Рельєф і його містобудівна оцінка

ТЕма 2. пІдготовчі роботи інженерного характеру

Рельєф є найбільш важливим показником, що визначає поверхню міської території, впливає на планування, забудову і благоустрій міст, економіку будівництва.

У містобудуванні прийнято такі категорії рельєфу:

* макрорельєф – рельєф великих територій із значним перепадом висот і нерівностей поверхні;

* мікрорельєф – рельєф з невеликими перепадами висот на обмеженій території. Він визначає висотне положення вулиць, входів у будинки та ін.

Основні форми рельєфу – рівнинний і гірський.

Рівнинний рельєф розділяють на такі категорії:

1. Рівнинний (спокійний) з крутістю схилів до 4 ‰ (промілі);

2. Рівний з крутістю схилів 4 – 30 ‰;

3. Слабко пересічений – 30 – 60 ‰;

4. Пересічений – 60 – 100 ‰;

5. Сильнопересічений – 100 – 200 ‰;

6. Дуже сильнопересічений – більше 200 ‰.

Гірський рельєф характеризують наявністю гір різної висоти.

Рельєф місцевості визначають геодезичною зйомкою і відображають на топографічних картах і планах горизонталями, штрихами, пунктиром, кольоровою пластикою.

Горизонталь – лінія, що з'єднує на кресленні точки рівних висот над прийнятим горизонтом (звичайно рівнем моря). На горизонталях надписують їхні позначки. Позначка – відстань по висоті від точки місцевості до рівенної поверхні. Абсолютні позначки відраховують від абсолютного нуля, за який прийнято рівень Балтійського моря. При відсутності таких даних приймають умовний рівень, а позначки називають відносними.

Основні властивості горизонталей:

• усі точки, розташовані на одній горизонталі, мають однакову відмітку, що дорівнює значенню горизонталі;

• ознакою незмінності уклону у певному напрямку є рівні відстані між горизонталями;

• кути, сформовані горизонталями та направлені вістрям в бік більш низьких відміток, відображають гребінь, а в бік більш високих - занижене місце, лотік;

• розриви горизонталей біля елементів плану, пересічення однойменних горизонталей відображають вертикальну стіну заввишки відповідно до різниці відміток горизонталей, що перетинаються;

• замкнуті горизонталі, концентрично розташовані одна в одній, означають пагорб або улоговину;

• горизонталі, які відображають площину, паралельні і розміщені на рівних відстанях одна від одної, при криволінійній поверхні - не паралельні або паралельні, проте мають перемінне заложення.

Розрізняють такі основні форми рельєфу: рівнини, гори, пагорб, улоговина, хребет, лощина чи тальвег, сідловина, схили (рис. 2.1)

Рис. 2.1 – Основні форми рельєфу і їх відображення на планах і картах

Найвищі лінії хребтів є вододільними, а найбільш низькими ділянками, що на

зиваються тальвегами, концентрується стік поверхневих вод. Хребти чи вододіли характеризуються у плані опуклістю горизонталей у напрямку ухилу, а тальвеги – їх увігнутістю. Розріджені горизонталі характеризують відносно рівні місця, зближені – підвищення крутості місцевості.

Для полегшення вивчення рельєфу на горизонталях, перпендикулярно до них, наносять бергштрихи – невеликі риски, що вказують напрямок ухилу убік зниження рельєфу.

Залежно від стадійності проектування і масштабу плану змінюють детальність зображення рельєфу.

Природний рельєф місцевості характеризують такими показниками:

а) крутістю схилів, що визначають у градусах чи відсотках у напрямку, нормальному до горизонталей;

б) напрямком схилів за сторонами світу;

в) пересіченістю, що визначає чергування і різноманіття низин і височин;

г) стабільністю форм чи їхньою рухливістю (яри, що ростуть, активні зсуви).

Крутість схилів характеризують ухилом поверхні:

де i – крутість схилу; h – перевищення між найвищою і найнижчою точками, м; l – горизонтальна проекція лінії між точками, м; a – кут нахилу схилу.

Крутість схилу виражають у градусах (°), відсотках (%), промілях (‰), тисячних частках.

Оцінка рельєфу залежно від крутості схилів приведена у табл. 2.1.

Таблиця 2.1 - Інженерна оцінка території залежно від крутості поверхні

Плани в горизонталях служать підосновою для проектування планування і забудови міст, а також для вирішення інженерних зав-дань.