Політична криза у 1030-х роках
Давнъопольська держава
на себе зобов'язання Болеслав І не виконав, що й стало поштовхом до нового польсько-німецького конфлікту. 1014 р. ГенріхІІ став імператором, а 1015 p. рушив на Польщу. Цей похід німцям не вдався, як і наступний похід 1017 р. За миром, укладеним в серболужицькому місті Будішині, Лужиці й Мільсько залишилися за Польщею, цього разу не як німецький лем. Польща зберегла за собою також Моравію та Словаччину.
Здійснений 1013 р. Болеславом І Хоробрим похід на Русь,був спричинений його намаганням захистити інтереси свого зятя князя Святополка, ув'язненого його батьком Володимиром Святославичем. Незважаючи на німецьку допомогу, похід виявився невдалим. У 1018 р., підтриманий німецькими, угорськими і печенізькими загонами, польський князь знову пішов на Київ, щоб допомогти тому ж Святополкові, звідти вигнаному. Цього разу йому вдалося посадити зятя на київський великокняжий престол. Повертаючися додому того самого року, Болеслав І приєднав до Польщі Червенські гроди. Можливо така сама доля спіткала територію Перемишльської землі, але не виключено, що того ж року вона опинилася під владою угорського короля Іштвана І.
Події останніх семи років правління Болеслава І Хороброго, крім однієї, залишаються невідомими. На пасху 18 квітня 1025 р. він самочинно проголосив себе королем,увінчавши свою голову у Ґнєзні короною вітчизняного виготовлення. Такий крок не міг не викликати негативної реакції з боку римської курії та імперії. Проте Болеславові І, мабуть, не судилося дочекатися цієї реакції: через місяць-два після коронації він помер.
Напевно в останні роки правління Болеслава І Хороброго проявились ознаки політичного занепаду Польської держави.За тодішньою її величчю крилися зростаючі соціальні й політичні конфлікти в країні, які особливо посилилися при безпосередніх наступниках Болеслава 1 на престолі.
Після смерті Болеслава І посилилась опозиція центральній владі з боку можних -великих землевласників, які, не бажаючи нести тягаря покладених на них обов'язків, намагалися все більше впливати на справи держави. Вони використали в своїх цілях боротьбу за владу, що спалахнула між членами Болеславової родини. Згідно з волею Болеслава"І, польським правителем після його смерті став Мєшко II (1025-1034), син німкені Емнільди. Як і батько, він коронувався його королівською короною (разом з дружиною Ріхезою), що викликало велике обурення в імперії. Цим обуренням Мєшко II знехтував. Старший від нього зведений брат Безпріш висунув претензії на престол, заручившися підтримкою Оттона - молодшого рідного брата Мєшка II. Викриття Мєшком II їхньої змови призвело до того, що обидва втекли або були вигнані з країни; Безприм знайшов притулок на Русі, Отгон - у Німеччині.
На той час країна опинилась у ворожому оточенні: на заході їй протистояла імперія, яка, прагнучи захопити Лужиці і Мільсько, не могла змиритися зі статусом Польщі як королівства; на півдні Чехія ставила за мету повернути собі Моравію, а Угорщина претендувала утвердитися в Словаччині; на сході Русь мала намір відновити своє панування на терені Червенських гродів. Ціною поступок Мєшко II намагався послабити це оточення. Вибір упав насамперед на Угорщину. У 1027 р. він визнав приєднання нею Словаччини, яке відбулося незадовго до цього. Водночас польський король вдався до енергійних кроків з метою консолідації держави.Зокрема, він змушений був приділити велику увагу ситуації, що склалася у Західному Помор'ї. Відмова тутешньої князівської династії визнавати верховну владу Польщі в регіоні й сплачувати їй данину призвела до збройного конфлікту, в результаті якого поморський князь був вигнаний з країни і знайшов притулок в імперії. Прагнучи закріпити свої позиції в Західному Помор'ї,