ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ

ІНФЛЯЦІЯ: СУТЬ, ПРИЧИНИ ТА ВИДИ. АНТИІНФЛЯЦІЙНА

Третім найважливішим чинником нестабільності економічного зрос­тан­ня, поряд з циклічністю економічного розвитку і неповною зайнятістю, є інфляція. Поняття “інфляція” (від латинського inflation – надування) вперше було застосовано в Північній Америці в 1861-1885 роках і означало процес збільшення паперово-грошового обміну. Пізніше цей термін почали вживати у Великобританії та Франції. В економічній літературі він з’явився на початку ХХ ст. Причиною інфляції довгий час вважали перехід до паперових грошей, тому намагались боротись з нею, взявши грошову емісію під строгий контроль держави. Однак і після того інфляція не зникла. Тому сьогодні економічна наука розглядає інфляцію, як складне багатофакторне явище, причини якого криються у порушенні взаємодії факторів сфери виробництва і сфери грошового обігу. В підручниках та навчальних посібниках зустрічаються різні трактування суті інфляції. Найбільш вдалим, на нашу думку, є те, що інфляція – це зростання загального рівня цін у країні протягом певного періоду, що супроводжується знеціненням грошової одиниці.Також інфляція проявляється у формі відносного подорожчання золота та іноземної валюти.

Але не всяке підвищення цін носить інфляційний характер. Так, ціни можуть підвищуватись внаслідок поліпшення якості продукції, погіршення умов видобутку сировини, зміни структури попиту. При цьому ціни різних товарів можуть зростати неоднаковим темпом, на одні – високими темпами, на інші – низькими темпами, а на деякі товари і ресурси ціни можуть навіть знижуватись.

Проте, це лише форми прояву, а не глибинна сутність і причини інфляції. Насправді ж інфляція, як ми же зазначали, зумовлена комплексом внутрішніх та зовнішніх причин.

Найважливішими з внутрішніх причин інфляції є:

- порушення пропорцій відтворення між виробництвом і споживанням, нагромадженням і споживанням, попитом і пропозицією, грошовою масою в обігу і сумою товарних цін;

- значне зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу, зумовлених непродуктивними державними витратами;

- надмірна емісія паперових грошей, яка порушує закони грошового обігу;

- мілітаризація економіки, що відволікає значну частину ресурсів в оборонну промисловість, призводить до недовиробництва товарів народного споживання, створює їх дефіцит;

- збільшення податкового тягаря на товаровиробників;

- випередження темпів зростання заробітної плати порівняно з темпами зростання продуктивності праці.

Рис.6.5. Основні причини інфляції

Зовнішні фактори інфляції пов’язані з посиленням інтернаціоналізації господарських зв’язків між державами, що супроводжується загостренням конкуренції на світових ринках капіталів, товарів та послуг, робочої сили, загостренням міжнародних валютно-кредитних відносин, зі структурними світовими кризами (енергетичною, продовольчою, фінансовою та ін.).

Оскільки інфляція проявляється у зростанні цін, то її рівень визначається рівнем цін, а точніше індексом цін.Останній відображає відношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг, що називається ринковим кошиком, для даного періоду і сукупним набором ідентичної групи товарів і послуг в базовому періоді. Це співвідношення можна виразити за допомогою формули:

ціна ринкового кошику певного року

Індекс цін певного року = ------------------------------------------------ х 100%

ціна ринкового кошику базового року

Індекс цін показує на скільки процентів ціни поточного року змінились від цін попереднього (базового). Найвідомішим серед індексів цін є індекс споживчих цін, з допомогою якого вимірюються ціни фіксованого ринкового кошика, який містить близько 300 споживчих товарів і послуг, котрі купує типовий міський житель. Підвищення індексу цін у даному році порівняно з попереднім роком свідчить про інфляцію, а зниження індексу цін – про дефляцію. Дефляціяє протилежним поняттям до інфляції, яка має місце, коли загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей підвищується.

Іншим показником інфляції є щорічний темп інфляціїабо рівень інфляції, який визначають за формулою:

Індекс цін певного року

Темп інфляції = ---------------------------------- х 100%

Індекс цін базового року

Для характеристики інфляції також використовують правило “величини 70”, яке дозволяє підрахувати кількість років, на протязі яких ціни зростуть вдвічі при певному щорічному темпі інфляції:

Кількість років = -------------------

темп інфляції

Наприклад, при щорічному темпі інфляції рівному 10%, рівень цін зросте вдвічі через 7 років (70 : 10 = 7).

