Донецьк 1 страница
Зміст
Вступ ………………………………………………………………………………………………….2
І. Поняття, принципи і система цивільного права …………………………………………………3
ІІ. Цивільне законодавство…………………………………………………………………………...4
ІІІ. Цивільні прпавовідносини …………………………………………………………………….…7
IV. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права. Опіка та піклування…………………………...12
V. Юридичні особи. Держава, територіальні громади та Автономна Республіка Крим як суб’єкти цивільного права……………………………………………………………………………28
VІ. Об’єкти цивільних прав. Особисті немайнові права фізичної особи…………………………38
VІІ. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин. Правочини……….43
VІІІ. Представництво і довіреність………………………………………………………………….49
ІХ. Строки та терміни в цивільному праві. Позовна давність……………………………………..52
Х. Право власності. Загальні положення……………………………………………………………56
ХІ. Право власності за всіма її видами………………………………………………………………60
ХІІ. Захист права власності. Речові права на чуже майно…………………………………………64
ХІІІ. Право інтелектуальної власності………………………………………………………………71
ХІV. Зобов’язальне право та зобов’язання. Цивільно-правовий договір…………………………88
ХV. Виконання зобов’язань. Забезпечення виконання зобов’язань………………………………97
ХVІ. Відповідальність у цивільному праві. Припинення зобов’язань…………………………..101
ХVII. Договір купівлі-продажу. Договір міни. Договір дарування………………………………106
XVIII. Поставка. Договори на реалізацію сільськогосподарської продукції……………………112
ХІХ. Рента. Довічне утримання (догляд)…………………………………………………………..111
ХХ. Найм (оренда). Позичка………………………………………………………………………..121
ВСТУП
Цивільне право є однією з фундаментальних і найважливіших дисциплін, які вивчають студенти юридичного відділення. Цивільне право регулює всю сукупність майнових відносин у сфері суспільного відтворення: виробництво, розподіл, обмін і споживання. Значну роль відіграє цивільне право у сфері охорони прав громадян на особисте життя, охорони життя і здоров'я, честі і гідності, таємниці листування, телефонних переговорів і телеграфних повідомлень, недоторканості особи, наукової, технічної та художньої творчості.
На сучасному етапі переходу до ринкових відносин з новим господарським механізмом значно зростає роль і соціальна цінність цивільного права в системі правових галузей.
Вивчення даної дисципліни базується на знаннях: "Теорії держави і права", "Конституційного права України". Цивільне право тісно пов'язане з такими дисциплінами: "Цивільний процес", "Трудове право", "Правові та організаційні основи підприємницької діяльності".
У результаті вивчення дисципліни студенти повинні знати:
• предмет, метод і джерела цивільного та сімейного права;
• суб'єкти цивільного та сімейного права;
• підстави виникнення, зміни та припинення цивільних і сімейних правовідносин;
• поняття, форми, підстави виникнення і припинення права власності та способи його захисту;
• поняття, зміст договірних і позадоговірних зобов'язань та особливості окремих їх видів;
• право інтелектуальної власності;
• положення спадкового права;
• порядок і умови укладання шлюбу, підстави його припинення та визнання недійним;
• особисті та майнові права й обов'язки подружжя, батьків і дітей, підстави для позбавлення батьківства;
• правила опіки, піклування та реєстрації актів цивільного стану;
• судову практику в цивільних і сімейних справах.
1. ПОНЯТТЯ, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА
1.1. Поняття, предмет і метод цивільного права
Цивільне право як галузь приватного права – це сукупність цивільно-правових норм, закріплених у Цивільному кодексі України, законодавчих та інших нормативно-правових актах, які регулюють на засадах юридичної рівності, диспозитивності майнові відносини товарно-грошового характеру, а також особисті немайнові відносини (як пов’язані, так і не пов’язані з майновими відносинами) за участю суб’єктів (фізичних і юридичних осіб, держави, територіальних громад), які мають самостійний організаційно-майновий статус, діють вільно і на власний розсуд здійснюють свої права, вступають у правовідносини, а також несуть цивільно-правову відповідальність за винну протиправну поведінку перед потерпілим (боржником) за допущене порушення.
