Знепилювання 2 страница

б) у сфері економіки. На цій ділянці використання має в основному прикладне значення – під час реконструкції старих і проектування нових промислових об'єктів, вивчення водних енергетичних ресурсів, покладів корисних копалин, прокладання шляхів сполучення у будівництві, архітектурі, у т.ч. при підготовці реставраційних проектів та в багатьох інших сферах. На підставі виявленої в архівах інформації користувачі створюють нові документи – проекти, статистичні таблиці, збірники, довідники, доповідні записки, різну науково-технічну документацію, в основному на стадії проектно-конструкторських робіт (креслення з пояснювальними записками і специфікаціями, заяви на винаходи їх, описання тощо);

в) у політичному житті: взаємовідносини між різними державами, націями, класами, соціальними верствами, політичними об'єднаннями. Такі документи активно використовуються у міжнародних відносинах, у внутрішній політиці держави. Архівна інформація у цьому випадку стає підґрунтям інших праць користувачів – книг, брошур, статей, документальних збірників, плакатів, радіо- та телепередач, документальних фільмів, документів дипломатичного та зовнішньоторговельного характеру (меморандуми, ноти, пам'ятні записки, заяви тощо);

г) у науковій діяльності. У цьому напрямі ретроспективна документна інформація використовується в основному для забезпечення джерельної бази розвитку гуманітарних, природознавчих, технічних та інших наук. Споживачі користуються збірниками документів, науковими монографіями, дисертаціями, науково-популярними брошурами, статтями у періодичній пресі;

д) у культурно-духовному житті. Одне з головних завдань у даному напрямку – популяризація знань у різних галузях освіти, культури і мистецтва. Ретроспективна документна інформація широко використовується у різних галузях культури і мистецтва, краєзнавства, духовного життя, особливо у зв'язку з вивченням історичних подій, біографій національних, державних та культурних діячів, історії установ освіти, науки і культури тощо. Форми використання споживачами – це книги, статті, експозиції музеїв, документальні фільми, теле- і радіопередачі, твори літератури і мистецтва, проекти реставрації у галузі архітектури і прикладного мистецтва і т.д.;

є) у соціально-правовому напряміархівна інформація безпосередньо служить конкретній людині, захищає права та інтереси громадян. Нею користуються для підтвердження юридичних, майнових прав громадян, для встановлення різних пільг, нарахування пенсій, підтвердження фактів переслідування тоталітарним режимом, інших важливих фактів державної та громадської діяльності. Споживач отримує від архівної установи архівну довідку встановленого зразка, на підставі якої він звертається різними листами, заявами, скаргами, запитами до державних установ, правових органів.

Найпоширенішими формами використання документної інформації архівів є ініціативне інформування; виконання соціально-правових, генеалогічних і тематичних запитів громадян; експозиційна робота архіву; використання через засоби масової інформації; користування документами у читальному залі; публікація документів.

Однією з найважливіших суспільних функцій архіву є задоволення соціально-правових, генеалогічних і тематичних запитів громадян. Йдеться про надання архівних копій та довідок про трудовий стаж, заробітну платню, освіту, перебування в армії, участь у бойових діях, нагородження, переслідування тоталітарним режимом, громадянський стан, майнові права, державну і громадську діяльність. Для отримання такої інформації здійснюється широкий архівний пошук за багатьма фондами державних, адміністративних, освітніх та інших установ.

Виконують соціально-правові запити в архівах спеціальні довідкові підрозділи (довідковий стіл, група довідок). Довідковий стіл приймає заяви від громадян, реєструє їх, надає необхідні консультації відвідувачам і видає довідки. Довідковий підрозділ повинен мати інформаційну довідкову літературу як загальну, так і архівну, спеціальні картотеки (перейменувань установ і організацій, нагород, з особового складу).

Основна робота співробітників такого підрозділу полягає у тому, щоб точно визначити архівні фонди, де можуть міститися потрібні відомості, переглянути описи, довідкові картотеки і поаркушно переглянути справи. Результати пошуку подають у вигляді однієї з встановлених для архівних установ форм відповіді:

архівна довідка, архівна копія, архівний випис.

Архівна довідка – це офіційно засвідчений документ, що має юридичну силу та містить повідомлення (підтвердження) про наявність у документах архіву відомостей, що стосуються предмета запиту, із зазначенням пошукових даних документів

Архівна довідка видається на запити юридичних осіб з питань, що відповідають профілю їх діяльності; окремим громадянам - за заявами, пов'язаними із забезпеченням або відновленням їх прав та законних інтересів.