Залежно від темпів розрізняють наступні види інфляції:

- помірна (повзуча) інфляція;

- галопуюча інфляція;

- гіперінфляція.

Помірнаінфляціямає місце, коли ціни зростають повільно, до 10% за рік. За помірної інфляції ціни відносно стабільні, люди охоче заощаджують гроші, бо їхня вартість мало знецінюється. Помірну інфляцію, за якої ціни зростають за рік до 5%, називають повзучою. Повзуча інфляція характерна для розвинутих країн.

Галопуючоює інфляція, за якої ціни зростають щорічно на 20. 50, 100 або й більше відсотків на рік. Гроші втрачають свою вартість дуже швидко, тому населення майже не заощаджує грошей. Люди прагнуть купити за свої гроші товари. В економіці виникають глибокі спотворення: ринки капіталу звужуються, люди вкладають свої кошти за кордоном, а внутрішні інвестиції скорочуються, Галопуючу інфляцію економіка може витримувати роками чи десятиліттями. Вона характерна для країн, що розвиваються.

Гіперінфляціянастає тоді, коли ціни починають зростати на тисячі, десятки тисяч, навіть мільйони відсотків на рік. Усі прагнуть запастися речами і позбутися грошей – підприємства купують інвестиційні товари, а населення використовує заощадження і поточні доходи для купівлі споживчих товарів, поки гроші остаточно не знецінилися. Виникає “інфляційний” психоз, що посилює тиск на ціни. Інфляція сама починає себе “підгодовувати”. Оскільки вартість життя зростає, робітники вимагають вищої номінальної заробітної плати, що спричиняє нове підвищення цін. виникає інфляційна спіраль “зарплата і ціни”, коли ціни і заробітна плата підсилюють зростання одне одного. Зростання цін веде до підвищення зарплати, підвищення заробітної плати, у свою чергу, викликає подальше зростання цін.

Гіперінфляція призводить до того, що зусилля спрямовуються не на виробничу, а на спекулятивну діяльність. Замість того, щоб вкладати капітал в інвестиційні товари, виробники й окремі особи, аби захиститися від інфляції, купують непродуктивні матеріальні цінності – ювелірні вироби, золото та інші дорогоцінні метали, нерухоме майно тощо. Підприємствам вигідно нагромаджувати сировину і готову продукцію до майбутнього підвищення цін. Невідповідність між готовою продукцією і попитом на неї ще більше посилює інфляцію. Постійні стрибки цін підривають нормальні економічні відносини.

Гіперінфляція означає економічний і соціальний хаос, фінансовий крах і суспільно-політичне безладдя. Історія дає нам чимало прикладів гіпер­інфляції. Так, переможена в першій світовій війні Німеччина у 20-ті роки, щоб сплатити репараційні платежі, використовувала друкарський верстат. Розмір готівки збільшився у 7 трлн разів з початку 1922 до грудня 1923 р., а індекс цін – з 1 до 10 000 000 000. тобто якщо на початку 1922 р. за певний товар треба було заплатити 1 марку, то наприкінці 1923 р. – уже 10 млрд. марок.

Саме гіперінфляція була характерна для України у 1992-1993 роках. Так рівень інфляції у 1992 році становив 2001% на рік, а у 1993 році – 10055%.

Залежно від причин розрізняють наступні види інфляції:

- інфляція попиту;

- інфляція грошової маси;

- інфляція витрат (пропозиції);

- інфляція надприбутків.

Причиною інфляції попитує надмірний попит, який перевищує виробничі можливості в країні. Останній може бути викликаний очікуванням споживачів щодо підвищення цін і появи дефіциту, нестійкістю (знеці­нен­ням) національних грошей, нераціональною структурою економіки (напри­клад, її мілітаризацією).

Інфляція грошової масивиникає внаслідок існування надмірної кількості грошей в обігу порівняно з пропозицією товарів і послуг. Надмірна ж кількість грошей може бути результатом непродуманої фіскальної політики уряду, який фінансує “не по кишені” загальнонаціональні еконо­мічні та соціальні програми, покриває дефіцит держбюджету за рахунок “друкарського верстата”. Причиною інфляції грошової маси може бути і неправильна грошово-кредитна політика (надмірне кредитування).