Цивільне право як самостійна галузь права регулює певну частину суспільних відносин, яка у своїй сукупності становить предмет цивільного права. На підставі ст.1 ЦК У цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Отже, предмет цивільного права становлять:
1. Майнові відносини, які мають товарно-грошовий, вартісний характер.
2. Майнові відносини у сфері товарообігу – відображають і забезпечують рух матеріальних благ у суспільстві, зокрема перехід матеріальних благ від одних осіб до інших, їх використання, споживання.
3. Особисті немайнові відносини, що тісно пов’язані з особою суб’єкта:
а) немайнові відносини, об’єктом яких є особисті права на нематеріальні блага і які можуть породжувати можливість одержання грошової винагороди чи іншого матеріального блага (права авторства на твори науки, літератури, мистецтва, винаходів, промислові зразки, права на товарні знаки, фірмові найменування та на інші результати інтелектуальної діяльності);
б) особисті немайнові відносини, об’єктом яких є особисті права на нематеріальні блага, які не здатні самі по собі породжувати у його носіях право на грошову винагороду чи інше матеріальне благо (право на ділову репутацію, на ім’я, право на життя і здоров’я, на особисту і сімейну таємницю, недоторканність приватного життя).
Метод цивільного права – це засоби впливу на суспільні відносини, що врегульовані цивільно-правовими нормами.
Ознаки:
- юридична рівність учасників цивільних правовідносин;
- самостійний організаційно-майновий статус учасників цивільних правовідносин;
- ініціативно-диспозитивний характер цивільно-правових норм;
- відновлювально-компенсаційний характер захисних засобів порушеного права, спрямованих на майнову сферу порушника, а не на особу.
1.2. Функції цивільного права
Функції цивільного права – це відповідні напрями впливу цивільно-правових норм на врегульовані ними майнові та особисті немайнові відносини, спрямовані на досягнення поставлених перед даною галуззю права цілей і завдань. Цивільному праву притаманні такі функції:
Ø регулятивна;
Ø охоронна;
Ø превентивна (виховна, попереджувально-виховна);
Ø компенсаційна.
1.3. Принципи цивільного права
Принципи цивільного права становлять основоположні ідеї, втілені чи закладені в законі, відповідно до якого здійснюється правове регулювання цивільно-правових відносин та забезпечується реалізація покладених на цивільне право функцій. У ст. 3 ЦК У передбачені загальні принципи цивільного законодавства:
1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;
3) свобода договору;
4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;
5) судовий захист цивільного права та інтересу;
6) справедливість, добросовісність та розумність.
1.4. Система цивільного права
Цивільне право має свою організаційно-технічну структурну побудову, яка пов’язує усі правові норми у певному порядку, розташуванні за відповідними юридичними ознаками. Таке структурне об’єднання правових норм утворює формалізовану систему цивільного права, що сприяє ефективному пізнанню та застосуванню цих норм. Система цивільного права України може бути представлена у такому порядку:
· Загальна частина цивільного права – норми про основні положення (цивільні відносини, підстави виникнення цивільних прав та обов’язків, захист цивільних прав); суб’єкти і об’єкти цивільних прав; правочини; представництво і довіреність; позовну давність.
· Особлива частина цивільного права – норми про особисті немайнові права; речове право; інтелектуальну власність; зобов’язальне право (договірні та позадоговірні зобов’язання); спадкове право.
2. ЦИВІЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
2.1. Поняття та структура цивільного законодавства
Цивільне законодавство – це система нормативних актів, які містять цивільно-правові норми. Структура цивільного законодавства є будовою і внутрішньою формою організації системи цивільних нормативних актів. Цивільне законодавство складають такі нормативні акти:
q Конституція України;
q Цивільний кодекс України, Житловий кодекс України та ін.;
q Закони України;
q Укази і розпорядження Президента України;
q Декрети і Постанови Кабінету Міністрів України;
q Відомчі нормативні акти;
q Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій;
q Рішення органів місцевого самоврядування;
q Примірні статути кооперативних і громадських організацій;
q Міжнародні договори.
