На початку XX століття
який обіцяв покласти край революції. Водночас було оголошено вибори до II Державної думи.
У 1906 р. революційний рух в імперії розвивався, хоча й з меншим накалом через репресії з боку самодержавства. Провідною силою страйків і демонстрацій були робітники. Вони виступали під економічними та політичними гаслами. Революційна агітація та організація принесли результати: впродовж 1906 р. до лав ППС прийшло 55 тис. членів, СДКПіЛ - до 40 тис, Бунду - 8 тис. Серед політичних керівників робітничого руху поглиблювались ідейні суперечності. У центрі спорів стояло питання перспектив російської революції. Ліве крило ППС все більше критикувало "старих" за змовницьку тактику, нехтування співробітництва з російським пролетаріатом. На черговому (VIII) з'їзді ППС у Львові (лютий 1906 р.) "молоді" здобули більшість і обрали новий склад ЦКР. Однак у руках групи Ю. Пілсудського залишалася Бойова організація, створена за військовим зразком. Улітку 1906 р. вона проводила активну терористичну діяльність, організовуючи замахи на царських чиновників, акти "експропріації" коштів для підпільної роботи. У квітні 1906 р. бойовики ППС організували втечу з варшавської в'язниці десяти робітників, засуджених до страти. 15 серпня 1906 р., у т.зв. "криваву середу", вони провели одночасно кілька замахів на представників царської адміністрації та армії в різних місцях королівства. їх жертвами стали 77 осіб. У листопаді того ж року бойовики здійснили вдалий напад на поштовий потяг під Роговим. У 1906 р. Бойова організація здійснила 678 замахів на представників царської адміністрації, в результаті яких було вбито 68 військових і 268 поліцаїв, експропрійовано 300 тис. карбованців. Не вдався замах на генерал-губернатора Г. Скалона. Однак викликати загальне повстання не вдалося.
У листопаді 1906 р. на черговому (IX) з'їзді ППС у Відні змовницько-терористична тактика Бойової організації зазнала нищівної критики з боку "молодих". Більшістю голосів з'їзд виключив з партії членів Бойової організації на чолі з Ю. Пілсудським. Партійна більшість висловилась за вірність соціалістичним цілям робітничого руху і солідарність з російськими соціалістами. Лідери більшості (Ю. Цішевський, М. Горвітц-Валєцький, М. Кошутська, Я. Стружецький) у ідеології та політиці наблизилися до СДКПШ і шукали шляхів об'єднання. Однак на перешкоді стояло нігілістичне ставлення керівників соціал-демократії до національного питання. Незабаром більшість почала йменувати себе ППС-Лівіщею; до її лав приєдналося близько 40 тис. членів. Виключена меншість утворила партію ППС-Революційна фракція (або скорочено ППС-фракція), до якої приєдналися 19 тис. членів.
СДКПіЛ віддала перевагу справі соціального визволення робітництва, пішла на зближення з РСДРП. У квітні 1906 р. її представники взяли участь у роботі IV з'їзду РСДРП. На ньому СДКПіЛ була прийнята до складу РСДРП на правах автономної організації, а її представники увійшли до ЦК РСДРП. У дискусіях між російськими більшовиками і меншовиками польські соціал-демократи схилялися на бік більшовиків. Розходження між більшовиками й польськими соціал-демократами торкалися національного питання. Польські соціал-демократи заперечували право націй на самовизначення як таке, що порушує єдність дій пролетаріату і поширює в робітничому русі буржуазно-націоналістичні ідеї.
У 1906 р. страйковий рух заторкнув польське село. Під час весняних польових робіт у Королівстві Польському відбулося понад 300 страйків сільськогосподарських робітників. У період літніх жнив було зафіксовано 400 страйків, які охопили 60 повітів з 85. У більшості випадків страйки закінчувалися задоволенням економічних вимог страйкарів.
Революція змінила становище поляків в Україні, Білорусі та Литві.Найвпли-вовіша частина поляків була представлена тут великими землевласниками. Вони