Дискурсивні стратегії і тактики.

Методи дискурсивного аналізу.

Методи, що використовуються різними школами дискурсивного аналізу, досить різноманітні|різноманітні|. Зокрема, аналіз побутового діалогу і роботи Чейфа спираються|обпираються| на природний дискурсивний матеріал. При цьому в аналізі побутового діалогу узагальнення добуваються|здобувають| шляхом виявлення моделей, що повторюються, домінуючих, а Чейф віддає пріоритет методу інтроспективної. У роботах Тумліна емпіричний матеріал складається не з природних, а з|із| експериментальних даних, а обробка матеріалу включає стандартне для когнітивної психології використання статистичних тестів. Особливий коло|коло| методологічних питань пов'язаний з транскрибуванням| усного дискурсу. Будь-яка спроба об'єктивної письмової фіксації (транскрибування|) усного мовлення|язика| змушує|змушує| вирішувати|рішати| безліч складних інтерпретаційних і технічних проблем, невідомих лінгвістам, що вивчають виключно|винятково| письмові тексти. Фахівці з дискурсу давно зрозуміли, що при фіксації усного мовлення|промови| важливі|поважні| не лише|не тільки| слова, але і безліч інших обставин – паузи, просодія, сміх, накладення реплік, незавершеність|незакінчений| реплік і так далі Без цих деталей осмислений аналіз усного дискурсу просто неможливий. При цьому розробка послідовних методів транскрипції і вибір розумного рівня деталізації є надзвичайно непростими проблемами. Тому в даний час|нині| принципи транскрибування| усного дискурсу є предметом чи не цілого наукового напряму|направлення| (роботи групи Е.А.Земської, Дж.Дюбуа і його співавторів, Дж.Гамперцаа і ін.). Ще одне важливе|поважне| методологічне нововведення останніх років – усе більш активне використання корпусів текстів в дискурсивному аналізі. В світі існує цілий ряд|низка| комп'ютерних корпусів, що налічують|нараховують| мільйони слововживань, які можуть застосовуватися для перевірки гіпотез, що висуваються. Більшість цих корпусів пов'язані з англійською мовою|та|.

 

У лінгвістиці стратегію розуміють як «творчу реалізацію комунікативного плану побудови своєї мовленнєвої поведінки з метою досягнення «глобального» мовленнєвого (немовленнєвого) завдання спілкування» [84, с. 40], «комплекс мовленнєвих дій, спрямованих на досягнення комунікативної мети» [89, с. 54]. Комунікативна стратегія «обумовлює певну послідовність дій адресанта» [202, с. 22] та задає кут зору на предмет мовлення, обмежуючи при цьому можливий обсяг інформації та відбір мовних засобів.

Сутність застосування стратегій з боку адресанта полягає в організації своїх звернень до адресата, тобто впливу на нього у спілкуванні таким чином, щоб результатом була зміна когнітивно-психологічних ресурсів адресата в необхідному адресантові напрямі: збільшення / зменшення його бажання чого-небудь, зміна його позитивних / негативних оцінок стосовно чого-небудь, і т.д. [15, с. 22].

Поняття стратегії передбачає діяльнісний підхід [68; 70; 109; 131; 213] і співвідноситься з поняттям інтенції. З огляду на це Л.Р. Безугла виділяє два трактування стратегії – як «перед-інтенціонального» (інтенція у вузькому розумінні) і як «пост-інтенціонального» (інтенція в широкому розумінні) когнітивного процесу [24, с. 83].

«Перед-інтенціональне» трактування стратегії акцентує такі її ознаки як планування дій, вибір інтенцій, розподіл мовних засобів, перетворення мотиву на мету, визначення напрямку розвитку діалогу, організація впливу, тобто комунікативна стратегія визнається ієрархічно більш високим поняттям, ніж інтенція [67, с. 268; 89; 203, с. 17; 231, с. 173].

У «пост-інтенціональних» визначеннях як ключові слова фігурують: добір мовних засобів, реалізація інтенції, інструментальний характер, «обмін співрозмовників своїми інтенціональними станами» [197, с. 297], тобто стратегія підпорядковується інтенції [22, с. 118; 107, с. 20; 264, c. 29].

Оскільки в нашому дослідженні комунікативна інтенція трактується як сукупність пропозиціональної настанови, іллокутивної і перлокутивної цілей мовленнєвого акту, ми розглядаємо комунікативну стратегію як «перед-інтенціональний» когнітивний процес.

Враховуючи досвід попередніх досліджень, будемо розуміти стратегію як когнітивний план спілкування, за допомогою якого контролюється оптимальне вирішення комунікативних завдань мовця в умовах нестачі інформації про дії партнера», іншими словами, це «певна послідовність дій (тут – мовленнєвих – І.П.), організованих залежно від цілі взаємодії» [там само].

Стратегію традиційно конструюють зтактик. Тактика є вирішенням одного завдання в межах однієї стратегічної мети. Комунікативна тактика сприяє реалізації комунікативної стратегії.

Виявлення тактики базується на аналізі комунікативних смислів мовленнєвої події, що потребує різнорівневого та різноаспектного аналізу текстового матеріалу. Така точка зору узгоджується з методом виділення тактики, де йдеться про необхідність комплексного підходу як аналізу мовних маркерів мовленнєвих тактик та виділяється чотири групи індикаторів тактик: 1) семантичні; 2) лексичні; 3) лексико-граматичні та синтаксичні; 4) прагматичні. При цьому «розпізнання комунікативного завдання відбувається на основі всіх рівнів – поверхових та когнітивних структур, з урахуванням прагматичних особливостей висловлювання. Жодного з цих маркерів, взятого ізольовано, недостатньо для виявлення мовленнєвої тактики» [89, с. 137]. Отже, тактика «розпізнається за властивістю одного єдиного смислу, який може бути вираженим різними засобами – вербальними та невербальними» [172, с. 9].

Інструментом реалізації тієї чи іншої тактики є дискурсивний хід, що має реляційний характер [89, с. 110; 194, с. 215]. Якщо стратегія співвідноситься з кількома дискурсивними ходами адресанта, що становлять мовленнєву подію, то реалізація дискурсивної тактики пов’язана з одним ходом, у межах якого реалізується один або декілька мовленнєвих актів.