2.2. Цивільний кодекс України
На підставі п.2 ст.4 ЦК У основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України, який було прийнято Верховною Радою України 16 січня 2001 року і набрав чинності з 1 січня 2004 року. Він складається з шести книг:
- Книга перша «Загальні положення», розділи і глави якої передбачають основні положення, особи, об’єкти цивільних прав, правочини, представництво, строки та терміни, позовну давність, правовий статус держави, Автономної Республіки Крим та територіальних громад.
- Книга друга «Особисті немайнові права фізичної особи» - особисті права людини, перелік способів захисту особистого немайнового права, якщо його порушено.
- Книга третя «Право власності та інші речові права»передбачає регулювання і захист речових відносин.
- Книга четверта «Право інтелектуальної власності»містить загальні положення про інтелектуальну власність, а також норми авторського права, права промислової власності, права на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.
- Книга п’ята «Зобов’язальне право»регулює відносини майнового обігу. Йдеться про договірні відносини, пов’язані з переданням майна у власність, виконанням робіт та наданням послуг тощо.
- Книга шоста «Спадкове право»- питання спадкування.
2.3. Дія цивільного законодавства
Дія цивільного законодавства у часі.Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання чинності цими актами. Порядок набрання чинності законами та ін. Нормативно-правовими актами на території України визначається, передусім Конституцією України. Ст.94 Конституції України передбачає, що закон набирає чинності через 10 днів від дня його офіційного обнародування. Самим законом може бути передбачено що він набирає чинності в іншому порядку, але це відбувається не раніше дня його опублікування у відповідних офіційних виданнях: «Відомостях Верховної Ради України» - протягом 30 днів, в газеті «Голос України» - протягом 5 днів після дати його прийняття. Акти Президента України загально-нормативного характеру набирають чинності через 10 днів від дня їх офіційного обнародування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в одному з указаних офіційних друкарських видань. Нормативні акти, видані Кабінетом Міністрів України, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо інший термін вступу їх у силу не передбачений у цих актах. Нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління і контролю, а також місцевих органів виконавчої влади АР Крим, областях, Києві, Севастополі, районах областей, районах міст Києва і Севастополя набирають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації Міністерством юстиції України і його органами АР Крим, областях, районах.
Акт цивільного законодавства зворотної сили не має, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
До цивільних відносин, які виникли раніше, новий акт цивільного законодавства застосовується стосовно прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Дія цивільного законодавства у просторі і колом осіб.
Закони Верховної Ради України, укази Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств і відомств поширюють свою дію на всю територію України.
Дія цивільного законодавства України поширюється на всіх осіб, що перебувають на її території.
2.4. Акти цивільного законодавства і договір, звичай, міжнародні договори.
На підставі ст.4 ЦК У основу цивільного законодавства України становить Конституція України, основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України, актами цивільного законодавства є інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу.
Згідно із ст. 6 ЦКУ сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає його загальним засадам. Таким чином відбувається подолання прогалин у законодавстві і договір виступає як джерело цивільного права. Допускається конкуренція договору і акта законодавства, це означає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Однак, сторони в договорі не можуть відступити від актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Ст. 7 ЦКУ передбачає, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичай – правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай, який суперечить актам цивільного законодавства або договору, не застосовується. Отже правовому звичаю як джерелу права традиційно відводиться другорядна роль.
За відповідних умов міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, стає частиною національного цивільного законодавства України. Міжнародні договори, чинні в Україні, мають пріоритет перед національним законодавством. Це означає, що у випадках, коли міжнародний договір укладено раніше за видання акти цивільного законодавства, то останній не набирає чинності взагалі. Якщо ж акт цивільного законодавства видано раніше, ніж було укладено міжнародний договір, то акт національного законодавства втрачає силу з моменту набрання чинності міжнародним договором.
