Функція ліквідності.
Бажання мати при собі грошову готівку Кейнс називає перевагою ліквідності. Існують різні мотиви для того, щоб людям необхідно було мати при собі грошову готівку :
1. Трансакційний мотив або операційний ( потреба в готівки для здійснення купівлі. Оскільки між продажем свого товару і купівлею чужого має місце розрив у часі , а наймачам потрібно платити зарплату і т.д.). Загальна сума операційного попиту на гроші виражається рівнянням :
М = k p Y,де
М – попит на готівку
Y – обсяг всіх операцій (річний дохід)
P – рівень цін
k -доля готівки від суми всіх угод (величина зворотна швидкості обертання готівкових грошей).
2.Але це неокласичне уявлення не задовольняє Кейнса. Він говорить , що існують ще мотиви для бажання тримати готівку при собі. Головним серед них , який суттєво змінює попит на гроші, є спекулятивний мотив. Люди вичікують , коли понизиться курс цінних паперів , щоб потім придбати їх . На цей випадок вони тримають при собі найбільш ліквідний засіб – готівкові гроші.
Курс цінних паперів високий тоді, коли ставка відсотка низька. Як тільки остання збільшиться , курс облігацій зменшиться . Таким чином , спекулятивна функція ліквідності , L, залежить від норми відсотка і. Чим нижче і ,тим вище попит на готівкові гроші і навпаки.
Тому Кейнс до першого рівняння додає спекулятивну функцію. Отримуємо:
М = k p Y+ L(і)
Існує така ставка відсотка і* (рис. 1.4.1.), нижче якої нікому не цікаво вкладати готівку в цінні папери. Це називається паскою ліквідності. Чому так? Тому, що поки ставка відсотка не підніметься вище і*, готівка продовжує нагромаджуватися (накопичуватися ) в очікуванні підвищення відсотку.
Тема 10. Розвиток національних економік країн Європейської цивілізації в системі світового господарства під впливом науково-технічної революції (друга половина ХХ ст.) (ч.І)
1. Характеристика економічного розвитку країн Західної Європи в другій половині XX століття:
1.1. 1945-1957 р. - період післявоєнного відновлення господарства
1.2. 1957-1974 р. - початок європейської інтеграції та екстенсивна модель розвитку європейських країн
1.3. 1974 - 1985 рр. - період світових економічних криз, кризи кейнсіанської моделі розвитку економіки і деякого ослаблення інтеграції
1.4. 1985-1992 р. -- посилення процесу інтеграції і тривалий економічний підйом
1.5. 1993 р. починається сучасний етап європейської інтеграції і перехід до нової моделі економіки
2. Особливості сучасного економічного росту в Західній Європі й основні проблеми європейської економіки
3. Досвід структурних перетворень у ЄС і його основні уроки
1. Характеристика економічного розвитку країн Західної Європи в другій половині XX століття
1.1. 1945-1957 р. - період післявоєнного відновлення господарства. Друга світова війна зробила в Європі свою «чорну» справу: її економічному потенціалу в результаті воєнних дій був нанесений величезний урон, значимість Західної Європи у світовій торгівлі, експорті й імпорті капіталів серйозно послабилася. У результаті регіон стає в усе більшому ступені залежним від США. Сполучені Штати перетворюються в одноособового політичного й економічного лідера капіталістичного світу, нав'язують світовій економіці Бреттон-Вудську валютну систему, на чолі якої стояв американський долар, курс якого стосовно валют європейських країн був явно завищений.
