Економіка України в міжвоєнний період.

Радянської економічної системи та його трактування

Тема 12. Економічний розвиток України в умовах

в економічній думці (Ч.ІІ)

12.1. Економіка України в міжвоєнний період.

12.2. Українські землі в період ІІ світової війни та відбудови.

12.3. Економіка в епоху відлиги, застою, перебудови.

12.4. Розвиток економічної думки.

І світова війна мала руйнівний вплив на господарство України – вона стала ареною воєнних дій – декілька найбільших битв відбулися саме в Галичині:  3 млн. українців воювали в складі російської армії., 250 тис. – в австрійській. Катастрофічне становище було в с/г, назріла криза промислового виробництва, обсяг якого скоротився на 30-50%. Економічна і політична криза привели на початок 1917 року до краху російського царизму.

У березні 1917 року представники української інтелігенції утворили Центральну Раду, яка проіснувала до квітня 1918 р. За час свого існування видала 4 Універсали. У третьому Універсалі значне місце відводилось аграрному питанню: оголошувалося скасування приватної власності на землю. Однак уряд УНР не виявив наполегливості в реалізації цього питання, тим самим втративши підтримку малоземельних і безземельних селян. Малоефективною була політика Центральної Ради щодо фінансів і промисловості. Остаточне банкрутство економічної політики Центральної Ради стало очевидним після окупації України німецькими та австро-угорськими військами. Внаслідок цього Центральна Рада перестала існувати.

Гетьманат Скоропадського проіснував з квітня 1918 р. до грудня 1918 р. Він планував побудувати нову державу, що буде базуватися на засадах приватної власності, враховуючи виділення селянам державних, удільних, а також викуплених у приватників ділянок землі. Уряд розпочав розробку аграрного законодавства, яке в цілому було консервативним і більшість селян не сприймалося. У промисловості уряд повертав націоналізовані підприємства колишнім власникам, що викликало хвилю страйків і привело до ліквідації держави Скоропадського.

Директорія (грудень 1918 - грудень 1920 р.) проводила непослідовну економічну політику. Особливо непослідовність виявилась у вирішенні аграрного питання. Симон Петлюра більше цікавився військовими справами, ніж економікою. Уряд, з одного боку, оголосив намір ліквідувати нетрудові господарства у селі, церковне і монастирське землеволодіння. З іншого боку – прагнув заспокоїти поміщиків, пообіцявши їм компенсацію за агротехнічні заходи, проведені раніше. Було оголошено про недоторканість земель промислових підприємств і цукрозаводів.

Західно-Українська Народна Республіка. Край був зруйнований – протягом 4 років І світової війни воєнні дії велися саме тут. Не вистачало продовольства і промислових виробів. Як наслідок, здійснюються радикальні заходи: запаси продуктів харчування та предметів першої необхідності зосереджуються у руках уряду. Було проведено земельну реформу: принцип збереження приватної власності.

Отже, події І світової війни, агресія з боку Росії, Польщі з однієї сторони, непослідовність і нерішучість українських урядів у проведенні економічних перетворень – з другої, були найголовнішими причинами поразки національної революції та втрати незалежності.

Основними етапами економічної політики, яку проводили в Україні більшовики, це: - “воєнний комунізм”;

- нова економічна політика (неп);

- сталінська індустріалізація;

- колективізація с/г.

Суть “воєнного комунізму”: вирішивши збройним шляхом питання про владу на Україні на свою користь, більшовики почали перебудову соціально-економічних відносин. Було взято під партійний контроль фінанси, заборонена діяльність банків, проведена конфіскація на користь Рад золота та інших цінностей. Фінансове господарство України підпорядковувалось фінорганам Росії. Але найголовнішим було питання про хліб. Після проголошення радянської влади в Харкові більшовики стали відправляти в Росію ешелони з хлібом. Було розгорнуто націоналізацію промисловості, торгівлі, транспорту. Характерно, що державні підприємства в умовах розрухи не діяли, робітники залишались без роботи.

