Основні етапи господарської еволюції первісного суспільства

Тема 2. Господарство первісного суспільства та його еволюція на етапі ранніх цивілізацій

План:

1. Основні етапи господарської еволюції первісного суспільства

2. Розклад первісно-суспільного ладу

Первісно-суспільний лад, через який пройшли усі народи світу, охоплює великий історичний період – за найновітнішими даними науковців людина з’явилася понад 3 млн. років тому.

Еволюцію первісного суспільства можна розглядати з точки зору еволюції соціальної організації та еволюції матеріальної культури.

Ми розглянемо періоди матеріальної культури водночас даючи характеристику головних етапів соціальної еволюції.

Палеоліт (3млн. – 10 тис. до н. е.) – найважчий та найдовший період, який збігся з льодовиковим періодом в історії Землі (біля 100 тис. років до н. е.). Треба зазначити, що саме в цей період людина навчилася добувати вогонь. Коли 40-15 тис. років до н. е. льодник став відступати на північ в усіх областях первісної матеріальної культури виявилися помітні зрушення. Знаряддя праці еволюціонували від примітивних кам’яних до мікролітів (невеликих відщепів і платин). Загальна кількість типів знарядь досягла сотні. З’явилося так зване складне знаряддя, яке вироблялося з декількох складових частин (каменя, кістки, дерева). Досягнення первісних людей у виготовленні знарядь праці привели до того, що на перший план все більш стало висуватися мисливство, відтісняючи на другий план збирання. Предметами мисливства були такі великі тварини як мамонт, перший ведмідь, бик, північний олень. У місцевостях багатих дичиною люди створювали більш-менш постійні селища, будували житло з жердин, кісток та шкур тварин, оселялися в природних печерах.

Після закінчення льодовикового періоду наступив (приблизно від ХІІІ до ІV ст. до н. е.) період так званого мезоліту – середнього кам’яного віку. В цей час утвердилися післяльодовикові природно-кліматичні умови. Великі звірі вимерли, тому люди були змушені харчуватися дрібними тваринами, птахами. В результаті був виготовлений лук і стріли, які отримали широке розповсюдження. Поряд з мисливством стало розвиватися риболовство з використання вудок, сітки, гарпуна.

Окрім мікролітів, які виготовлялись на достатньо високому рівні, стали виробляти макроліти – кам’яні знаряддя для обробки дерева, зокрема сокира.

Поступово зростаюче різноманіття господарської діяльності і вдосконалення знарядь праці в первісному суспільстві зумовили зародження статево-вікового розподілу праці. Молоді чоловіки стали переважно займатися мисливством, старики – виготовленням знарядь праці, жінки збиранням та веденням колективного домашнього господарства. Разом з цим виникла об’єктивна необхідність у більш стійкій суспільній організації ніж первісне стадо. Такою організацією і стала первісна родова громада. В родових громадах не було приватної власності, праця була колективною, а розподіл продуктів – зрівняльним (уравнительным). Спочатку домінуюче положення в громаді займала жінка (матріархат), яка була продовжувачем роду і відігравала переважну роль у здобутті засобів існування. Родова материнська громада проіснувала до неолітичної епохи, яка стала завершальним етапом кам’яного віку.

Перехідною епохою від мезоліту до неоліту був протонеоліт, який характеризувався виснаженням мисливських ресурсів. Найважливішою подією був перехід від господарства, заснованого на привласненні продуктів природи, до активного впливу на природу, тобто до відтворюючого господарства, яке почалося з тваринництва. Першим прирученням тварини була собака, бик і свиня. В цей час зародилося землеробство, виникли дійсно постійні поселення. До перших окультурених продовольчих рослин відносяться: ячмінь, пшениця, рис, боби, перець, кукурудза, тиква, просо.

Перехід від мисливства та збирання до скотарства, землеробства вперше здійснили племена, які жили в долинах річок Тигр і Євфрат, Ніл, Ганг, Передній Азії, у південній частині Середньої Азії, у центральній і південній Америці.

