Економіка в епоху відлиги, застою, перебудови.

Після смерті Сталіна було зроблено спроби переглянути деякі аспекти економічної політики, не зачепивши основ тоталітаризму. Цей період відомий як період реформ – у промисловості, с/г. Було розпочато реорганізацію управління промисловістю. У 1950 році існувало 30 всесоюзних і 21 союзно-республіканське міністерство. Надмірна централізація сприяла великій розтратності виробництва (наприклад, виробники меблів з Івано-Франківська отримували ліс із Карелії). З 1953 року почалося скорочення кількості всесоюзних міністерств і передача економічної влади республікам.

Головна реформа – утворення раднаргоспів (замість міністерств), які здійснювали управління господарством в окремих економічно-адміністративних районах і керували підприємствами, що раніше належали міністерствам. При цьому зберігався Держплан, який проводив планування і координацію дій у всесоюзному масштабі. Реформі не підлягали військово-промисловий комплекс і енергетика.

Темпи приросту промислової продукції за 50-першу половину 60-тих років майже вдвічі перевищували ці ж показники за 1965-1985 роки. У цьому сенсі роки правління Хрущова були найдинамічнішими для розвитку української промисловості.

Проте кардинальних змін не відбулося – залишалася непорушною основа – Центр, який встановлював ціни, збирав значні суми прибутків з України. Найбільшою помилкою Хрущова було фатальне нерозуміння ним того, що робилося на Заході, де повним ходом йшла НТР.

Проводилися “експерименти” і у с/г. Було підвищено закупівельні ціни, збільшено асигнування на аграрний сектор, збільшено посіви кукурудзи → в 1962 році СРСР вперше закупив зерно за кордоном. Якщо з 1950 по 1958 р.р. обсяг валової продукції с/г України зріс на 65%, то за 1958-64 р.р. – на 3%. Великої шкоди було завдано українським чорноземам створенням “морів” Канівського та Київського водосховищ.

“Косигінські реформи”. У 1964 році до влади в СРСР прийшло нове керівництво, очолене Л. Брежнєвим. Розпочалися реформи пов’язані з іменем Голови Ради Міністрів – Косигіна. Передбачалося: 1) скоротити планові показники для підприємств; 2) фінансувати промислове будівництво шляхом кредитування; 3) ліквідувати раднаргоспи, відновивши галузеву структуру управління; 4) підвищити закупівельні ціни на с/г-ку продукцію. Перші кроки мали позитивний результат, але на початок 70-тих років темпи реформ почали знижуватись, а згодом від них довелось відмовитись. Наступили так звані “золоті роки стабільності”.

На середину 70-тих років радянська економіка повністю втратила динамізм, розвиваючись екстенсивними напрямками. Україна була перетворена на інтегральну частину “загальносоюзного н/г-го комплексу”, де розміщувалися виробництва з незавершеним циклом. Традиційні галузі важкої промисловості занепадали через брак новітніх технологій, була високою частка старих підприємств. За темпами зростання ОВФ Україна на 1986 р. опинилася на останньому 15-му місці.

У 70-ті роки Україна потребувала нових поштовхів для подальшого розвитку економіки: впровадження нових технологій, інтенсифікації використання трудових ресурсів. З року в рік не виконувались промислові плани, плани у с/г – СРСР, що мав найкращі в світі чорноземи, став лідером закупівлі зерна за кордоном.

Певний час СРСР виручали так звані “нафтодолари”: з 1960 по 1985 р.р. частка паливно-сировинного експорту СРСР збільшилась з 16,2% до 54,4%, але джерело зменшилося, коли більшість країн перейшли на енергозберігаючі технології. Відповідно і погіршувався добробут населення. Якщо в 60-70-х роках спостерігалося покращення життєвого рівня, то потім цей процес уповільнився. Багато товарів були дефіцитними, а пропоновані – низької якості, відповідно збільшувалась кількість грошових заощаджень, що привело до інфляційних процесів та набирала сили тіньова економіка (на поч. 80-х р. – 20% національного доходу).

Отже, з кінця 70-х – поч. 80-х років економіка України ввійшла в смугу тотальної кризи. Вона була неефективною, а більшість спроб оживити її мали суто адміністративний, а то й ідеологічний характер. Основною причиною цього була низька ефективність економічної системи, в основі якої лежала загальна державна власність на засоби виробництва: надзвичайно централізована, планова економіка та існування політичної системи, в якій одна партія повністю монополізувала право на владу.

На середину 80-х років криза в СРСР охопила всі сфери життя, розбалансована економіка хронічно не забезпечувала потреб країни; падав рівень життя. Зниження цін на нафту на світовому ринку і війна в Афганістані завдали удару радянській економіці. Тому новий Генеральний секретар (з березня 1985 р.) М. Горбачов на квітневому пленумі оголосив про зміну економічної, соціальної та зовнішньої політики. Почалися економічні реформи під керівництвом відомих економістів: А. Абалкіна, Шаталіна, Явлінського. В основі реформ лежали дві складові: 1. Розширення самостійності трудових колективів (“Закон про державне підприємство і об’єднання”); 2. Розширення сфери дії приватної ініціативи (закони “Про кооперацію”, “Про індивідуальну трудову діяльність”).

У 1990-91 р.р. робилися спроби переходу до ринкових відносин під контролем держави. Бажаних результатів спроби не дали. Страшного удару завдала Україні Чорнобильська аварія: з господарського обороту вилучено 190 тис. га орної землі. Витрати за 1986-89 р.р. склали більше як 10 млрд.$. Щорічно Україна витрачала 800-900 млн. $ для вирішення чорнобильських проблем.

16 липня 1990 року Верховною Радою України була прийнята “Декларація про державний суверенітет України”, де було проголошено про верховенство Конституції України на її території, виключне право українського народу на володіння національним багатством. 2 серпня 1990 року був прийнятий “Закон про економічну самостійність Української РСР”. Проте економіка переживає катастрофу – в 1990 р. національний дохід скоротився на 3%, а в 1991 р. – на 13%.

З метою подолання негативних явищ вживалися такі заходи:

o 1 листопада 1990 р. запроваджено продаж продовольчих та промислових товарів за картками споживача з купонами;

o у червні 1991 р. Верховна Рада України ліквідувала контроль над економікою України з боку центральних відомств;

o створювались власна фінансово-грошова система, податкова та митна служби. Але це не врятувало економіку України від подальшого розвалу. Спроби розв’язати проблему силовими засобами зазнали невдачі.