Архівна копія – повне (автентичне) відтворення машинописним, фото- та електрографічним або іншим способом усього тексту документа, офіційно засвідчене керівником архіву.

Архівний витяг – повне (автентичне) відтворення частини тексту документа, що стосується певного питання, факту або особи, офіційно засвідчене керівником архіву.

Цей вид роботи архівних установ має надзвичайно важливе суспільне значення, оскільки безпосередньо пов'язаний з виплатою пенсій, компенсацій, наданням пільг та іншими формами соціального захисту громадян. Водночас він є і традиційною формою роботи архівів, якою вони займалися з давніх часів.

Порівняно новою формою роботи для українських архівістів є виконання генеалогічних запитів. Архівні установи колишнього СРСР отримали дозвіл займатися нею лише у 1989 р.

Генеалогічні запити громадян України та іноземних громадян, що мають на меті пошук інформації про предків, встановлення родоводу, стають дедалі важливішим напрямом діяльності державних архівів України. Щороку виконується понад 1 тис. запитів від людей, предки або родичі яких різного часу проживали в Україні. Найбільший відсоток запитів припадає на центральні державні історичні архіви у Києві та Львові, що мають унікальну джерельну базу - метричні книги ХVII - початку ХХ ст. різних конфесій - православної, греко- та римо-католицької, євангелічної, іудейської, а також ревізькі казки кінця ХVІІІ - середини ХІХ ст., сповідальні розписи, матеріали переписів населення ХІХ-ХХ ст., військові документи, списки власників будинків тощо. Аналогічні документи, переважно кінця ХVІІІ - початку ХХ ст., зберігає й більшість державних архівів областей.

Державні архіви України проводять генеалогічні дослідження на індивідуальній основі. Крім того, для полегшення роботи із запитами створено Український центр генеалогічних досліджень, який допомагає в розшуку відомостей про родоводи в Україні та успішно скоординовує цю діяльність у державних архівах України. (Веб-сайт Центру за адресою www.genealogicaltree.org.ua). Генеалогічні дослідження проводяться на платній основі. Вартість виконання запиту залежить від його складності і, відповідно, часу, витраченого на пошуки, та визначається чинними прейскурантами. Оплата може здійснюватися банківським (поштовим) переказом на рахунок державного архіву або через Український центр генеалогічних досліджень. Плата за виконання запиту включає вартість як власне довідки (бл. 40 грн.), так і пошукових робіт.

Середня вартість пересічного запиту щодо однієї особи від 200 до 500 грн.; вартість складного запиту може сягати 2 тис. грн.

Форми відповіді практично ті самі, що й на запит соціально-правового характеру. Але якщо споживач може забажати знайти предків на глибину 3-7 поколінь, щоб побудували родовідне дерево, це є надзвичайно складною науковою роботою, яку архіви практично не виконують.

Тематичні запитинадходять здебільшого від державних органів, наукових установ, редакцій газет і журналів, музеїв тощо. Вони вимагають виявлення архівної інформації з певної теми, для чого, як правило, переглядаються систематичний, предметно-тематичний, іменний, хронологічний каталоги архіву. Результати виявлення архівних документів фіксують на картках, які потім систематизують за хронологією і вони стають підґрунтям для складання довідки. Формою відповіді на тематичний запит можуть бути архівна довідка, архівна виписка, архівна копія, а також інформаційний лист, тематичний перелік і ін.

Важливою формою пропаганди архівних документів є експозиційна робота архіву, організація документальних виставок, які надають можливість значній кількості відвідувачів знайомитися з унікальними документами НАФ України, що мають історичне і соціально-культурне значення. Для експонування відбирають найцінніші і найцікавіші документи (писані, друковані, ілюстративні, фотографії, карти), які потім подають у зручній для сприйняття пересічним глядачем формі.

Дедалі ширше використовуються документи НАФ через засоби масової інформації зокрема пресу, радіо, телебачення, інформування широкого кола споживачів ретроспективної документної інформації про склад і зміст НАФ України в цілому, групи архівів окремої установи, роботу державної архівної служби та послуги, які вона надає.