2.5 Аналогія права та аналогія закону.
Ст.8 ЦК вказує на можливість застосування аналогії закону та аналогії права. Застосування аналогії закону можливе за таких умов:
1. Відносини сторін знаходяться у сфері дії цивільного права.
2. Вказані цивільні відносини не врегульовані ЦК, іншими актами цивільного законодавства або договором.
3. Існують норми, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.
Якщо використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин не можливо, то застосовується аналогія права. Умови застосування аналогії права такі:
1. Відносини сторін знаходяться у сфері дії цивільного права.
2. Вказані цивільні відносини не врегульовані ЦК, іншими актами цивільного законодавства або договором.
3. Відсутні норми, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.
3. ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ
3.1. Поняття й особливості цивільних правовідносин
Цивільно-правові відносини – це майнові та особисті немайнові відносини, врегульовані нормами сучасного цивільного права між майново відокремленими, юридично рівними учасниками, що є носіями суб’єктивних цивільних прав та обов’язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.
Особливості цивільно-правових відносин:
а) це майнові (відносини власності і товарно-грошові) і особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права;
б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю;
в) суб’єктивні права та суб’єктивні обов’язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів.
3.2. Елементи цивільно-правових відносин
Наука цивільного права окреслює такі елементи цивільних правовідносин: суб’єкти і об’єкти, суб’єктивне цивільне право та суб’єктивний цивільний обов’язок.
Суб’єкти.Особи, які є учасниками цивільно-правових відносин – це суб’єкти. Ними можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, українські й іноземні юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єти публічного права.
Фізичним і юридичним особам як суб’єктам цивільно-правових відносин притаманні такі суспільно-юридичні якості: цивільна правоздатність і цивільна дієздатність.
Цивільна правоздатність – це здатність мати цивільні права та обов’язки. Вона виникає у момент народження та припиняється у момент смерті громадянина. У деяких випадках момент настання правоздатності може встановлюватися законом залежно від досягнення фізичною особою відповідного віку (ч. З ст. 25 ЦК України). Обсяг цивільної правоздатності є однаковим для всіх фізичних осіб.
Дієздатність — це здатність своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та відповідати у разі їх невиконання. Обсяг дієздатності фізичної особи залежить від рівня інтелектуальної та вольової зрілості особи. Обсяг повної цивільної дієздатності наступає, за загальним правилом, у віці 18 років.
Правосуб'єктність — здатність суб'єкта права бути учасником цивільних правовідносин. Вона характеризується наявністю правоздатності та дієздатності як складових частин правосуб'єктності. Дієздатність об'єднує поняття деліктоздатності — здатності нести самостійну юридичну відповідальність за наслідки своїх дій.
Як і інші учасники цивільних правовідносин, юридичні особи мають правоздатність та дієздатність. Але, на відміну від фізичних осіб, право- та дієздатність юридичних осіб виникають одночасно, а саме в момент державної реєстрації, і припиняються також одночасно — в момент ліквідації юридичної особи та виключення її з державного реєстру.
Об'єкти цивільних правовідносин — це матеріальні та нематеріальні блага або предмет їх створення, що складає предмет діяльності суб'єктів цивільного права. Об'єктами цивільних прав (правовідносин) є:
Речі – найпоширеніший об’єкт цивільно-правових відносин, оскільки за їхньою допомогою задовольняються істотні потреби громадян та організацій. До об’єктів цивільних прав віднесені і тварини, на яких поширюється правовий режим речі (ст. 180 ЦК У).
Майно як особливий об’єкт – це окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки (ст.190 ЦК У).