У 1948-1951 р. США, надаючи Західній Європі допомогу у відновленні зруйнованої в роки війни економіки, здійснюють грандіозний План Маршалла. Цей план припускав державні асигнування США країнам Західної Європи на величезну для того часу суму в 12,3 млрд. дол. Основними одержувачами допомоги були Великобританія, Франція і ФРН. Одночасно з американськими державними асигнуваннями в Європу широким потоком пішли зі США приватні капітали, притягнуті простором, що відкривається, для бізнесу. США зробили європейським країнам і інтелектуальну підтримку в процесі проведення післявоєнних структурних реформ. У Західній Німеччині, що була розділена на окупаційні сектори США, Великобританії і Франції, при зовнішній підтримці Сполучених Штатів були проведені реформи Л. Ерхарда. Варто відзначити, що їхній сценарій був багато в чому розроблений провідними американськими спеціалістами по антикризовому керуванню, а досвід даних реформ був згодом застосований і в Японії.
Одночасно з цим європейські країни починають усвідомлювати, що вижити в нових конкурентних умовах можна тільки об'єднавши свої зусилля. У 1948 р. для регулювання і розподілу допомоги, що надходить у рамках плану Маршалла, була створена Організація Європейського Економічного Співробітництва - прообраз сучасної Організації Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР). У 1949 р. створена Рада Європи. Ініціатором європейської інтеграції виступила Франція.
У п'яту річницю капітуляції Німеччини - 9 травня 1950 р. - міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман офіційно звернувся до уряду ФРН із пропозицією покінчити давню ворожнечу у відносинах між двома країнами і почати будувати відносини на основі принципів миру, дружби і співробітництва. Першим кроком на шляху цього було спільне відновлення базових галузей промисловості шляхом створення франко-германського об'єднання вугілля і сталі. Декларація Шумана, проте, виходила за межі тільки двосторонніх відносин. Франція звернулася з закликом до об'єднання і створення «Європейської Федерації» до всіх країн, а декларація Шумана, розроблена за участю іншого відомого французького політичного діяча Жана Монне, стала концепцією будівництва загальноєвропейського будинку.
Основними положеннями «Плану Шумана» стали:
ü миролюбна Європа замість колишньої Європи, що розколюється протиріччями і конфліктами;
ü поступовість утворення єдиної Європи, просування на цьому шляху від стадії створення митного союзу до економічного і валютного союзу європейських країн;
ü початок будівництва єдиної Європи на основі економічної інтеграції;
ü формування правової бази інтеграції і системи загальних інститутів, що носять наднаціональний характер. Унікальність Європи повинна була полягати в делегуванні суверенних прав держав-членів цим створюваним наднаціональним інститутам.
Теоретичною основою європейської інтеграції стала концепція соціального ринкового господарства, що у вустах одного з основоположників фрайбургської школи економічної думки Вальтера Ойкена звучить як «воля ціноутворення і стабільність грошового обігу; конкуренція без монополії і непорушна приватна власність, економічна самостійність і відповідальність підприємців, що регулює роль держави». Соціальне ринкове господарство найбільшою мірою відповідає інтересам споживачів, а активна соціальна політика держави дозволяє говорити про фактичне втілення на практиці ідеї соціальної рівності і соціальної справедливості.
«План Шумана» припускав перспективне об'єднання всіх країн Європи, включаючи і держави соціалістичного табору. Однак на 1950-і рр. приходиться самий розпал «холодної війни», протистояння двох систем і двох військово-політичних блоків, тому участь у будівництві єдиної Європи прийняли тільки держави Західної Європи, та й то не усі з них. Навіть Західна Європа розкололася на дві галузі інтеграції: у 1957 р. договір про створення ЄС на основі ідей Шумана підписали тільки шість країн (держави Бенілюксу, Франція, Німеччина й Італія), а під егідою Великобританії в 1960 р. був створений альтернативний економічний блок - ЄАВТ, куди ввійшли Австрія, Данія, Великобританія, Норвегія, Португалія, Швейцарія і Швеція. ЄАВТ за задумом його творців не повинна була йти далі утворення зони вільної торгівлі країн-членів.
