процесорами типу Radeon чи GeForce і відеопам’яттю обсягом 64–128 Мб, що дозволяє розвантажити центральний процесор для виконання основних розрахункових задач.

 

Для зв’язку комп’ютерів і побудови обчислювальних комп’ютерних мереж використовуються різні типи з’єднань. Найбільш поширені локальні мережі на основі кабельних і безкабельних з’єднань, а також вилучені з’єднання за допомогою телефонних ліній.

При побудові локальної мережі в межах однієї кімнати чи будинку використовуються кабельні з’єднання. Кожен комп’ютер оснащується спеціальною мережною картою, що перетворює сигнали процесора й інших пристроїв за спеціальним протоколом TCP-ІP у сигнал, що може бути переданий по кабельному з’єднанню. Сучасні мережні карти можуть підтримувати швидкість передачі даних 10, 100 чи 1000 Мбит/сек. При побудові мереж складної конфігурації в неї можуть включатися спеціальні пристрої, що концентрують і керують потоками даних – Hub-і.

При побудові локальних мереж з використанням мобільних комп’ютерів можна використовувати безкабельні з’єднання: на основі інфрачервоних променів (ІrDA) чи ультракороткохвильового радіо (Wі-Fі, Bluetooth), що діють тільки в межах прямої видимості. Кожна мережна карта повинна оснащуватися приймачем-передавачем відповідного типу.

Для сполучення комп’ютерів через телефонну мережу використовуються модеми, що перетворюють сигнали процесора в спеціальний код за певним протоколом (V.90, V.92, V.34 та ін.). Швидкість передачі даних по звичайних телефонних лініях складає 36–56 Кбіт/сек, по виділених лініях – до 2,3 Мбіт/сек. Для зв’язування віддалених комп’ютерів використовують модеми різної пропускної здатності, комутатори, маршрутизатори, високошвидкісні оптичні і супутникові лінії зв’язку. Разом зі сховищами каталогізованої інформації і пошукових серверів ці пристрої створюють і підтримують у робочому стані всесвітню павутину мережі ІNTERNET.