Традиційною формою є використання документів через читальний зал, яка зближує роботу архіву та бібліотеки. Читальні зали є при всіх державних архівах: центральних, обласних, міських, центральних галузевих, багатьох відомчих. Згідно з Законом України “Про Національний архівний фонд та архівні установи” до роботи з документами допускаються громадяни України та іноземні громадяни, які мають заявлену потребу в цьому, на підставі особистої заяви, посвідчення особи, документа про освіту. Дослідникам, які працюють у читальному залі, надають усі необхідні друковані видання: путівники, довідники, покажчики, огляди, каталоги, а також збірники документів у рамках тем, заявлених для дослідження. До послуг відвідувачів консультації досвідчених архівістів.

13.2. АРХІВНА ЕВРИСТИКА

Архівна евристика - спеціальна історична дисципліна про шляхи і засоби пошуку архівної інформації, своїм головним завданням має пошуки і виявлення документів – певної тематики, спрямування, авторства тощо.

Архівний пошук має супроводжуватися джерельним аналізом виявлених документів. Глибока джерелознавча розробка архівних фондів одночасно із вивченням інформаційних потреб суспільства дозволяє повніше задовольнити духовні й наукові запити як споживачів документної інформації, так і самих архівістів.

У дослідженнях, присвячених питанням архівної евристики, виділяють ряд особливостей процесу пошуку інформації. Перша є малодослідженим творчим процесом, що має індивідуальний, специфічний характер і залежить від інтелектуальних здібностей користувача (дослідника, вченого, фахівця). Суттєва особливість цього процесу полягає у встановленні та поясненні зв'язків між явищами (інформацією, документами, фактами та ін). Друга є технічним процесом пошуку архівної інформації. У широкому понятті він полягає в методичній підготовці, вивченні бібліографії, збиранні різної інформації, у т.ч. і робота з архівними документами. При цьому центральне місце посідає пошук архівних документів.. Ідея так званого перехресного пошуку, вперше була сформульована В.М.Автократовим, дозволяє повніше використовувати теорію фондування і особливості побудови системи довідкового апарату, а також враховувати специфіку роботи дослідників – однієї з головних категорій користувачів архівної інформації. Дослідниками є самі архівісти, які здійснюють пошук документів.

Перехресний пошук включає одночасний пошук і за генетичною вертикаллю та логічною горизонталлю. Пошук за генетичною вертикаллю спирається на пофондове описання, тобто на систему архівних довідників конкретного архівного фонду, до яких належать описи, огляди, різні покажчики. Пошук за логічною горизонталлю будується на системі міжфондових архівних довідників, до яких належать різні каталоги, тематичні огляди, автоматизовані пошукові системи та інші довідники. Цей пошук дозволяє виходити безпосередньо на документи, що стосуються досліджувальної проблеми.

Західні архівознавці виділяють інші два взаємозалежні шляхи здійснення архівних пошуків.

- Перший, названий англійським ученим Літлом “процесом здогадок”, пов'язаний з тим, що користувач (архівіст або дослідник) робить узагальнені висновки на підставі отриманої інформації, виходячи з того, які адміністративні або суспільні інституції створювали документи, що мали відношення до об'єкту дослідження.

- Другий шлях пошуку - бібліотечний, орієнтований на необхідний документ: користувач починає роботу з картотечного каталогу або покажчика, де докладно розписано зміст кожного документа. Цей шлях дуже близький до практики роботи бібліотек. Тому всі бібліотечні нововведення – техніка індексування, конструкція тезаурусів, пошукові мови, марк-формат значно впливають на пошук у державних архівах.

Розвиток архівної евристики безпосередньо пов'язаний з подоланням всіляких труднощів, до яких відносяться бар'єри неінформованості, зокрема матеріальний, мовний ( відсутність реклами, обмеження технічного характеру).

Матеріальний бар'єр, особливо у сучасних умовах, є вагомою перепоною для архівних розвідок. Відсутність комп'ютерного зв'язку між окремими державними архівами або загальноукраїнської бази даних не дозволяє користувачеві оперативно отримувати інформацію за своєю пошуковою темою, що призводить до невиправданих поїздок, значних втрат часу, або навпаки, неможливості здійснити необхідні наукові відрядження з пошуковою метою.

Мовний бар'єр, особливо характерний для архівів західного та південного регіонів України, які зберігають документи латиною, польською, німецькою, угорською, румунською, єврейською мовами. Для користувача це створює додаткові ускладнення, вимагає володіння цими мовами. Певним бар'єром є також наявність галузевих архівних установ, які здійснюють довготривале зберігання специфічних архівних документів. Фактично дослідник не має жодних довідників про зміст цих документів і не має відомостей про те, яка архівна інформація може там міститися.

