Практичне завдання 3 страница

2) за якістю продукція, що її продає господарство має відповідати стандартам, технічним умовам, правилам ветеринарного та санітарного нагляду;

3) строки здачі продукції заготівельникові, їх зазначають у договорах з урахуванням пори дозрівання культур, умов виробництва, переробки та зберігання;

4) погоджені між сторонами графіки доставки, які конкретизують строки здачі продукції. Днем виконання господарством зобов’язань за договором вважається дата складання приймально-здавального документа під час здачі продукції у господарстві або на приймально-здавальному пункті заготівельника, а в разі відвантаження її одержувачеві – день здачі продукції транспортній організації.

Заготівельник зобов’язаний прийняти доставлену на приймальний пункт продукцію, не допускаючи простою транспортних засобів понад встановлені строки. В товарно-транспортних накладних зазначається час прибуття транспорту і час закінчення навантаження або вивантаження продукції. Якщо продукцію приймають не безпосередньо в господарстві, то пред’явленою до здачі вважається продукція, доставлена господарством на приймальний пункт (підприємство) відповідно до договору чи погодженого графіка.

Приймання сільгосппродукції за кількістю та якістю здійснюється в порядку і строки, встановлені стандартами, типовими договорами контрактації, відповідними інструкціями. Якщо в нормативних актах таких умов не передбачено, сторони можуть визначити їх у договорі.

У разі відмови від приймання продукції заготівельник повинен заявити господарству про факт відмови у письмовій формі (позначення на товарно-транспортній накладній), телеграфом. Якщо заготівельник ухиляється від письмової заяви про відмову від приймання продукції, господарство складає про це акт з участю державного інспектора із заготівель і якості продукції або іншого представника управління сільського господарства і продовольства, або представника іншої незаінтересованої організації. В разі відмови заготівельника прийняти продукцію, що швидко псується, пред’явлену відповідно до умов договору і погодженого графіка, господарство може реалізувати цю продукцію державним, кооперативним організаціям і на ринку за договірними цінами з включенням зазначеної продукції у виконання зобов’язань з контрактації. При цьому заготівельні організації не звільняються від відповідальності за необґрунтовану відмову прийняти продукцію.

Заготівельник повинен своєчасно і повністю розрахуватися за одержану продукцію. При укладенні сільськогосподарськими товаровиробниками договору контрактації із заготівельними підприємствами використовуються орієнтовні стартові закупівельні ціни. Ці ціни індексуються у зв’язку з інфляційними процентами відповідно до встановленого порядку, що обов’язково обумовлюється договорами контрактації.

 

Відповідальність сторін за порушення умов договору контрактації

За невиконання або неналежне виконання сторонами своїх обов’язків за договором контрактації передбачено майнову відповідальність у формі неустойки і відшкодування збитків. У разі невиконання договору за кількістю, асортиментом і строками здачі сільгосппродукції господарства сплачують заготівельним організаціям і переробним підприємствам неустойку, розмір якої встановлюється у договорі у відсотковому відношенні до вартості недопоставленої продукції за цінами, обумовленими в договорі, з урахуванням їх індексації у зв’язку з інфляційними процесами, крім випадків недобору продукції внаслідок стихійного лиха.

Порушення договору контрактації Відповідальність
1. Невиконання за кількістю, асортиментом і строками Господарства заготівельнику – неустойку
2. Порушення строків поставки Доставка в інші строки + штраф з вартості продукції не зданої у попередньому періоді
3. За неприймання продукції у виробника, відмова від приймання Контрактант виробнику – штраф у розмірі 5 % вартості неприйнятої продукції + збитки, а щодо продукції, яка швидко псується – повну її вартість

Сторона договору контрактації, яка порушила зобов’язання, не несе відповідальності, якщо доведе, що воно сталося внаслідок випадку або непереборної сили, до якої відносять стихійні лиха або інші несприятливі умови виробництва сільгосппродукції в конкретний період року (наприклад, заборона здавати худобу у зв’язку з її масовим захворюванням). Доказами на підтвердження цих обставин можуть бути висновки державної інспекції із заготівель та якості продукції, довідки ветеринарного нагляду, довідки метеослужби, акти, складені за участю представника страхової організації.

