ОФОРМЛЕННЯ КРЕСЛЕНЬ
Основна мета грошово-кредитної політики полягає в регулюванні пропозиції грошей відповідно до потреб економіки – досягнення стабільних темпів економічного зростання, повної зайнятості, низького рівня цін, стабільного курсу національної валюти.
Для боротьби з інфляцією центральний банк повинен прийняти рішення про зменшення пропозиції грошей, що повинно спричинити підвищення ставки відсотка, скорочення інвестицій та зменшення сукупного попиту, а, отже, й обумовити стримування підвищення цін Такими рішеннями (інструментами) можуть бути:
1) продаж центральним банком державних цінних паперів;
2) підвищення резервної норми;
3) Підвищення облікової ставки.
Такий набір заходів одержав назву “політики дорогих грошей”(стримувальної або рестрикційної монетарної політики).
Коли ж економіка зіштовхується із зниженням обсягів виробництва та збільшенням безробіття, центральний банк повинен прийняти рішення про збільшення грошової пропозиції для стимулювання інвестиційних та сукупних видатків в цілому. Такими рішеннями (інструментами) можуть бути:
1) купівля центральним банком цінних паперів у населення та комерційних банків;
2) зниження резервної норми;
3) зниження облікової ставки.
Такий набір рішень отримав назву “політики дешевих грошей”(стимулювальної або експансійної монетарної політики).
Таким чином, центральний банк має у своєму розпорядженні важелі впливу на пропозицію грошей, а через неї – на відсоткові ставки та економічні процеси.
Серед розглянутих інструментів грошово-кредитної політики найбільш ефективними є операції на відкритому ринку, Реалізація державних цінних паперів дозволяє за короткий час суттєво вплинути на пропозицію грошей, яка приймає участь в обігу. Два інших розглянутих інструменти – маневрування резервними вимогами й обліковою ставкою – хоч і використовуються центральними банками багатьох країн, проте не викликають суттєвих змін у пропозиції грошей. Навіть якщо центральний банк знизить резервну норму, комерційний банк на обов’язково розширюватиме видачу кредитів (як ми вже знаємо, бажання надавати кредити комерційними банками циклічно змінюється). Через регулювання облікової ставки центральний банк впливає лише на ту частину грошей, яку комерційні банки позичають у нього, а це всього 2-3% кредитних можливостей комерційних банків.
Крім названих трьох основних інструментів грошово-кредитної політики застосовуються також і додаткові методи впливу на пропозицію грошей, а відтак і на економічні процеси:
- у виключних випадках може бути проведена грошова реформа;
- регулювання центральним банком операцій комерційних банків на фондовому ринку.Так, наприклад, в США з метою обмеження скупки банками акцій, федеративна система обмежує використання ними залучених коштів для розрахунку по цим операціям. Як правило, тільки 50% купівельної ціни можуть оплачуватись залученими коштами, решта – власними;
- обмеження споживчих позик в умовах інфляції.Для цього центральний банк зобов’язує комерційні банки, які надають такі позики, робити “спеціальні” внески в резервний фонд – до 15-20% від суми позики;
- регулювання розмірів статутного капіталу банку для реєстрації та одержання ліцензій комерційного банку. В умовах інфляції вимоги до розмірів статутного капіталу можуть підвищуватись, а в умовах економічного спаду – знижуватись.
- регулювання норм амортизації.Прискорена амортизація дає можливість підприємствам швидко повертати вкладені в капітальні товари гроші й використовувати їх для розвитку виробництва.
ЛІТЕРАТУРА
1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Ринкова економіка: основні поняття і категорії: Навч.посібник. – К.: Знання, 2006. – С.106-118.
2. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / за ред. В.Д.Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2008. – С.476-529.
3. Рібун Л.В. Основи економічної теорії. – Львів: Камула, 2010. – С.216-239, 303-343.
4. Малий І.Й., Диба М.І., Галабурда М.К. Держава і ринок: філософія взаємодії: Монографія. – К., 2005.
5. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки. – Львів: Українські технології, 1999. – 640 с.
6. Рібун Л. Державне регулювання національної економіки в умовах трансформації // Макроекономічні проблеми розвитку економічної системи України. – Львів: Камула, 2004.
7. Стельмах В. Грошово-кредитна політика. – К.: Знання, 2000. – 305 с.
8. Стігліц Дж. Економіка державного сектора. – К.: Основи, 1998. – 854 с.
9. Грінберг Р. Держава в економіці знань // Економіка України. – 2008. – № 10. – С.28-39.
10. Запатріна І. Формування національних проектів: зарубіжний досвід і можливості для України // Економіка України. – 2008. – № 1. – С.72-83.
11. Кредісов В. Держава і ринок: необхідність взаємодії у перехідній економіці // Економіка України. – 2002. № 2.– С.50-57.
12. Михайленко С.В. Міжнародний досвід планування бюджету // Актуальні проблеми економіки. 2010. - № 9. – С.215-222.
13. Чубанова О.Ю., Синенко О.І. Місце і роль держави на сучасному етапі розвитку економіки України // Актуальні проблеми економіки. – 2010. - № 8. – С.79-88.
14. Чухно А. Сучасна фінансово-економічна криза: природа, шляхи та методи подолання // Економіка України. – 2010. - № 1. – С.4-18.
15. Осадчая И. Постиндустриальная экономика: меняется ли роль государства // Мировая экономика и международные отношения. – 2009. – № 5. – С.31-42.
[1] При написанні цього матеріалу використано книгу: Злупко С. Основи історії економічної теорії. – Львів, 2001. – 626 с.
1Норт Д. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки. – К., Основи, 2000. – С.15.
2 там же