Дії як об'єкт цивільних прав виникають із договорів. Своєю метою вони можуть мати досягнення певного нематеріального результату. Сюди відносять договори на надання послуг – доручення, комісія, довірче управління майном, страхування, надання юридичних послуг тощо. Зміст цього об'єкта цивільних прав полягає у виконанні самих дій. Інша група договорів, об'єктом яких є дії, це договори підряду. Результат таких дій передбачає створення матеріального об'єкта внаслідок побутового обслуговування (ремонт одягу або взуття) або виготовлення речей за індивідуальним замовленням і т. ін.
Результати духовної та інтелектуальної творчості. Результатом здійснення творчої діяльності є юридичні факти, а саме – створення творів мистецтва, телепередачі, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, що є об'єктами цивільно-правових відносин (ст. 199 ЦК України), а також інформація (ст.200 ЦК У).
Нематеріальні блага. До цієї групи об'єктів цивільних прав належать особисті немайнові блага фізичної особи: життя і здоров'я, честь, гідність, ділова репутація, ім'я, вільний розвиток особистості, свобода та особиста недоторканність, недоторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, сім'я, недоторканність особистого та сімейного життя, таємниця свого особистого життя, вільний вибір роду занять, свобода пересування, вільний вибір місця проживання, інформація, свобода об'єднань, авторство, безпечне для життя та здоров'я довкілля, свобода творчості тощо.
Зміст цивільного правовідношення складають суб'єктивні права та обов'язки його учасників.
Суб'єктивне цивільне право – це міра дозволеної поведінки суб'єкта цивільного правовідношення, ті юридичні можливості, що надані йому нормами права, які іншими словами називають правомочностями.
Суб'єктивне цивільне право є поєднанням трьох правомочностей:
1. Правомочність на власні дії. Суб'єкт має право здійснювати самостійно фактичні та юридичні дії.
2. Правомочність вимагати — це можливість вимагати від зобов'язаного суб'єкта виконання ним певних обов'язків.
3. Правомочність на захист, яка полягає у можливості використання механізму державного примусу у випадках порушення суб'єктивного права.
Суб'єктивний обов'язок – це міра належної поведінки суб'єкта. Суть обов'язків полягає в тому, що суб'єкт має виконувати певні дії, прийняті ним добровільно чи покладені на нього законом, або ж утримуватися від них.
У цивільних правовідносинах існує два види обов'язку — активний та пасивний. Так, активну роль відіграє, як правило, боржник. Він має виконати певні юридичні або фактичні дії для досягнення конкретного результату, для виконання обов'язку (боржник зобов'язується виконати певні юридичні дії на користь або в інтересах кредитора за договором доручення). Пасивна роль полягає в утриманні від активних дій для виконання свого обов'язку.
3.3. Види цивільно-правових відносин
1. Регулятивні та охоронні відносини.
Регулятивні відносини – це правовідносини, через які здійснюється регулювання нормальних економічних відносин (власності, товарно-грошових) та особистих немайнових відносин. За їх допомогою відбувається правомірна діяльність фізичних та юридичних осіб, вони виникають із договорів, односторонніх правочинів.
Охоронні відносини – є цивільно-правовою формою усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного або особистого становища. Вони виникають із правопорушень, суб’єктивних прав і заподіяння шкоди потерпілим.
2. Абсолютні та відносні правовідносини.
Абсолютні відносини – мають місце тоді, коли уповноваженому суб’єкту протистоїть необмежене коло осіб, від яких уповноважена особа може вимагати виконання певних обов’язків, у тому числі утримуватися від порушення її прав та законних інтересів. Таким є право власності, де саме власник може вимагати від усіх інших утримуватися від дій, які порушували б його право власності.
Відносні правовідносини – тут конкретно визначено обидві сторони – уповноважену і зобов’язану, які мають комплекс прав та обов’язків. Це зобов’язальні правовідносини, правовідносини щодо реалізації засобів цивільно-правового захисту тощо.
3. Активні та пасивні цивільні правовідносини.