 

Інші договірні форми реалізації сільськогосподарської продукції

Виробники сільгосппродукції реалізують її на основі інших договорів. Зокрема:

1) заготівельні та інші підприємства на договірних засадах можуть приймати від виробників сільськогосподарську сировину на зберігання і переробку незалежно від напрямків подальшого її використання;

2) виробники сільгосппродукції мають право проводити товарообмінні операції з власною продукцією та продуктами її переробки на основі бартерних договорів, що укладаються як на внутрішньому ринку, так і в порядку здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

3) сільськогосподарські підприємства укладають з членами сільгосппідприємств, робітниками держгоспів, пенсіонерами та іншими громадянами на добровільній основі договори на вирощування худоби і птиці та на закупівлю лишків молока;

4) господарства можуть реалізовувати сільгосппродукцію на комісійних засадах, укладаючи договори комісії з торговельними організаціями.

18.3. Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу

 

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язуєть­ся надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів.

Відповідно до ст. 714 ЦК України до договору постачання енерге­тичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосову­ються загальні положення про купівлю-продаж, положення про до­говір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та ви­конання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про електроенергетику» енергопостачальники зобов'язані забезпечувати надійне постачання електричної енергії згідно з умовами ліцензій та договорів. Вони здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій терито­рії і не мають права відмовити споживачу, який розташований на цій території, в укладенні договору на постачання електричної енергії.

Енергопостачальники, які здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території, несуть відповідальність за пору­шення умов і правил здійснення ліцензованої діяльності з ураху­ванням неналежного проведення розрахунків з оптовим постачаль­ником електричної енергії, а також із суб'єктом підприємницької діяльності, що здійснює передачу належної енергопостачальнику електричної енергії, у разі, коли електрична енергія поставляється мережами, які не є його власністю.

Енергопостачальники несуть відповідальність перед споживача­ми електричної енергії у розмірі п'ятикратної вартості недовідпущеної електричної енергії у разі переривання електропостачання з вини енергопостачальника (згідно з умовами договору на користу­вання електричною енергією). У разі відпуску електричної енергії, параметри якості якої перебувають за межами показників, зазначе­них у договорі на користування електричною енергією, енергопостачальник несе відповідальність у розмірі двадцяти п'яти відсотків вартості такої електроенергії.

Стаття 25 вищевказаного Закону визначає основні права спожи­вачів, до яких належать:

— підключення до електричної мережі у разі виконання правил користування електричною енергією;

— вибір постачальника електричної енергії;

— отримання інформації щодо якості електричної енергії, цін, порядку оплати, умов та режимів її споживання;

— отримання електричної енергії, якісні характеристики якої визначені державними стандартами;

— відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення його прав, згідно із законодавством.

Захист прав споживачів електричної енергії, а також механізм реалізації захисту цих прав регулюються законами України «Про електроенергетику», «Про захист прав споживачів», «Про захист економічної конкуренції», «Про енергозбереження» та іншими нормативно-правовими актами.

Споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог норматив­но-технічних документів та договору про постачання енергії.

Безпечну експлуатацію енергетичних установок споживача та їх належний технічний стан забезпечує сам споживач.

Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов дого­вору з енергопостачальником та правил користування електричною і тепловою енергією, виконання приписів державних інспекцій з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та те­плової енергії згідно із законодавством України. Правила користу­вання електричною і тепловою енергією для населення затверджу­ються Кабінетом Міністрів України.

Споживачі (крім населення) у разі споживання електричної ене­ргії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам п'ятикратну вартість різниці фактично спо­житої і договірної величини. У разі перевищення договірної величи­ни потужності споживачі (крім населення) сплачують енергопоста­чальникам п'ятикратну вартість різниці між найбільшою величи­ною потужності, зафіксованої протягом розрахункового періоду, та договірною величиною потужності.

Споживач, якому електрична енергія постачається енергопоста­чальником, що здійснює підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачу­вати її вартість виключно коштами їх перерахуванням на поточний рахунок Із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших фор­мах та (або) сплати коштів на інші рахунки такі кошти як оплата спожитої електричної енергії не враховуються.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 р. № 1357 затверджені Правила користування електричною енергією для населення, а також Типовий договір на користування електрич­ною енергією.

