Методи отримання шлункового соку. Поняття про базальну та стимульовану секрецію

Зараз відомі різні способи дослідження секреторної функції шлунка, які можна розділити на дві групи: зондові і беззондові.

Зондові методи:

а) одномоментний метод – отримання шлункового соку за допомогою товстого зонда;

б) фракційний метод – отримання шлункового соку за допомогою тонкого зонда;

в) рН – метричний метод – електрометричне визначення концентрації Н⁺- йонів в шлунку за допомогою зонда особливої конструкції.

Дослідження за допомогою зондування є основними методами вивчення шлункової секреції, так як при цьому можна отримати достовірну інформацію про діяльність слизової оболонки шлунка.

При одномоментному зондуванні отримують одну порцію шлункового соку. Цей метод не дозволяє отримати істину картину шлункової секреції в динаміці.

Нині широко використовується фракційний метод дослідження функціонального стану шлунка, при цьому отримують більш повні і точні дані про секреторну, евакуаторну, кислотоутворюючу функції шлунка в різні періоди секреторної діяльності: базальну і стимульовану.

Базальною називають секрецію голодного шлунка. При цьому шлунковий сік виділяється у відповідь на подразнення слизової оболонки шлунка зондом (механічний подразник).

Стимульованою називають секрецію, яка виникає у відповідь на введення подразника (стимулятора секреції).

Об’єм вмісту шлунка, одержаний за годину, називають годинним напруженням секреції. Визначають годинне напруження базальної і стимульованої секреції.

Для дослідження стимульованої секреції застосовують ентеральні (пробні сніданки) і парентеральні подразники, як збудники шлункової секреції. До групи ентеральних подразників, що вводяться в шлунок через зонд, належать пробні сніданки (м’ясний бульон, капустяний сніданок, хлібний сніданок, алкогольний сніданок та інші).

Із багатьох пробних сніданків найчастіше використовують капустяний сніданок за Лепорським, тому що він:

а) має виражену сокогінну дію;

б) фізіологічний (на відміну від алкогольного);

в) дешевий (на відміну від бульйонного).

Але ентеральні подразники мають і деякі недоліки: непостійний хімічний склад, що може впливати на характер секреції; а також те, що при зондуванні вони змішуються зі шлунковим соком.

До групи парентеральних подразників, які вводять підшкірно або внутрішньовенно, належать гістамін, пентагастрин, гастрин та інсулін.Парентеральні подразники мають кілька переваг порівняно з ентеральними:

- склад їх постійний, вони виявляють сильний секреторний ефект;

- не змішуються зі шлунковим соком під час зондування, що дає змогу одержати його без домішок.

До недоліків належить:

- низька фізіологічність препаратів;

- можливість виникнення побічних явищ: судинних реакцій на гістамін, гіпоглікемічних станів на інсулін.