Активні правовідносини – до них належать зобов’язальні відносини. В них боржник зобов’язаний вчинити на користь уповноваженої особи (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші, тощо.
Пасивні правовідносини – зобов’язана сторона повинна утримуватися від порушення суб’єктивного права уповноваженої сторони. До них належать відносини власності, авторські і винахідницькі відносини, особисті немайнові відносини з приводу честі, гідності, тощо.
4. Речові та зобов’язальні відносини.
Речові – відображають, закріплюють приналежність матеріальних благ певному суб’єкту, можливість його впливу на річ та захисту її від посягань будь-яких третіх осіб. Їх об’єктом є майно. Це відносини власності.
Зобов’язальні – відображають динаміку майнових стосунків суб’єктів цивільно-правових відносин для передачі майна, виконання робіт, надання послуг, використання продуктів інтелектуальної власності. Їх об’єктом є дії.
4. Особисті немайнові відносини – об’єктом є немайнові блага: честь, гідність, авторство та інші.
3.4. Здійснення суб’єктивних цивільних прав
Під здійсненням цивільного права потрібно розуміти реалізацію тих можливостей, які передбачені змістом суб’єктивного цивільного права. Здійснення суб’єктивного права може відбуватися шляхом вчинення як фізичних так і юридичних дій. Наприклад, власник користується майном (фактична дія), що належить йому, або продає його (юридична і фактична дія). На підставі ч.1 ст. 12 ЦК У особа здійснює своє цивільне право вільно, на власний розсуд. Це означає, що особа може на власний розсуд як здійснювати суб’єктивне право, так і використовувати його частково або не використовувати взагалі.
Гарантією права особи на вільне здійснення нею цивільного права є положення ч. 2 ст. 12 ЦК У, згідно з яким нездійснення особою свого цивільного права не є підставою для припинення цього права, крім випадків, встановлених законом.
Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Допускається не лише відмова від майнового права, а й передача його іншій особі за відплатним чи безвідплатним договором (ч. 3, 4 ст. 12 ЦК У).
Згідно із ч.5 ст.12 ЦК У щодо кожної особи, яка володіє цивільним правом, припускається, що вона сама здатна визначити сутність права, доцільність та характер його здійснення. Тут гарантією здійснення права на свій розсуд є презумпція добросовісності та розумності його здійснення, котра діє аж до того часу, поки інше не буде встановлено рішенням суду.
3.5. Межі здійснення цивільних прав
Вимоги до здійснення цивільного права такі (ст.13 ЦК У):
1. Його здійснення має відбуватися в межах, встановлених договором або актами цивільного законодавства. Цивільне законодавство встановлює заборону завдавати шкоди іншим особам, довкіллю, культурній спадщині, конкурентам, суспільству тощо і визначає наслідки недотримання цієї вимоги.
2. При здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушувати права інших осіб, завдати шкоди довкіллю, культурній спадщині.
3. Не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
4. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися «моральних засад суспільства» - народних звичаїв, положень релігії що домінує у суспільстві, офіційної ідеології суспільства, відображеної у Конституції України.
5. Не допускається використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція, стосується певної групи цивільних відносин, що складається у сфері підприємницької діяльності.
3.6. Виконання цивільних обов’язків
Цивільний обов’язок – це адресована зобов’язаній особі вимога певної поведінки, що відповідає умовам договору, закону, іншим нормам цивільного права. Він може бути також визначений як міра належної поведінки зобов’язаної особи. На підставі ч. 2 ст. 14 особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї, що ґрунтується на таких засадах цивільного права, як неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини, свобода договору, свобода підприємництва, справедливість, добросовісність та розумність.
Виконання цивільних обов’язків забезпечується засобами заохочення та відповідальності, які встановлені договором або актами цивільного законодавства. Засоби заохочення – у вигляді позитивних стимулів (надбавка до суми платежу за дострокове виконання роботи); засоби відповідальності – засоби «негативного впливу» (штраф, порука або застава).