Норми ст. 714 ЦК України регулюють не лише постачання електричної енергії, а й постачання води та тепла. Постановою Ка­бінету Міністрів України від 30 грудня 1997 р. № 1497 затверджені Правила надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення, а також Типовий договір про надання населенню по­слуг з водо-, теплопостачання та водовідведення.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та ви­конання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами (ст. 714 ЦК України).

 

19. РЕНТА. ДОВІЧНЕ УТРИМАННЯ (ДОГЛЯД).

 

19.1. Поняття та ознаки договору ренти. Сторони в договорі ренти. Форма і зміст договору ренти.

За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі.

Договором ренти може бути встановлений обов'язок виплачувати ренту безстрокове (безстрокова рента) або протягом певного строку (ст. 731 ЦК України).

Отже, договір ренти є реальним, тому що крім надання йому від­повідної форми для його укладення потрібна ще передача певного майна платникові ренти, після якої одержувач ренти не несе за до­говором ніяких обов'язків, а має лише права. Тому договір ренти є одностороннім.

Виплата договору обумовлена тим, що майно передається в обмін на подання одержувачем ренти певного утримання у вигляді обумо­вленої грошової суми або в іншій формі.

Договір ренти укладається у письмовій формі, підлягає нота­ріальному посвідченню, а договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягає також державній реєстрації.

Сторонами у договорі ренти можуть бути фізичні або юридичні особи.

Договором ренти може бути встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату або безоплатно.

Якщо договором ренти встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату, до відносин сторін щодо передання майна застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, а якщо майно передається безоплатно, — положення про договір дарування, якщо це не суперечить суті договору ренти.

У разі передання під виплату ренти земельної ділянки або іншого нерухомого майна одержувач ренти набуває право застави на це майно.

Платник ренти має право відчужувати майно, передане йому під виплату ренти, лише за згодою відчужувача.

У разі відчуження нерухомого майна іншій особі до неї перехо­дять обов'язки платника ренти.

Виплата ренти може бути забезпечена встановленням обов'язку платника ренти застрахувати ризик невиконання ним своїх обов'яз­ків за договором ренти.

За прострочення виплати ренти платник ренти сплачує одержу­вачеві ренти відсотки.

Рента може виплачуватися у грошовій формі або переданням ре­чей, виконанням робіт чи наданням послуг. Форма виплати ренти та її розмір встановлюються договором.

Якщо одержувач ренти передав у власність платника ренти гро­шову суму, розмір ренти встановлюється у розмірі облікової ставки Національного банку України, якщо більший розмір не встанов­лений договором ренти.

Розмір ренти змінюється відповідно до зміни розміру облікової ставки Національного банку України, якщо інше не встановлено договором.

Рента виплачується після закінчення кожного календарного кварталу, якщо інше не встановлено договором ренти.

Платник безстрокової ренти має право відмовитися від договору ренти.

Умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною.

Договором ренти можуть бути встановлені умови здійснення платником безстрокової ренти відмови від договору ренти.

Договір ренти припиняється після спливу трьох місяців від дня одержання одержувачем ренти письмової відмови платника без­строкової ренти від договору за умови повного розрахунку між ни­ми.

Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти у разі, якщо:

1) платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на один рік;

2) платник безстрокової ренти порушив свої зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти;

3) платник безстрокової ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість ви­плати ним ренти у розмірі і в строки, що встановлені договором.

Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання дого­вору ренти також в інших випадках, встановлених договором ренти.

Якщо договором ренти не встановлені правові наслідки розірван­ня договору ренти, розрахунки провадяться залежно від того, чи майно було передано у власність платника ренти за плату, чи без­оплатно.

Якщо майно було передано у власність платника ренти безоплат­но, у разі розірвання договору ренти її одержувач має право вимага­ти від платника ренти виплати річної суми ренти.

Якщо майно було передано у власність платника ренти за плату, її одержувач має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти та вартості переданого майна.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого безоплатно під виплату безстрокової ренти, несе платник ренти.

У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого за плату під виплату безстрокової ренти, плат­ник має право вимагати відповідно припинення зобов'язання щодо виплати ренти або зміни умов її виплати.