13.4. АРХІВНИЙ МАРКЕТИНГ

Проблема ефективності використання НАФ має не лише внутріархівне значення, але й винятково важлива в умовах інформатизації всього суспільства. Вона відбиває рівень сприйняття ретроспективної документної інформації споживачами, результативність використання користувачами отриманої інформації у тих галузях народного господарства, культури, науки, політики тощо, в яких вони функціонують. Висока ефективність організації використання – це максимальне задоволення архівістами усіх вимог суспільства у ретроспективній документній інформації при оптимальному використанні інформаційних ресурсів.

Серед показників ефективності слід назвати,

- по-перше, відношення кількості виданих для використання справ до загальної кількості справ, які зберігаються в архіві, або, яка частина інформаційних ресурсів архіву включена до процесу архівного використання;

- по-друге, відношення кількості справ, які були активно використані (з яких користувачі зробили виписки, зняли копії) до загальної кількості виданих справ;

- по-третє, результативність інформаційних заходів архіву: наскільки вони знайшли попит що визначають шляхом співставлення тематики ініціативної інформації архіву і тематики звернення до архіву.

Ефективність використання архівних документів має і матеріально-грошовий вимір. Спектр платних послуг у цій галузі значно збільшився, а вартість інформації незрівнянно зросла. Тому виникає необхідність у “архівному маркетингу ”.

Архівний маркетинг– спеціальна соціологічно-консалтингова служба, яка займається забезпеченням зв’язків архівних установ та споживачів архівної інформації, створенням ринку архівних послузі визначення вартості інформаційної роботи.

Основні завдання служби:

- вивчення кола реальних і потенційних споживачів ретроспективної документної інформації,

- дослідження мотивів звернення споживачів і збільшення їхньої кількості;

- стимулювання попиту і накопичення інформації про споживачів, їхні цілі і характер зацікавленості їхніх потреб, що задовольняються наданням архівної інформації,

- рекламування інформаційних послуг архівів і вивчення наслідків їх надання;

- вироблення перспективних рекомендацій з тематики і форм організації використання архівної інформації,

В Україні такої маркетингової служби ще не існує, проте вона є в європейських і американських архівах.

Під час визначення вартості архівної інформації треба враховувати, що існує принцип безплатного користування архівами. Безплатний доступ до архівів став наріжним каменем архівного законодавства з того часу, як вийшов перший французький декрет про архіви, прийнятий революційним Конвентом. З того дня, 23 червня 1794 р., цей принцип був законодавче проголошений вперше в історії. Є він і в архівному законодавстві України.

Безплатновиконуються запити українських та іноземних громадян про стаж роботи нагородження, життя, навчання, участь у війнах та військових конфліктах, репресії і депортації – словом, все те, що потрібне для соціального захисту громадян відповідно до законодавства України. Так само безкоштовно виконуються запити органів влади, судових і слідчих органів, державних установ. Традиційно залишаються безплатними послуги, що надаються дослідникові у читальному залі.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Архівознавство: Підруч. для студ. вищ. навч. закладів / Гол. ред. Я. С. Калакура. К., 1998. - 314 с.

2. Архівознавство: Підр. для студ. іст. ф-тів вищ. навч. закладів України / За заг. ред. Я. С. Калакури та І.Б. Матяш. - Вид. 2-ге, випр. і доп. - К.: Видавн. дім "КМ Академія", 2002. - 356 с.

1. Перший український термінологічний тлумачний нормативний словник "Архівістика" (1998) - колективна праця, здійснена під керівництвом К. Є. Новохатського.
2. Студії з архівної справи та документознавства / Держкомархів України. УНДІАСД. - К., 1996.
3. Закон України про Національний архівний фонд та архівні установи. –К, 2001
4. Правила роботи архівних підрозділів органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій. –К.:Головне архівне управління при Кабінеті Міністрів України, 1997.
5. Веб-сайт „Архіви України”. WWW.ARCHIVERS.GOV.UA

ТЕМА 14: ЗАРУБІЖНІ АРХІВИ

Зміст:

14.1. ІСТОРІЯ ТА СТРУКТУРА АРХІВІВ. АРХІВНІ СИСТЕМИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

14.2. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАРУБІЖНОЇ АРХІВІСТИКИ. ПРОБЛЕМИ ДОСТУПУ ДО АРХІВНОЇ ІНФОРМАЦІЇ.

