РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

СУТНІСТЬ, МЕТОДИ ТА ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО

Держава, як суб’єкт економічного життя, розробляє господарські цілі та методи їх досягнення на всіх рівнях виконавчої влади, організовує їх виконання. Насамперед, визначимося з поняття державне регулювання економіки.

Державне регулювання економіки -це сукупність форм, методів та інструментів, за допомогою яких держава впливає на діяльність суб’єктів господарювання і ринкову кон’юнктуру з метою створення нормальних умов для функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем суспільства.

Для впливу на економіку держава використовує найрізноманітніші методи. Їх можна об’єднати у дві групи: прямі(адміністративно-правові) та непрямі(економічні), які разом становлять державний механізм управління економікою.

Застосування цих методів залежить від конкретних соціально-економічних, історичних, політичних, культурних умов країни, рівня її розвитку. Тому механізм державного регулювання має свої особливості у кожній країні.

До прямих (адміністративно-правових)методів регулювання відноситься:

- роздержавлення й удосконалення законів та контроль за їх виконанням;

- державні закупівлі, трансфертні платежі. До того ж держава є прямим економічним суб’єктом як власник: у різних країнах їй належить від 10 до 40% основного капіталу у сфері матеріального виробництва та ринковій інфраструктурі, що дає їй змогу суттєво впливати на структуру та місткість ринку. Держава також забезпечує постачання населенню суспільних благ, виробляючи їх на своїх підприємствах, або закуповуючи у приватного бізнесу, тобто держава виступає посередником між споживачами і виробниками таких благ;

- індикативне планування і розроблення цільових програм. Індикативне планування передбачає координацію господарської поведінки суб’єктів господарювання при реалізації визначених державою пріоритетних цільових програм соціально-економічного розвитку країни (стримування інфляції, соціальний захист населення, зменшення безробіття, структурні зміни в економіці, розвиток духовної сфери, збереження чи відновлення економічної рівноваги та ін.). Індикативні плани мають рекомендаційно-орієнтований характер і покликані стимулювати інтерес економічних суб’єктів до досягнення визначених урядом цілей;

- прямий державний контроль над цінами. Цей захід (пряме регулювання цін) держава застосовує, щоб усунути негативні явища інфляції і стосується товарів та послуг насамперед таких галузей, як енергетика, зв’язок, громадський транспорт, оборонна сфери. Правда, часто держава втручається в ціни і на продукти харчування;

- прямі адміністративні заходи державної влади (заборони, дозволи, примус, встановлення фіксованих цін, валютних курсів, введення державних стандартів, санкцій за порушення та ін.). До адміністративних методів належить також квоти, субсидії, субвенції, дотації, ліцензії та ін.

До непрямих методівдержавного регулювання відноситься сукупність опосередкованих засобів державного впливу на діяльність суб’єктів економіки (правових та економічних).

Правові методи – це система законів та законодавчих актів, що регламентують діяльність суб’єктів господарювання (визначають правовий простір).

На особливу увагу заслуговують економічні методидержавного регулювання економіки, тобто створення державних фінансових та матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб’єктів.

Методи економічного регулюванняпроявляються в проведенні державою фінансової, грошової кредитної, соціальної та інвестиційної політики. Особливості грошово-кредитної та соціальної політики ми розглядаємо в спеціальних темах нашого курсу і тому на них зупинятися не будемо.

Що стосується фінансової політики та її сутність полягає в безплатному виділенні бюджетних коштів на цілі, визначені державою. До них відносять передусім цілі, що мають загальноекономічний, загальнонаціональний характер. Це може бути створення і розвиток сучасної галузі матеріального виробництва, розвиток сфери послуг, господарське освоєння певних регіонів країни тощо. Реалізація таких завдань недоступна не тільки окремим великим корпораціям країни з досить диверсифікованим виробництвом. Нерідко їх вирішення не під силу і консорціумам – угодам великих фірм для спільного здійснення певних проектів на стику різних галузей.

Цілі, що фінансуються державою, мають, як правило, комплексний характер і вимагають вирішення сукупності економічних і соціальних проблем. Для цього звичайно приймаються державні програми, розраховані на кілька років.