Випадкове знищення чи випадкове пошкодження майна, переда­ного під виплату ренти на певний строк, не звільняє платника ренти від обов'язку виплачувати її до закінчення строку виплати ренти на умовах, встановлених договором ренти.

 

19.2. Поняття та ознаки договору довічного утримання (догляду). Форма договору довічного утримання (догляду), його зміст. Припинення договору довічного утримання (догляду).

 

 

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забез­печувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (ст. 744 ЦК України).

Договір довічного утримання (догляду) є одностороннім, оскіль­ки за ним лише одна сторона — набувач наділений обов'язками, а друга сторона — відчужувач має лише права.

Цей договір є сплатним, оскільки набувач отримує у власність певне майно, а відчужувач — необхідне утримання у вигляді відпо­відних матеріальних благ і послуг. При цьому цивільне законодав­ство не вимагає, щоб вартість переданого відчужувачем майна була еквівалентною вартості наданого набувачем утримання.

Договір довічного утримання є реальним договором, оскільки мо­мент укладення договору довічного утримання пов'язаний з переда­чею майна (статті 334, 748 ЦК України).

Сторонами у договорі довічного утримання (догляду) є відчужу­вач та набувач.

Відповідно до ст. 746 ЦК України відчужувачем у договорі довіч­ного утримання може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я.

Набувачем у договорі довічного утримання може бути повноліт­ня дієздатна фізична або юридична особа.

Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвлас­никами майна, переданого їм за договором, на праві спільної суміс­ної власності. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов'я­зок перед відчужувачем є солідарним.

Договір довічного утримання може бути укладений відчужува­чем на користь третьої особи (ст. 746 ЦК України).

Цивільне законодавство встановлює особливі вимоги щодо фор­ми договору довічного утримання (догляду). Так, відповідно до ст. 745 ЦК України договір довічного утримання укладається у письмові формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір довічного утримання, за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації. Проте не­дотримання вимог державної реєстрації договору довічного утри­мання, за яким відчужується нерухомість, не є підставою визнання нотаріально посвідченого договору недійсним, оскільки в законі про це нічого не говориться.

Відповідно до ст. 744 ЦК України об'єктами договору довічного утримання можуть бути: житловий будинок, квартира або їх части­на, інше нерухоме або рухоме майно, що має значну цінність.

Оскільки договір довічного утримання спрямований на передачу майна у власність, то відповідно це майно має належати відчужувачеві на праві власності.

Права та обов'язки сторін

 

У договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або ви­никла потреба забезпечити відчужувача іншими видами матеріаль­ного забезпечення та догляду, спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.

Набувач зобов'язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено у договорі (ст. 749 ЦК України).

Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоєм­ців, витрати на його поховання мають бути справедливо поділені між ними та набувачем.

Набувач може бути зобов'язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором.

У цьому разі в договорі має бути конкретно визначена та частина помешкання, в якій відчужувач має право проживати (ст. 750 ЦК України).

Припинення договору довічного утримання (догляду)

1. Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний рішенням суду:

1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання на­бувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини;

2) на вимогу набувача.

2. Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смер­тю відчужувача (ст. 755 ЦК України).

У разі розірвання договору довічного утримання у зв'язку з ухи­ленням набувача від його виконання відчужувач набуває право вла­сності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.

У цьому разі витрати, понесені набувачем на утримання та до­гляд відчужувача, не підлягають поверненню.

У разі розірвання договору у зв'язку з неможливістю його по­дальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значен­ня, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором.

Обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було предметом договору.

Якщо спадкоємець за заповітом відмовився від прийняття май­на, що було предметом договору, право власності на це майно може перейти до спадкоємця за законом (ст. 757 ЦК України).

Якщо у набувача майна немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, відчужувач знову стає власником цього майна. У цьому разі договір довічного утри­мання (догляду) припиняється.

У разі припинення юридичної особи-набувача з визначенням правонаступників до них переходять права та обов'язки за догово­ром довічного утримання (догляду).

У разі ліквідації юридичної особи-набувача право власності на майно, передане на підставі договору довічного утримання (догля­ду), переходить до відчужувача.

Якщо внаслідок ліквідації юридичної особи-набувача майно, що було передане їй за договором довічного утримання (догляду), пе­рейшло до її засновника (учасника), до нього переходять права та обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду).