Отримання жовчі. Уявлення про трифазний метод зондування

Дванадцятипалу кишку зондують з діагностичною та лікувальною метою. Дослідження вмісту дванадцятипалої кишки проводять для діагностики дискінезій жовчного міхура й жовчних шляхів, уражень печінки, дванадцятипалої кишки, підшлункової залози, жовчного міхура та жовчних шляхів.

Протипоказаннями для дуоденального зондування є виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки в стадії загострення, рак шлунка, рак стравоходу або його рубцеве звуження, варикозне розширення вен стравоходу, гострий холецистит, загострення хронічного холециститу та жовчнокам'яної хвороби, а також гострі панкреатити з підвищенням температури.

Дуоденальний вміст, який одержують шляхом зондування, складається з секрету підшлункової залози, кишкового соку та секрету печінки (жовчі).

Існує два методи дуоденального зондування:

- трифазне (класичне) зондування;

- п'ятифазне (фракційне) зондування.

Для дуоденального зондування застосовують тонкий зонд, на кінці якого прикріплена порожниста металева олива з кількома отворами. Зонд має три мітки: перша – на відстані 40-50 см від оливи (дорівнює відстані від зубів до кардіальної частини шлунка), друга – 60-70 см (відстань від зубів до пілоричної частини шлунка), третя – 90 см (відстань від зубів до місця впадіння в дванадцятипалу кишку протоки підшлункової залози та загальної жовчної протоки).

Дуоденальне зондування завжди проводять натще, через 12 годин після легкої вечері. Слід пояснити пацієнту потребузондування, вказавши на важливість і нешкідливість цього методу дослідження. Дуоденальне зондування краще проводити в спеціальному кабінеті.

Зонд уводять пацієнту в сидячому положенні зранку натще. Коли зонд просувається до мітки 40-50 см, пацієнт лягає на кушетку на правий бік, під який підкладають м'який валик, щоб нижня частина тулуба була піднята. На ділянку проекції печінки кладуть теплу грілку. У такому положенні пацієнт повільно ковтає зонд до мітки 65-70 см. Впродовж 30-60 хв зонд втягується в дванадцятипалу кишку завдяки перистальтиці шлунка. Вільний кінець зонда опускають в одну з пробірок, що розміщені нижче голови пацієнта. Доки олива перебуває в шлунку, у пробірку надходить безбарвна рідина кислої реакції. Коли олива потрапляє в дванадцятипалу кишку, із зонда витікає жовта прозора рідина з рН > 7,0. З цього моменту починають одержувати дуоденальний вміст.

Подальше дослідження можна проводити закласичним (трифазним) методом дуоденального зондування або за методом фракційного (п'ятифазного) дуоденального зондування.

Трифазне (класичне) зондування.

При класичному зондуванні одержують три порції дуоденального вмісту: А, В і С.

Фаза І – одержання порції А (дуоденальний вміст, що складається з жовчі з загальної жовчної протоки, панкреатичного соку та секрету дванадцятипалої кишки) – виділяється самостійно. Це прозора, солом'яно-жовтого кольору рідина лужної реакції. Домішки шлункового вмісту спричинюють її каламутність. Каламутність порції А також може бути зумовлена наявністю в ній слизу або гною, що вказує на патологічний стан дванадцятипалої кишки.

Фаза II — одержання порції В (міхурова жовч). Одержують з жовчного міхура, для цього викликають його скорочення й розкриття сфінктера Люткенса-Мартинова. Це досягається введенням через зонд подразника (жовчогінного засобу): 33% розчин сульфату магнезії, 10% розчин сорбіту, 10% розчин пептону тощо. У наш час як подразник дуже часто використовують холецистокінін, що вводять парентерально.

Жовчогінний засіб вводять відразу після одержання порції А, а після введення на кінець зонда накладають затискач. Через 10-15 хв затискач знімають і збирають міхурову жовч оливкового кольору, прозору, в'язку, лужної реакції.

Фаза III – одержання порції С (печінкова жовч). Незабаром за темною (міхуровою) жовчю знову починає виділятися світла, золотисто-жовтого кольору жовч з печінкових ходів. Після одержання 20-30 мл печінкової жовчі зондування припиняють.

Одержані порції жовчі направляють у лабораторію, де негайно досліджують. Особливо це важливо тоді, коли треба перевірити жовч на наявність в ній лямблій, оскільки вони зберігають рухливість лише в теплому середовищі. Крім того, високоактивні травні ферменти, що містяться в зібраному секреті, можуть руйнувати і лямблії, і клітинні елементи.