Продовольча політика радянської вдали була антинародною. В кінці лютого 1920 року був прийнятий закон про хлібну розверстку, що мала забезпечити робітників, службовців продовольством. Були створені спеціальні продовольчі загони, але селянство відмовлялося здавати хліб і до липня 1920 року загальний план продрозверстки було виконано лише на 10%. Водночас південь України охопила посуха, наслідком чого став голод 1921-1923 р.р. Перевага в продовольчому постачанні надавалася промисловим районам , а не голодуючим у сільській місцевості. У 1921-22 р.р. хлібний дефіцит степових губерній становив майже 25 млн. пудів, в той час же в Росію вивезли 27 млн. пудів. Наступного року ситуація повторилася. Посиливши дію посухи та неврожаю конфіскаціями продовольства, офіційна центральна влада використала голод як ефективний засіб придушення антибільшовицького повстанського руху, яким було охоплене село. Катастрофічне становище в економіці привело до зростання невдоволення більшовиками, і, як наслідок – страйки та повстання в Росії та Україні.

Нова економічна політика. У 1921 р. визнається повний провал “воєнного комунізму” і здійснюється перехід до непу. Основні складові непу: - відновлення торгівлі та товарно-грошових відносин;

o введення стійкої грошової одиниці, надання їй конвертованості;

o денаціоналізація середніх та дрібних підприємств, повернення їх колишнім власникам;

o відновлення матеріальних стимулів виробництва;

o розвиток кооперації та оренди;

o зменшення державного втручання в економіку.

У с/г неп передбачав систему заходів: заміна продрозверстки продподатком. Селянам дозволялося продавати надлишок продукції на ринку, орендувати землю, використовувати найману працю.

У промисловості неп передбачав повернення дрібних та середніх підприємств їх власникам. Підприємства могли об’єднуватись у трести. Була відмінена обов’язкова трудова повинність, створювалися умови для формування ринку робочої сили. Шляхом створення спільних підприємств залучався іноземний капітал.

У торгівлі створювалися умови для розвитку трьох її форм: приватної, державної та кооперативної, організовувались ярмарки. У 1922-24 рр. було введено в обіг грошову одиницю – червонець (10 золотих карбованців). Була введена єдина система податків, створені ощадні каси та Ощадний банк. З 1923 р. зростає продуктивність праці, сформувалася єдина система кооперації: споживчої, с/г, кредитної.

Підсумки і значення непу суперечливі та неоднозначні. Було відновлене господарство, зросло промислове та с/г-ке виробництво, знята соціальна напруга. Але існував і ряд протирічь: зовнішня торгівля стала державною монополією, всі великі підприємства залишались у державній власності.

У кінці 20-х рр. неп було відкинуто. Приводом стала хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр.: селяни не хотіли продавати зерно за зниженими цінами. Неп замінили командно-адміністративною системою керівництва.

Сталінська індустріалізація в Україні. Незважаючи на успіхи непу, СРСР, в тому числі і Україна, залишалися аграрно-індустріальними, їх економіка вимагала модернізації (як технічної, так і технологічної). Сталіним та його соратниками була обрана стратегія прискореного розвитку важкої промисловості, основними етапами якої стали п’ятирічки. Ця стратегія ставила у привілейоване становище російський центрально-промисловий район, Ленінград і Урал. Роль України зводилась до забезпечення Росії паливом, необробленим металом і важким прокатом.

Основні джерела індустріалізації: - націоналізація промисловості;

o збільшення податків;

o використання трудового ентузіазму робітників і використання примусової праці політичних в’язнів;

o конфіскація церковного та монастирського майна, прибутків від зовнішньої торгівлі.

Важливим джерелом був визиск поневолених народів, в т. ч. українського шляхом встановлення неадекватних цін на ввіз і вивіз продукції, особливо с/г-кої. Курс на індустріалізацію був слабо підготовлений, не вистачало коштів, обладнання, кваліфікованих кадрів. Але, в цілому за 30-ті роки в Україні було створено потужну індустріальну базу, зокрема такі великі підприємства, як “Криворіжсталь”, “Азовсталь”, “Дніпрогес”.

Колективізація с/г почала здійснюватись вже у 1929 році, і було визнано, що Україна мала все необхідне, щоб попереду інших здійснити її. Початок її показав, що селяни не бажають відмовлятися від своєї власності і передавати її у колгоспи. Почалися саботажі, антирадянські виступи локального масштабу. Тому колективізація здійснювалася насильницькими методами, а з грудня 1929 року влада перейшла до політики відкритого терору проти заможних селян – почалася політика розкуркулення. Проте найжорстокішим злочином проти українського народу і села був голодомор 1932-1933 років, який був спланованою акцією.

Урожай 1932 року перевищував урожай 1931 р., проте план заготівель зерна у 1932 р. був піднятий на 44%, і держава конфісковувала хліб. За підрахунками від голоду в Україні померло від 5 до 9 млн. чол. Цим була підірвана етнічна основа української нації – села.