Неоліту (новому кам’яному віку) притаманне утвердження різних галузей відтворюючого господарства. Цей процес дістав назву “неолітичної революції”.

Скотарство і землеробство у своїй сукупності склали сільське господарство – головні галузі первісного господарства. В процесі подальшого розвитку сільського господарства одні племена, виходячи з особливості навколишнього середовища, стали спеціалізуватися на скотарстві, інші – на землеробстві. Так відбувся перший великий суспільний розподіл праці – відокремлення скотарства від землеробства.

Виникнення і розвиток землеробства та скотарства призвели до прогресивних зрушень у житті і побуті первісних людей. Для обробки землі, посівів та збору врожаю потрібні були більш досконалі сільськогосподарські знаряддя, місткості для зберігання продукції, знаряддя для використання домашніх тварин. Первісній людині був потрібен більш зручний одяг, більш надійне житло. Все це не могло не створити об’єктивних передумов для зародження ремесла. Стали виготовлятися глиняний посуд, тканина (з’явився ткацький верстат), вироби з каміння (шліфування, пиляння, свердління), дерев’яні мотики, пізніше рало, кам’яні жорна, наземний транспорт (лижі, віз, сани, волокуші). Печери та шалаши стали заміняться глиняними і дерев’яними домами.

Наслідком неолітичної революції стала досить розвинена система обміну.

Величезне значення для розвитку матеріальної культури мало освоєння металів для виготовлення знарядь праці. Початком металічної епохи вважається той час, коли виникла виплавка міді з руди. Складовою частиною неолітичної епохи був мідний вік – енеоліт. Виплавка міді спочатку представляла собою простий обжиг руди на вогнищі або в примітивних плавильних печах. Виробництво міді було освоєне стародавніми народами на Близькому та Середньому Сході, а також в Індії у ІV ст. до н. е. Мідь була м’яким металом, який легко плавився і кувався.

За мідним віком настав бронзовий, який охопив ІІІ – ІІ тис. до н.е. на Стародавньому Сході, а в Європі - ІІ тис. до н.е. Бронза – сплав міді та олова – більш твердий, більш стійкий до корозії і маючий високі ливарні якості, отримав широке застосування в первісному господарстві. Вироби з бронзи виготовлялися швидше ніж кам’яні і мали довгий термін зносу. Така велика економія праці позитивно вплинула на розвиток господарства. В результаті високого рівня набули громадські ремесла, насамперед гончарне та бронзоливарне. Виникли місцеві центри металургії та обробки бронзи. Обмін набув постійного та регіонального характеру (обмінювалися мідь, бронза, золото, фаянс, сіль).

В соціальному відношенні мідно-бронзова культура характеризується переходом від матріархату до патріархату, оскільки вирішальну роль у господарському житті стали відігравати скотарство, землеробство та ремесло - заняття головним чином чоловіків.

Перехід до виробництва заліза відбувся у країнах Стародавнього Сходу – Єгипті, Месопотамії – на межі ІІ – І ст. до н.е. У Західній Європі ранній залізний вік поділявся на 2 періоди: гальштадський (900 – 500 років до н. е.) - характерним є співіснування бронзових і залізних знарядь праці, перехід від мотики до сохи і плуга; і латенський (500 років до н. е. – початок н. е.) – з’явилися залізні серпи, плужні лемеші, розвивалися ремесла, особливо ковальство, ювелірна справа, гончарство. На початку н. е. на території, завойованій Римом, латенську культуру змінила так звана провінційна римська культура.

Оволодіння залізом викликало дійсну революцію в усіх галузях первісно-суспільного господарства. Однак використання металів, особливо заліза досить ускладнило виробництво знарядь праці, воно не могло більш бути побічним заняттям землеробів. Лише спеціалістам, звільненим від заняттям сільським господарством під силу було виробництво металевих знарядь праці. Ця обставина прискорила другий великий суспільний розподіл праці – відокремлення ремесла від землеробства.