Діагностичне значення дослідження сечі

Сеча – біологічний матеріал. Правила збирання сечі для досліджень

Таким чином, сеча – це біологічна рідина, в складі якої з організму виводяться кінцеві продукти обміну речовин. Це продукт життєдіяльності організму, який утворюється і виділяється сечовидільною системою. Це водний розчин, у якому містяться різні речовини як органічного, так і неорганічного походження. Склад сечі може змінюватись в залежності від характеру їжі і випитої рідини. Велике значення на склад сечі має нервово-психічний і фізіологічний стан пацієнта.

Регуляція сечовиділення дуже складний процес, в якому бере участь центральна нервова система (в тому числі її вищий відділ) і ендокринні залози, які виділяють антидіуретичний гормон (задня доля гіпофіза), альдостерон (кора надниркової залози). У нормі за добу в здорової людини виділяється близько 1500 мл сечі, тобто 65 – 75% від кількості випитої рідини.

Результати дослідження сечі в багатьох випадках залежать від дотримання умов її отримання (час збирання, умови зберігання, чистота посуду, дотримання гігієнічних правил, об’єму випитої рідини, характеру їжі і т.д.). Для загального аналізу використовується ранкова порція сечі зі строком зберігання не більше 1,5 години і, бажано, в прохолодному місці. При збиранні добової кількості сечі необхідно враховувати, що вона зростає після прийому великої кількості рідини і зменшується при значному потовиділенні, проносах і т.д. При необхідності сечу збирають катетером.

Дослідження повинно проводитись із свіжозібраною сечею, або її треба зберігати на холоді не більше 1,5 години. При необхідності можна застосовувати консерванти:

- толуол – (2 мл на 100 мл сечі);

- тимол – кристалик тимолу на 100 мл сечі;

- формалін – 1 крапля на 100 мл сечі;

- борна кислота – 0, 3 г на 120 мл сечі.

Дослідження сечі має велике діагностичне значення, в першу чергу, для діагностики захворювань нирок та сечовидільної системи, а також інших органів і систем: таких як печінка, серце, шлунково-кишковий тракт, нервова та ендокринна системи.

Захворювання нирок – широко розповсюджена патологія, яка відмічається у 7-10% дорослого населення в індустріально розвинутих країнах. На жаль, число хворих продовжується збільшуватись за рахунок розповсюдження пієлонефритів і враження нирок при системних захворюваннях. Відомо токсичний вплив на нирки цілого ряду лікарських препаратів (сульфаніламідів, антибіотиків, кортикостероїдів, пероральних контрацептивів та ін.). Зростанню нефротичної патології сприяє збільшення числа захворювань, при яких враження нирок виникає на фоні якого-небудь іншого, основного, захворювання. Вторинні тяжкі нефропатії спостерігаються і в надзвичайних ситуаціях – при опіках, синдромі тривалого стискання та інших.

Захворювання нирок – тривале захворювання, яке викликає зниження працездатності і, в ряді випадків, має несприятливий перебіг. Необхідно відмітити, що при нефрологічних захворюваннях лабораторна діагностика має виключно важливе значення. Існують лабораторні методи, які дозволяють контролювати перебіг захворювання і проводити корекцію лікування. Ці методи дають велику інформацію про функціональний стан нирок в кожному конкретному випадку. Проби, які використовують для вивчення функції нирок, в одних випадках дозволяють оцінити їх здатність концентрувати сечу і виводити воду, в інших – характеризувати окремі процеси, пов’язані з сечоутворенням (функцію клубочків, покручених канальців, дослідити нирковий кровоток і т.д. Разом з тим, дослідження функціональної здатності нирок ніскільки не зменшує діагностичного значення результатів, отриманих при хімічному та мікроскопічному вивченні сечі.

Лабораторні дослідження функції нирок – дуже важливий розділ клінічної діагностики. Проби, які дозволяють оцінити функцію нирок, частіше проводять в умовах стаціонару, при цьому проводять комплексне дослідження клубочкової фільтрації, канальцевої секреції і ниркового кровотоку.