Що стосується фіскальної політики, то це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат, або інакше – це свідоме маніпулювання урядом податками і державними витратами з метою зміни обсягу національного виробництва і зайнятості, контролю над інфляцією і прискорення економічного росту.

Інвестиційна політикадержави тісно переплітається з фінансовою і кредитною політикою і реалізується, як було показано раніше, через її механізми. Однак інвестиційна політика має і власний механізм, пов’язаний з амортизацією.

На відміну від інших витрат виробництва – матеріальних та заробітної плати, які регулюються ринком, витрати засобів праці регулюються, як правило, державою. Отже, держави впливає на темпи науково-технічного прогресу. Крім того, вона перешкоджає приховуванню частини прибутків від оподаткування віднесенням їх до амортизаційних відрахувань. Для того, щоб прискорити розвиток науки і техніки, технічно оновити виробництво, держава підвищує ставки амортизаційних відрахувань і цим прискорює повернення вартості основного капіталу як джерела модернізації виробництва.

До адміністративних методіввідносяться заходи державної влади – заборони, дозвіл або примус (укази, розпорядження, ліцензування, встановлення фіксованих цін, валютних курсів, введення економічних, харчових, фармацевтичних, соціальних, екологічних стандартів і нормативів, контроль за виконанням законів, указів, розпоряджень тощо, санкції за порушення та ін.).

Система державного регулювання економіки в Україні перебуває в процесі реформування, зазнаючи впливу різних факторів об’єктивного і суб’єктивного характеру.

Специфічні умови формування сучасної системи державного регулювання економіки України:

- залишки адміністративно-командної системи управління;

- незбалансованість народного господарства (цілі не підкріплені ресурсами);

- значний зовнішній та внутрішній борг;

- слабка мотивація стратегічної діяльності, домінування тактичного управління;

- відсутність ефективних стимулів до високопродуктивної праці та інтересу до виробничого нагромадження;

- значна питома вага державного сектору, низька ефективність управління в цілому;

- нераціональна організаційна структура управління;

- традиційні бюрократизм і корумпованість службовців.

На етапі трансформації основні економічні функції держави пов’язані зі створенням умов для становлення і розвитку соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Головними з них виступають:

- макроекономічна стабілізація і стимулювання економічного зростання;

- впровадження стабільного ринкового законодавства;

- проведення інституціональних перетворень;

- формування конкурентного середовища;

- кардинальна структурна перебудова;

- становлення національного конкурентноздатного виробництва;

- формування ефективної системи соціального захисту населення;

- забезпечення раціонального входження у світову економіку.

Державне регулювання економіки здійснюється у відповідних формах (рис.9.1.).

 
 

 


Рис.9.1. Форми державного регулювання економіки

 

Бюджетно-податкове регулюванняпов’язане з функціонуванням державних фінансів, формуванням державного бюджету та державними витратами і спрямоване на реалізацію цілей соціально-економічного розвитку країни.

Кредитно-грошове регулювання –діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою на регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки.

Адміністративно-економічне регулюванняпередбачає заходи адміністративного та економічного характеру, спрямовані на створення умов для функціонування ринкової системи і реалізації соціальних цілей суспільства (демонополізація, роздержавлення, приватизація, макроекономічне планування і програмування, формування системи економічних, екологічних та соціальних стандартів і нормативів, регламентування зовнішньоекономічної діяльності).

Цінове регулювання –вплив держави на ринкове ціноутворення шляхом законодавчих, адміністративних чи судових заходів з метою проведення кон’юнктурної та структурної політики, приборкання інфляції, стимулювання виробництва, його модернізації, посилення конкурентноздатності національної економіки, пом’якшення соціальної напруги тощо.

Соціальне регулюванняспрямоване на зростання добробуту нації на основі прискореного розвитку соціальної сфери, активного впливу соціальних чинників на підвищення ефективності національного виробництва. Основною формою реалізації соціальної політики є соціальний захист.

 

§ 4. ДЕРЖАВНИЙ СЕКТОР ЯК ФАКТОР СТАЛОГО