«Планом Шумана» на першому етапі було вирішено установити загальноєвропейський контроль над ключовими галузями промисловості через висновок договору між усіма зацікавленими країнами. У 1951 р. створюється Європейське Товариство Вугілля і Сталі (ЄТВС), а в 1957 р. - Євроатом (союз в області використання ядерної енергії в мирних цілях). Підписання Римського договору про створення ЄС 17 березня 1957 р. завершує перший етап післявоєнного розвитку Європи.
1.2. 1957-1974 р. - початок європейської інтеграції та екстенсивна модель розвитку європейських країн. Шістка країн, що підписали Римський договір, поки мають достатню економічну і політичну незалежність друг від друга, але поступово починає виявляти себе сила ЄС як єдиного угруповання країн. Основна задача, поставлена на найближчий період часу перед країнами ЄС, - це створення до початку 1970-х рр. митного союзу і загального ринку товарів. Одночасно повинна проводиться загальна аграрна і торгова політика, координація національних економічних політик.
Реалізуючи поставлену в Римі задачу, країни ЄС проводять рівномірне ступеневе зниження загального рівня митних тарифів у взаємній торгівлі. У 1959 р. митні тарифи були знижені на 10%, у 1960 р. - ще на 20%, а далі щорічно передбачалося їхнє зниження на 10%. Крім того, спільна митна політика повинна була скоротити розрив між середнім по всій групі країн і національних рівнів тарифів. До 1 липня 1968 р. внутрішні митні кордони були скасовані, а на зовнішніх границях співтовариства були встановлені загальні митні тарифи. У такий спосіб у 1968 р. ЄС перейшло на другу стадію інтеграції - утворення митного союзу, що відкрило вже нові обрії в інтеграції - побудова Загального ринку. Найбільшу увагу в Загальному ринку передбачалося приділяти ринку аграрної продукції і галузям видобувної промисловості. Була проведена уніфікація непрямого оподатковування: з 1973 р. у всіх країнах ЄС був уведений ПДВ і поставлена умова про наявність ПДВ у податковій системі країни, що знову приєднується до ЄС.
Інтеграція здійснювалася також у кредитно-грошовій і валютній сферах. Був створений Європейський інвестиційний банк. Європейський фонд валютного співробітництва. У 1971 р. прем'єр-міністр Люксембургу П’єр Вернер запропонував програму переходу до економічного і валютного союзу країн ЄС, створення європейської грошової одиниці екю. Ця програма відома як «План Вернера», і вона передбачала створення економічного валютного союзу (ЭВС) до 1980 р. Однак на початку 1970-х рр. зміни у світовій валютній системі (крах Бреттон-Вудської системи) викликали її значний розлад і девальвацію багатьох ведучих світових валют. Нафтовий шок 1973 р. ускладнив становище, викликавши ріст цін на промислові товари і порушення платіжних балансів європейських країн ( 60% енергоресурсів країн Західної Європи імпортувалося). Здійснення плану Вернера на невизначений час призупинилося. Однак, бачачи економічні успіхи країн-членів ЄС і переваги співробітництва, до співтовариства в 1973 р. приєдналися Великобританія, Ірландія і Данія.
З погляду економічного росту, 1957-1974 рр. характеризуються для Європи більш високими темпами розвитку, чим відповідні показники США. Найбільші успіхи були досягнуті в промисловості, сільському господарстві й у сфері зовнішньої торгівлі. Економічний ріст у Європі був, як і скрізь у той час, екстенсивним. В основі росту лежала кейнсіанська модель форсування попиту за рахунок збільшення державних витрат і підтягування до рівня попиту виробничих можливостей. Здійснювався активний державний контроль за економікою, існували значні державні замовлення і закупівлі. Екстенсивний ріст у Європі характеризували висока норма нагромаджень, збільшення інвестицій в основний капітал, ріст капіталоозброєнності і продуктивності праці. За рахунок залучення у виробничий процес дешевої імпортної сировини і дешевої робочої сили створювалися робочі місця, наростали обсяги виробництва.
