Ефект Вікселя.

Економічна концепція Шведської (Стокгольмської) школи: теорія К. Вікселя.

Засновником цієї школи вважається Кнут Віксель (1851-1926). Його книга “Цінність, капітал і рента” вийшла у 1893р. І отримала височайші оцінки Бьом-Баверка і Вальраса. Потім була друга книга – “Відсоток і ціни (1898).

За змістом ближче всього Вікселю була Австрійська школа, а за математичним мисленням він виявив спорідненість з лозанцями.

Здавалось б, Віксель поставив себе у невигідне положення, включившись в обговорення ключових теоретичних проблем тоді, коли головні математики неокласичної теорії були вже створені. Але виступивши з запізненням у порівнянні з іншими, Віксель отримав можливість порівнювати і узагальнювати. Коли він дійшов до теорії граничної продуктивності, він з’ясував, що деякі положення Джевонса, Бьом-Баверка, Уікстіда не тільки суперечливі, але і взаємовиключні. Розходження стосувалися як трактувань капіталу, так і проблеми розподілу. Послідовне застосування математики дозволило Вікселю поєднати те, що доповнювало один одного у Джевонса і Бьом-Баверка в рамках рівнянь рівноваги Вальраса. Те, що неокласична наука тільки нащупувала. Віксель отримав у вигляді строгого математичного висновку: розподіл доходів зумовлено вмінням кожного фактору виробництва той долі продукту, яка відповідає граничній продуктивності цього фактора.

Однак Віксель був далекий від того, щоб вважати, що система вільної конкуренції забезпечує автоматично справедливий розподіл доходів і максимальне задоволення потреб. Особливо цікавила його проблема змін у співвідношенні використовуємих факторів і відповідно у розподілі доходів. По мірі нагромадження капіталу його гранична продуктивність знижується, говорив Віксель. І хоча абсолютно розмір прибутку може зростати, його доля у сукупному продукті буде знижуватися, збільшуючи відповідно долю ренти і зарплати.

При зростанні нагромадження капіталу, посилюється конкуренція між капіталістами за робочі руки, зарплата підвищується і поглинає частину збережень власників капіталу. Пізніше ця теза отримала Назву ефекту Вікселя. Сам ефект і деякі висновки з нього піддавалися критиці – як вважається, не зовсім справедливий. Мова йде про висновок, що гранична продуктивність капіталу не є головною причиною, що впливає на рівень відсотка.

Віксель пояснював це так. Припустимо, мав місце деякий приріст реального капіталу за рахунок нагромадження. Якщо розподілити цей приріст на суму усіх заощаджень то результат покаже ступінь продуктивності реального капіталу. По звичайним уявленням того часу, цей показник повинен був би співпадати з нормою відсотка. Але в дійсності він виявляється меншим, причому менше саме на стільки, на скільки зросла заробітна плата як елемент реального капіталу.