14.3. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ АРХІВНОЇ СПРАВИ.

14.4 ПРИВАТНІ АРХІВИ.

Ключові слова:Національний, відомчий, корпоративний, приватний, регіональний, департаментський, комунальний, госпітальний архіви.

Цілі та завдання вивчення: Успішне вивчення теми дозволяє мати уяву про організацію архівної справи в зарубіжних країнах, структуру архівів західних та західноєвропейських країн, доступ до зарубіжної архівної україніки, інкорпорацію документів, орієнтуватися в комплексах документацій зарубіжної україніки.

14.І. ІСТОРІЯ ТА СТРУКТУРА АРХІВІВ. АРХІВНІ СИСТЕМИ

ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Археологічні розкопки виявляють сліди існування архівів при храмах і палацах ще в V-III ст. до нашої ери в Месопотамії, Єгипті, Малій Азії. Це збірки законів, судових вироків, царських наказів та ін., записаних на табличках з глини, дерева, металу, на папірусах, а пізніше - пергаменті. Достатньо значною в давнину була система зберігання архівних документів в арабських країнах, Ірані, Китаї, в імперії Великих Моголів.

Архіви (державні) в європейських країнах знаходилися у веденні правлячих верхів - жерців, імператорів; у середньовіччі - королів, сеньйорів, пап, єпископів, монастирів, християнських церков, монархів. Сховищами їх були кам'яні монастирі і інші будови, архіви зберігалися краще ніж в інших країнах. З розвитком суспільства використання документів, що зберігалися в архівах, ставало все більш різностороннім. Королі, царі, імператори і інші правителі використовували архіви для підтвердження непорушності своїх прав; пізніше - буржуазія, що зароджувалася, в боротьбі з привілеями світських і духовних феодалів. Перебудова у зв'язку з революціями державних апаратів в VIII-XIX ст. у країнах Західної Європи спричинила за собою серйозну реорганізацію архівів. З'явилися національні архіви як один із засобів зміцнення державного апарату. З розвитком індустріального суспільства виникли економічні архіви, архіви банків, промислових кампаній, підприємств. У XX ст. архіви активно використовувалися для зміцнення авторитарних систем в державному управлінні, зокрема у військових цілях (створення в Німеччині в 1919 р. під виглядом загальноімперського архіву військових документів і ін.).

Війни і революції завдали архівам у ряді країн непоправного збитку (пожежі, евакуація, розкрадання і т.п.). Створений архівістами країн Західної Європи за допомогою США в 1948 р. в Парижі „Комітет експертів” провів велику роботу по концентрації й впорядкуванню архівів. Тоді ж при ЮНЕСКО виникла міжнародна організація архівістів - Міжнародна рада архівів (МРА). Вже в 1960-х рр. в нього увійшло з моменту створення 55 країн. МРА сприяє зміцненню зв'язку між архівами всіх країн, видає журнал „Archivum”, проводить міжнародні конгреси архівістів. У 2000 р. на 14-ій сесії Генеральної асамблеї МСА було створене його Євроазіатське регіональне відділення. Бурхливе XX століття значно поповнило архіви різних країн.

Нинішня структура архівів західноєвропейських країн в цілому остаточно викристалізувалася після Другої світової війни. До неї входять державні (національні та відомчі), корпоративні та приватні архіви. Мережа державних і приватних архівів відбиває систему державного правління, що склалася в різних країнах, її правову основу, адміністративно-територіальний поділ, рівень культури.

Систему державних архівів складають центральні та місцеві архівні установи. Центральні державні архіви мають статус Національних архівів і виконують ідентичні функції: зберігають національну архівну спадщину, удоступнюють її для користувачів, організовують роботу з поточними урядовими документами. Водночас у різних країнах діяльність національних архівів має відмінності, зумовлені національними та історичними традиціями, фінансовими та кадровими ресурсами, архівним законодавством.

Відомчі або галузеві архіви зберігають документальні матеріали, що створюються в результаті діяльності окремих державних установ і відомств. У багатьох країнах існують відомчі історичні архіви. Наприклад, у Франції це – Архів Міністерства закордонних справ, Архів сухопутних військ, Архів Міністерства морського флоту, Архів Міністерства військово-повітряних сил, Архів Державної Ради. Діяльність відомчих архівів, як правило, перебуває під наглядом національних архівних установ, які надають їм методичну допомогу.