По ряду показників (частка ВВП на душу населення, рівень заробітної плати, продуктивність праці) Західна Європа практично досягла позицій США, але за рівнем розвитку технологій, так і залишилася за Америкою. Справа в тім, що Європа в той період часу виявилася не в змозі фінансувати сферу НІОКР у тих же обсягах, що і США. Європа відставала від Сполучених Штатів у фундаментальних дослідженнях і була неготова створювати свої власні нові прогресивні технології. Таким чином, до початку 1970-х рр. стало усе активніше виявлятися технологічне відставання Європи від США і від Японії. Однак Західна Європа виявлялася попереду усіх у процесах економічної інтеграції.
1.3. 1974 - 1985 рр. - період світових економічних криз, кризи кейнсіанської моделі розвитку економіки і деякого ослаблення інтеграції. Економічні і валютні потрясіння середини 1970-х рр. викликали в ЄС у 1975 р. повномасштабну економічну кризу (спровоковану у першу чергу нафтовим шоком), а в 1981-1982 р. відбувся новий серйозний спад промислового виробництва. Введення системи валютних курсів, що плавають, порушило колишню стабільність у валютній сфері. Почуваючи обмеженість кейнсіанськоїмоделі екстенсивного росту, Західна Європа починає усвідомлювати необхідність структурних змін. Кризи 1974-75 і 1980-82 р. показали негативні сторони участі Західної Європи в системі світогосподарських зв'язків, адже саме зовнішні фактори в значній мірі збільшили кризовий стан європейської економіки. Основною задачею Європи стає тепер не продовження інтеграції, а проблема виживання економіки.
У спробі подолання відставання Західної Європи від США і Японії тут поступово формується нова інтенсивна модель економічного розвитку. Із середини 1970-х рр. у Західній Європі ведеться структурна перебудова економіки. Обновляються і модернізуються основні виробничі фонди, збільшується норма амортизації. У структурі капіталовкладень переважними стають інвестиції в активну частину основних фондів, у сучасне устаткування. Європейські ТНК починають перебазовувати свою виробничу базу в традиційних секторах промисловості за кордон, у країни з більш низькою оплатою праці, розвиваючи в себе на батьківщині складне наукомістке виробництво. Пріоритет одержують галузі, що роблять нові матеріали, біотехнологія, розширюється сфера послуг. Відповідні зміни відбуваються в структурі зайнятості населення. У сфері економічної політики багато урядів звертаються до неоконсерватизму і до соціал-реформізму. Знову популярними стають ідеї фрайбургської школи економіки, ідейні батьки-засновники якої інтерпретували нову роль держави в економіці за аналогією з роллю арбітра у футбольному матчі.
Незважаючи на відступ ідеї європейської інтеграції в даний складний момент часу на задній план, інтеграційні процеси все-таки продовжуються. У 1974 р. створюється Європейська Рада на рівні глав держав і урядів співтовариства. Починається активно проводитися регіональна політика. У 1975 р. створюється Фонд регіонального розвитку. З 1977 р. у Західній Європі складається загальний ринок промислових товарів. У 1978-1979 р. вводиться в дію Європейська Валютна Система - механізм підтримки стабільних валютних курсів грошових одиниць країн-учасниць. У 1979 р. з'являється загальна валютна одиниця екю (ESU = European Currency Unit) і проводяться перші прямі вибори в Європарламент. З 1984 р. починається реформа загальної сільськогосподарської політики, вводяться програми науково-технічного розвитку.