Інфляція витрат або інфляція пропозиціїобумовлена зростанням витрат виробництва. Останні збільшуються із підвищенням заробітної плати, яке вимагають профспілки, ростом цін на сировину, обладнання, енергоносії. Якщо країна завозить ресурси з-за кордону, то ріст цін на ці ресурси за кордоном викликає о життя в країні-імпортері імпортовану інфляцію.Інфляцію витрат може спричинити і підвищення податків, що розцінюється виробниками як зростання їх витрат виробництва, а отже, становить підставу щодо підвищення ними цін.

Інфляція надприбутківвиникає в умовах монополізації економіки, в якій монопольні виробники контролюють загальний обсяг виробництва продукту та його ціну.

За формами прояву розрізняють відкриту та приховану інфляцію.

Відкрита інфляціяпритаманна країнам з ринковою економікою, де вільна взаємодія попиту і пропозиції призводить до відкритого зростання (або зниження) цін.

Наслідками відкритої інфляції є:

- зниження реальних доходів населення з фіксованими доходами (пенсіонерів, працівників бюджетної сфери, землевласників, які одержують фіксовану ренту тощо). Люди, які живуть не за фіксовані доходи, можуть виграти від інфляції, якщо їх номінальні доходи зростають швидше, ніж ціни;

- знецінення заощаджень. Найбільші втрати від інфляції мають люди, які тримають заощадження у вигляді готівки, зберігають їх на банківських рахунках або вкладають в облігації. У дещо кращому становищі перебувають власники акцій, які сподіваються на підвищення доходів (хоч і на інфляційне їх підвищення). Найменших втрат зазнають люди, які вклали свої заощадження в нерухомість і матеріальні цінності – будинки, машини, земельні ділянки тощо;

- перерозподіл доходів. В умовах інфляції відбувається перерозподіл доходів між позикодавцями та позичальниками на користь останніх: особи, які взяли позику, повертають її вже обезціненими грішми;

- вплив на виробництво та зайнятість. Помірна інфляція, як показує аналіз статистичних даних, які характеризують розвиток економіки країн Заходу, сприяє прискоренню темпів економічного розвитку. Цей ефект досягається завдяки тому, що помірні темпи зростання цін породжують оптимізм у підприємців в очікуванні одержання більших прибутків, що є стимулом до збільшення інвестицій в нарощування обсягів виробництва, а отже, зростає і зайнятість. Гіперінфляція призводить до розбалансування економіки, підриває стимули до довгострокових інвестицій, відбувається перелив капіталу із сфери виробництва у сферу обігу. Інфляція попиту супроводжується підвищенням цін в більшій мірі, ніж зростає виробництво та зайнятість. Що ж стосується інфляції витрат, то вона спричиняє скорочення обсягів виробництва та одночасне підвищення цін і рівня безробіття. Явище одночасного існування високого рівня інфляції та безробіття одержало назву стагфляції.

-стримування НТП.Очікування вищих прибутків в умовах зростання цін зменшують зацікавленість підприємців у зниженні витрат виробництва чи покращенні якості товарів і послуг за рахунок впровадження науково-технічних досягнень;

- посилення адаптивних інфляційних очікувань. Відкрита інфляція посилює адаптивні інфляційні очікування, які ще більше нагнітають ріст цін, що пояснюється психологією масового покупця і продавця в інфляційній ситуації. Так, в умовах відкритої інфляції масовий покупець, очікуючи зростання цін, збільшує попит на товари, що дає підстави продавцеві цих товарів підвищувати на них ціни; масовий продавець (виробник), очікуючи підвищення цін, зменшує пропозицію цих товарів і підвищує на них ціни. Такі адаптивні інфляційні очікування масового покупця та продавця здатні підірвати економіку. Приборкати адаптивні інфляційні очікування продавців набагато складніше, ніж вирішити низку суто економічних проблем.

Проте, хоча відкрита інфляція і спотворює ринкові процеси, тим не менше вона залишає за цінами роль сигналів, які показують виробникам і споживачам сфери вигідного вкладання коштів.

Прихована інфляціявластива економіці з адміністративним контролем над цінами і доходами, який не дозволяє відкрито проявитись інфляції в рості цін. В такій ситуації інфляція приймає “підпільний” характер: зовнішньо ціни стабільні, але надлишок грошей трансформується в товарний дефіцит. Покупці прагнуть за будь-якої ціни придбати дефіцитний товар, а продавці – ним спекулюють. В результаті цього з’являється тіньовий ринок, який є нелегальною формою інфляції в умовах її приховування урядом.

