Зоровий аналізатор.
Дата добавления: 2014-01-04; просмотров: 74; лекция была полезна: 0 студентам(у); не полезна: 0 студентам(у).
Опубликованный материал нарушает авторские права? сообщите нам...
Зоровий аналізатор— це досить складна система органів, здатна сприймати світлові подразнення й перетворювати силу подразника на нервове збудження, а також аналізувати наслідки сприйняття. До зорового аналізатора входять око — орган сприйняття; зорові нерви — провідні органи та зорові центри головного мозку — центральні органи, де здійснюється аналіз і синтез добутої інформації.
Завдяки зоровому аналізатору тварини сприймають освітленість предметів, їх форму, розміри, визначають відстань до них, переміщення їх у просторі, деякі тварини розрізняють колір предметів. Така інформація дає можливість тваринам орієнтуватися в навколишньому середовищі.
Око — це орган, здатний сприймати світлові хвилі. Воно складається з оптичної і фоторецепторної частин. До оптичної системи ока входять рогівка передньої і задньої камер ока, зіниця, кришталик й склисте тіло.
Фоторецептор на частина ока — це сітківка, де розміщені рецепторні клітини — палички й колбочки, здатні сприймати світлові хвилі.
Зорове сприйняття починається з проекції зображення на сітківку ока і збудження фоторецепторів — паличок і колбочок, Спочатку промінь світла проходить крізь рогівку ока, потім крізь рідину передньої камери ока, зіницю, рідину задньої камери ока і потрапляє до кришталика. Кришталик — це лінза ока, що має двоопуклу форму. За допомогою ціннової зв'язки кришталик прикріплюється до війкового тіла. Під дією війкового м'яза змінюється його кривизна, що дає змогу оку пристосуватися до розглядання предметів на різній відстані. Цю властивість ока називають акомодацією.
Проходячи крізь кришталик, світлові промені заломлюються і концентруються, потім проходять крізь склисте тіло ока і потрапляють на його сітківку, де з'являється зменшене обернене зображення предмета. В нормальному стані війкові м'язи розслаблені, ціннові зв'язки натягнуті, кришталик має незначну опуклість, і промені від віддалених предметів фокусуються на сітківці. Предмети, що знаходяться вдалині, добре видно, а близькі здаються розпливчастими.
Під час розглядання близьких предметів війковий м'яз скорочується, ціннова зв'язка розслаблюється, і кришталик стає більш опуклим, його заломлювальна сила збільшується. Тому близькі предмети видно добре, а віддалені — погано, вони здаються розпливчастими.
Якість зору змінюється залежно від віку тварин. У старих тварин кришталик втрачає свою еластичність і під час розглядання близьких предметів його опуклість не збільшується. У цьому разі розвивається далекозорість, при якій добре видно віддалені предмети і погано — близькі.
Далекозорість розвивається також у тому випадку, коли очне яблуко вкорочене. Заломлювальна сила кришталика такого ока не може забезпечити фокусування променів на сітківці. Фокус розміщений за межами сітківки, і тому близькі предмети видно погано.
Якщо очне яблуко видовжене, промені від віддалених предметів фокусуються перед сітківкою, а тому погано видно віддалені предмети. Таке явище називають короткозорістю.
Далекозорість і короткозорість спостерігаються у коней, проте найбільш короткозорими бувають вівці.
Сітківка ока складається з кількох шарів клітин і має товщину 0,1—0,2 мм. Зовнішній її шар складається з пігментних клітин, що містять пігмент фуксин; він поглинає світло і перешкоджає його розсіюванню. Під ним розміщений шар паличок і колбочок, які своїми чутливими кінцями спрямовані у бік, протилежний світлу, тобто в бік пігментного шару. Палички і колбочки — зорові рецептори, або фоторецептори; від них збудження по відростках передається другому нейрону — біполярним клітинам, а ті в свою чергу передають збудження третьому нейрону — гангліозним клітинам. Аксони цих клітин утворюють волокна зорового нерва, в ньому міститься до 800000 волокон. Одна біполярна клітина контактує з кількома паличками. В той же час кожна колбочка з'єднана лише з однією біполярною клітиною (Мал.). Тому імпульси від розміщених поряд паличок зливаються, а від двох розміщених поряд колбочок передаються окремо.
Розглядаючи задню стінку очного яблука, тобто очне дно, з допомогою спеціального дзеркала — офтальмоскопа можна побачити ділянку, від якої розходяться кровоносні судини і виходить зоровий нерв. Цю ділянку називають сліпою плямою, оскільки вона не містить паличок і колбочок.
Приблизно в центрі сітківки знаходиться центральна пляма — це місце найкращого бачення. У цій плямі містяться тільки колбочки. Ділянка навколо центральної плями забарвлена в жовтий колір, тому вона називається жовтою плямою.
Фоторецептори сітківки ока містять світлочутливі речовини: палички — родопсин, або зоровий пурпур (чорного кольору), і колбочки — йодопсин (фіолетового кольору). На світлі родопсин розпадається на ретинен (альдегід вітаміну А) і білок опсин. У темряві відбувається відновлення родопсину, для чого необхідний вітамін А, що міститься в пігментному шарі.
Палички в 1000 разів чутливіші до світла, ніж колбочки. Тому при слабкому освітленні функціонують тільки палички. При яскравому освітленні відновлення родопсину відстає від його розпаду, і основними світлосприймальними рецепторами стають колбочки.
Отже, палички забезпечують сутінковий зір, а колбочки — денний. У тварин, що ведуть денний образ життя (курей, голубів), у сітківці переважають колбочки, а у нічних тварин (сов, їжаків, кішок) — палички.
Оскільки око тварин — парний орган, то зір у них бінокулярний. Бінокулярний зір забезпечує єдине стереоскопічне зображення предмета.