1.4. 1985-1992 р. - посилення процесу інтеграції і тривалий економічний підйом. Із середини 1980-х рр. стартує Нова епоха розвитку економічної інтеграції, що характеризується завершенням формування єдиного внутрішнього ринку. Так звана Біла Книга Комісії ЄС намічає в 1985 р. проекти здійснення трьохсот конкретних заходів у сфері спільної економічної політики. Єдиний ринок припускає усунення усіх внутрішніх бар'єрів на шляху руху товарів, послуг, капіталів і трудових ресурсів між країнами ЄС. Програма переходу до єдиного внутрішнього ринку була виконана до 1 січня 1993 р. Ще до завершення формування єдиного внутрішнього ринку в ЄС готуються до наступного етапу інтеграції. У 1989 р. приймається рішення про перехід від єдиного внутрішнього ринку до економічного, валютного і політичного союзу. По суті справи, через майже двадцятиліття знову актуальною стає задача, поставлена ще «Планом Вернера».
В області економіки даний період характеризується значним зміцненням позицій Західної Європи у світовій економіці. Європа, роблячи упор на НТП, поступово переборює своє технологічне відставання від США і Японії. З 1985 р. у регіоні спостерігається тривалий економічний підйом, що зв'язаний з інтенсивним шляхом розвитку Європи, прискоренням темпів НТП, неоконсервативним коректуванням колишньої макроекономічної політики держави з одночасним сприянням соціальному ринковому господарству. Підйом продовжується аж до початку 1990-х рр. Для Західної Європи середини 1980-х - початку 1990-х рр. характерні:
ü послаблення інфляції;
ü стабілізація курсів валют;
ü ріст ВВП;
ü розширення товарообігу в зовнішній торгівлі.
Якісні зрушення відбуваються в сфері виробництва. В основі розвитку виробництва лежить НТП, що сприяє скороченню частки матеріаломісткого виробництва на користь наукомісткого, підвищенню якості продукції, економії на витратах виробництва. Діють спеціальні спільні програми співтовариства по розвитку науки і техніки. Швидкими темпами розвивається сфера послуг, особливо такі види послуг як програмування, логістика, консалтінг, інженірінг. На базі передових технологій відбуваються зміни в галузевій структурі виробництва: збільшуються обсяги випуску електроніки (особливо систем обробки даних і інформаційних систем), продукції машинобудування і хімічної промисловості.
У грудні 1991 р. у Маастріхті підписується угода про поглиблення інтеграції з метою створення ще до початку XXI ст. економічного, валютного і політичного союзу в Європі. У лютому 1992 р. у тому ж Маастріхті підписується договір про утворення Європейського Союзу, що свідчить про перехід до сучасного етапу розвитку Західної Європи. А в травні того ж року в Лісабоні два європейських інтеграційних угруповання ЕЭС-ЕС і ЕАВТ домовилися про утворення єдиного економічного простору на території 19 країн Західної Європи.
1.5. З 1993 р. починається сучасний етап європейської інтеграції і перехід до нової моделі економіки. Західна Європа усе в більшій мері представляє із себе єдиний економічний простір, а інтеграція в ЄС набирає обороти. Стратегією ЄС на 1990-і рр. стає перехід до економічного, валютного і політичного союзу. Для ЄС відкриваються перспективи у своєму розширенні за рахунок прийняття нових країн-членів з числа держав Центральної і Східної Європи. Виникає необхідність у подальшій внутрішній консолідації Західної Європи в умовах нового світового економічного порядку, однополярності світової системи і її американізації.
Не випадково, що в даний час європейська інтеграція ведеться переважно «усередину». Єдина Європа стає Європою громадян: уводиться європейське громадянство, свобода безвізового переміщення усередині ЄС, нові повноваження в сфері захисту цивільних прав і свобод одержує Європарламент. Трьома основними опорами ЄС служать:
ü усі напрямки політики в сфері функціонування митного союзу і єдиного внутрішнього ринку, утворення і розвиток ЭВС;
ü загальна зовнішня політика і політика безпеки;
ü співробітництво в області внутрішньої політики і юстиції. Однак європейська інтеграція продовжує і розширюватися. З 1 січня 1995 р. країн Євросоюзу стало п'ятнадцять (були прийняті Австрія, Фінляндія і Швеція). У чергу на вступ вишикувалося ще десять.