Корпоративні архіви зберігають документальні матеріали різних громадських, наукових, культурно-освітніх та інших недержавних установ і, як правило, є самоврядними і не підлеглими урядовим архівним органам.

В організації роботи з приватними архівами великий досвід, вартий використання, накопичений в багатьох країнах Заходу, зокрема в Канаді та США.

За принципами побудови і управління в світі існують два основних типи архівних систем – централізована: Франція, Бельгія, Данія, Греція, Нідерланди, Португалія та децентралізована:США, Канада, ФРН, Швеція, Англія, Іспанія, Японія.

Створені в різні епохи, НА підпорядковуються різним урядовим відомствам – міністерствам науки (Бельгія), культури (Данія, Іспанія, Люксембург), національної освіти та культури (Франція), добробуту, охорони здоров'я і культури (Нідерланди), міністерствам внутрішніх справ (Румунія, Словаччина, Чехія), Міністерству юстиції (Латвія). Державна архівна служба Російської Федерації має подвійний рівень підпорядкованості(президент та уряд). У Литві і Молдові архівна система, подібно до України, підпорядкована уряду, в Білорусі – адміністрації президента. В Німеччині, залежно від федерального устрою її земель, НА підпорядковуються Міністерству внутрішніх справ, федеральному канцлеру або бундестагу, в Португалії – президенту Ради міністрів, в Англії та Уельсі – лорду-канцлеру. НА США безпосередньо підпорядкований федеральному урядові.

У країнах з централізованими системами місцеві (регіональні) архіви звітують перед центральною (національною) архівною службою. У ФРН, наприклад, немає центральної архівної адміністрації на загальнодержавному рівні. Бундесархів зберігає документи федерального уряду; регіональні архіви – архіви земель – і місцеві архіви перебувають під юрисдикцією земель, кожна з яких має свою архівну організацію. В Англії та Уельсі юрисдикція державного архіву поширюється лише на центральні урядові архіви Англії та Уельсу, місцеві архіви мають свої незалежні від центральної адміністрації архівосховища. В Іспанії спостерігається тенденція до подальшої автономізації 17 провінційних архівних установ; НА відповідає за збереженість лише історичних документів. У Нідерландах органи місцевої влади мають свої архівосховища, якими керують місцеві секретарі або професійні архівісти. В Італії муніципалітети, провінційні і регіональні архівні ради організовують окремі служби з видачі дослідникам документів, що мають 40-річний термін зберігання. В Англії та Шотландіїдокументи, створені центральним урядом, можуть, за спеціальною згодою, передаватися на зберігання в архіви графств. 20% таких матеріалів зберігаються за межами державного архіву; останній має право контролювати умови зберігання лише цих документів.

У Бельгії, Великобританії, Греції, Ірландії, Італії, Нідерландах, Португалії, Франції міністр, відповідальний за стан архівів, має у своєму розпорядженні консультативні архівні комітети, до складу яких входять головний архівіст країни, представники урядових та громадських установ і організацій, технічні експерти.

У багатьох західних країнах існують і так звані проміжніархіви, які приймають на тимчасове зберігання й використання документи від різних відомств, установ і організацій і згодом після експертизи частину цих документів передають на постійне зберігання до центральних державних архівів. У більшості країн здійснюється контроль з боку національних архівних служб як за проміжними, так і за поточними архівами; інколи він охоплює повний “життєвий цикл” документа – з моменту його створення до остаточного розміщення в архіві.

14.2. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАРУБІЖНОЇ АРХІВІСТИКИ. ПРОБЛЕМИ ДОСТУПУ ДО АРХІВНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

У більшості західних країн право доступу до архівів відоме з початку ХІХ ст.. на практиці в кожній окремій країні його застосовують з урахуванням критерію часу. Офіційно встановлені строки, протягом якого документи не видається дослідникам, у різних країнах не однакові. Так, країни-члени Ради Європи прийняли загальну угоду, яка обмежує його 30-ма роками (в Нідерландах – 20 років). Провідними європейськими країнами протягом останніх 15 років прийняті національні закони про свободу інформації подібні до американського. Ці закони відкривають громадянам вільний доступ до адміністративних документів незалежно від часу їх створення, за умови, що в результаті використання відомостей, які містяться в цих документах, не буде заподіяно шкоду особистому життю окремих громадян та державі в цілому.

У національних архівних законодавствах західних країн існують три категорії документів, доступ до яких протягом певного часу закритий.