При прихованій інфляції знижуються реальні доходи населення. Споживачів “грабують” двічі: на чорному ринку вони купують товари за високими цінами, а адміністративно стабільні ціни вказують на відсутність підстав для підвищення заробітної плати. Прихована інфляція створює ілюзію благополуччя, приховує і спотворює реальні економічні процеси, а також, не дозволяє з ними боротися. Виходом лише може бути перевід прихованої інфляції у відкриту, яку можна контролювати.

Інфляція дуже негативно позначається на функціонуванні економіки, тому її подолання є центральним питанням у будь-якій стабілізаційній програмі.

У процесі дослідження феномена інфляції вчені розробили багато методів боротьби з нею. Усі ці методи поділяють на адміністративні та економічні. Адміністративні методи –це встановлення державою обмежень на підвищення цін та контроль над доходами. Вони є достатньо ефек­тив­ними, але мають великий недолік: централізований контроль над цінами може призвести до виникнення прихованої інфляції, а адміністративне втручання може гальмувати проведення реформ. Економічні методи впливають на інфляцію попиту та інфляцію витрат. Їх поділяють на дві групи: перша – це сукупність заходів антимонопольної політики. Боротьба з монополізмом сприяє зростанню сукупної пропозиції, адже відомо, чим вищий ступінь конкурентності ринку, тим вищий, за інших рівних умов, обсяг пропозиції і нижчий рівень цін, друга – це заходи, які сприяють зменшенню витрат виробництва: зменшенню податків на бізнес, зменшення імпортного мита на ввезені засоби виробництва, а також усі заходи щодо стимулювання технічного прогресу.

Формуючи основні принципи антиінфляційної економічної політики, треба враховувати ряд факторів. По-перше, антиінфляційна економічна політика є багатовимірним поняттям, що інтегрує в собі різні складові, які визначаються чинниками інфляції. Такий підхід сприяє реальнішій оцінці можливостей, масштабів дії і впливу антиінфляційної політики на терміни стабілізації, темпи економічного зростання, на формування структури та пропорції економіки, механізмів її розвитку і на характер відтворення. По-друге, усі складові антиінфляційної політики мають діяти скоординовано, синхронно, як єдина система заходів, спрямованих на розв’язання завдань поточної діяльності й далекої перспективи. По-третє, антиінфляційна політика, як і економічна політика в цілому, повинна змінюватися й коригуватися залежно від тих завдань, які постають перед економікою на певних етапах. З цього випливає необхідність чіткої визначеності завдань тактики і стратегії економічної політики.

Повноцінна розробка антиінфляційної програми повинна враховувати, що інфляція – не тільки виробничий і не тільки грошовий, але й відтворювальний феномен. Розробляючи антиінфляційну програму, треба виходити з розуміння теорії інфляції як багатофакторного соціально-економічного процесу, корені якого лежать у механізмі відтворення. Отже, насамперед треба розробити довготермінову антиінфляційну стратегію і визначити заходи, які стримують інфляцію. Цими заходами повинні стати:

- зростання виробництва і насичення ринку товарами;

- структурна та конверсійна перебудова економіки;

- обмеження емісії грошей;

- скорочення дефіциту державного бюджету;

- стимулювання нагромаджень та інвестицій;

- приватизація і стимулювання середнього й малого підприємництва;

- скорочення ставок податків;

- регулювання валютного курсу;

- ослаблення інфляційних очікувань;

- проведення грошової реформи конфіскаційного типу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Ринкова економіка: основні поняття та ка­тегорії: Навч.посібник. – К.: Знання, 2006. – С.153-163.

2. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред.В.Д.Бази­леви­ча.–К.: Знання-Прес, 2008. – С.445-475.

3. Рібун Л.В. Основи економічної теорії. – Львів: Камула, 2010. – С.241-302.

4. Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка: Посіб­ник. – К.: Либідь, 1999. – С.56-76.

5. Корнєєв В. Антикризові інструменти фінансової стабілізації // Економіка України. – 2009. – №12. – С.22-34.

6. Тарасевич В.М. Про цивілізаційне вимірювання світової кризи // Еко­но­мічна теорія. – 2009. – № 2. – С.16-22.

7. Чистілін Д. Про хвильову природу економічних циклів // Економіка Ук­раїни. – 2006. – № 5. – С.38-46.

8. Чухно А. Сучасна фінансово-економічна криза: природа, шляхи і методи подолання // Економіка України . – 2010. – №1. – С.4-18.

9. Мазин А. Общество развивается по спирали // Мировая экономика и международные отношения. 2004. – № 5. – С.3-11.