Перехід до ЭВС (Європейський валютний союз) означає для ЄС уведення єдиної європейської валюти євро і створення Європейського Центрального Банку. ЭВС сприяє консолідації фінансових ресурсів співтовариства, він є головною опорою ЄС. Безсумнівно, що ЄС давно прагнув до єдиної валютно-фінансової політики і єдиної валюти. Проте для переходу до ЭВС раніш кінця 1990-х рр. бракувало загальної макроекономічної політики країн-членів. До недавніх пір серед держав, що інтегруються, існували серйозні розбіжності з приводу методів контролю інфляції і рівня процентних ставок, способів боротьби з безробіттям. У Маастріхті в 1989-1992 р. була розроблена стратегія побудови і розвитку ЭВС.
Насамперед для уніфікації фінансової політики вводилися т.зв. маастріхтські критерії конвергенції. Кожна країна, що приєднується до ЭВС повинна дотримувати наступні умови:
ü інфляція не повинна перевищувати більш ніж на 1,5% середній рівень інфляції в інших країнах, що входять у ЭВС;
ü рівень процентних ставок не повинний більш, ніж на 2% перевершувати середній рівень процентних ставок трьох країн з мінімальною інфляцією;
ü дефіцит державного бюджету не може бути більше, ніж 3% ВВП;
ü припустимий державний борг обмежується в 60% ВВП;
ü протягом двох років національна валюта країни не повинна девальвуватися, а її обмінний курс повинний задовольняти припустимим межам валютних коливань.
Були також намічені три етапи побудови ЭВС:
1) 1липня 1990 - 31 грудня 1993 р. - завершення формування єдиного європейського ринку і розробка критеріїв валютної конвергенції;
2)1 січня 1994 - 21 грудня 1998 р. - створення інституціональної, адміністративної і юридичної бази валютного союзу;
3) 1 січня 1999 - 30 липня 2002 р. - поетапне введення єдиної європейської валюти євро.
Переваги утворення ЭВС у Європі і введення євро полягають у тім, що євро зможе стати сильною валютою - найбільш реальним конкурентом долару. Євро скоротить валютні ризики і витрати від обміну валют європейських країн одна на іншу. Економісти, зокрема, підрахували, що якщо взяти суму в 1000 дол. і послідовно змінювати її на валюти всіх 11 європейських країн, що переходять на євро, нічого при цьому не купуючи, а потім звернути суму знову в долари, то до кінця обміну на руках виявиться тільки 500 дол. Перехід на євро зведе такі витрати до мінімуму. Євро поєднує розрізнені ринки 11 країн ЄС у могутній ринок, по своєму економічному потенціалу здатний конкурувати по всіх позиціях зі США. Євро підвищує конкурентоздатність Європи, впливає і на компанії, і на рядових громадян. У Європі вже почалася грандіозна хвиля злиттів і поглинань, а єдина європейська валюта в значній мірі полегшує процес фінансування таких угод. У європейців же тепер відпадає необхідність у конверсіях валют при відвідуванні інших країн ЄС і здійсненні там покупок.
Крім процесів інтеграції сучасна економіка Країн Західної Європи також переживає новий етап свого економічного росту, що характеризується черговим коректуванням макроекономічної моделі розвитку. Розвиток інтеграції і процес утворення єдиного ринку, а потім становлення ЭВС породило небачений раніше для Європи процес дерегулювання і реструктуризації економіки. Подібні зміни дуже незабаром можуть зробити Європу подібною до Америки не тільки по економічному потенціалу, але і по моделі розвитку капіталізму. Може навіть змінитися зовсім недавно затверджений світовий економічний порядок і однополярна глобальна система. Новий розділ світу цілком реальний тепер між ЄС і США, і ефективність моделі європейської економіки зв'язується з переходом Європи на нову модель росту, на європейський варіант уже відомої нам «нової економіки».