ПРОЦЕСІВ ТА ЯВИЩ 2 страница

Досить тривале протистояння ідей неокласиків та кейнсіанства привело до виникнення неокласичного синтезу.Неокласичний синтез – узагальнююча економічна концепція, в якій поєднуються раціональні теорії ціноутворення і розподілу доходів у межах неокласичного напряму та зростання національного доходу в межах кейнсіанського напряму. Цю ідею остаточно обґрунтував американський економіст Пол Самуельсон. Згідно з цією концепцією, залежно від стану економіки необхідно застосовувати кейнсіанські або неокласичні рецепти впливу на економіку. Отже, представники неокласичного синтезу, розглядають сучасну економічну систему як змішану, не абсолютизують регулятивного впливу ринку на економіку і визнають ситуативну ефективність різних методів державного впливу на неї. Найвідомішими представниками цього напряму є П.Самуельсон, Е.Хансен, Дж.Хікс. Найвизначнішим представником неокласичного синтезу є видатний американський економіст, автор одного з найпопулярніших підручників із сучасної економічної теорії (“Economics“) Пол Самуельсон. Цей учений окреслив предмет економічної теорії, сучасні методи дослідження економіки, об’єднав в одному підручнику макро- і мікроекономіку. Узагальнення П.Самуельсоном дотеперішніх досягнень економічної теорії можна вважати певним підсумком цілого етапу розвитку економічної думки.

Внесок українських вчених у розвиток економічної науки[1].Українські вчені , незважаючи на постійне пригнічення економічної думки через колоніальний статус нації, активно долучилися до процесу наукового розвитку економічних теорій. На жаль, про це було більше відомо зарубіжній економічній громадськості, ніж українській, оскільки, по-перше, український народ тривалий час був позбавлений своєї державності, по-друге, всі українські економісти вважалися радянськими (російськими), по-третє, праці українських економістів часто не були доступні навіть фахівцям. У вищих навчальних закладах України історія економічної думки не вивчалась. Будь-який інтерес до спадщини українських економістів тлумачився як “буржуазний націоналізм“, що був проголошений найнебезпечнішим ворогом більшовизму.

Велика заслуга у піднесенні із забуття, дослідженні та популяризації цілої низки українців, які спричинилися до розвитку економічної теорії, належить С.Злупку(1931-2006). У його фундаментальному навчальному посібнику “Основи історії економічної теорії“ (2001) вперше в економічній літературі з’ясовано місце видатних українських економістів у контексті світового розвитку економічної теорії.

Першим українським професійним економістом, першим ректором Петербурзького університету був Михайло Балудянський(1769-1847). Цей учений чимало зробив для утвердження демократичних економічних поглядів на теренах Російської та Австрійської монархій. М.Балудянський істотно вплинув на економічну концепцію програми декабристів, створив “економічну систему“, яка досі не втратила свого значення, особливо для молодих національних держав. В цій системі обґрунтовано принципи та основи розбудови національної економіки з позицій вільних ринкових відносин.

Розвиткові економічної науки сприяв Іван Вернадський(1821-1884) –професор Київського університету, батько знаменитого природознавця. У 1849 р. він захистив докторську дисертацію, присвячену аналізові італійської економічної літератури. Уже цей факт засвідчує широту підходів, прагнення українських економістів подолати національні межі, долучитися до загальноєвропейського наукового процесу. І.Вернадський критично оцінював утопічні теорії “общинного соціалізму“, які обстоювали О.Герцен, М.Чернишевський та інші російські соціалісти. Він видавав журнал “Экономический указатель“, де критикував кріпосницькі та доринкові форми виробництва, велику поміщицьку земельну власність. І.Вернадський був противником втручання держави в економіку, тобто прихильником вільної конкуренції, не сприймав комуністичних ідей.

Значне місце в українській та європейській економічній науці посідає Микола Зібер(1844-1888), який досліджував первісну культуру, захистив дисертацію про еволюцію теорії вартості від Д.Рікардо до К.Маркса. За посередництвом М.Зібера з економічною теорією марксизму ознайомилися Г.Плеханов та інші російські соціал-демократи.

У руслі соціалістичних соціально-економічних поглядів формувався світогляд Сергія Подолинського(1850-1891) – засновника екологічної парадигми сучасної економічної науки. Найважливішим у його науковій спадщині є еколого-економічне відкриття, обґрунтоване в дослідженні “Праця людини та її відношення до розподілу енергії“ (1880). Ця робота опублікована кількома іноземними мовами. Суть відкриття С.Подолинського полягає в тому, що за допомогою організованої людської праці можна гармонізувати взаємини суспільства і природи, уникнути енергетичної кризи, оскільки праця здатна не тільки поглинати, а й зберігати і нагромаджувати енергію.

Великі заслуги перед світовою економічною теорією має великий український учений Михайло Туган-Барановський(1865-1919). Він обґрунтував можливості синтезу трудової теорії вартості та концепції граничної корисності, зробив помітний внесок у розвиток теорії кооперації, грошового обігу, у критику економічної доктрини марксизму, економічних концепцій російського народництва. Світове визнання М.Туган-Барановський здобув за дослідження з теорії ринку й економічних криз, розроблення концепції економічної кон’юнктури. Його праця з питань криз у Англії на початку ХIХ ст., за яку він одержав магістерське звання у Московському університеті, згодом була видана майже усіма європейськими і навіть японською мовою. Вона вплинула на економічні погляди провідних економістів Європи та Америки. Михайло Туган-Барановський став першим східноєвропейським ученим, якого визнала світова економічна думка.

Видатним економістом-математиком, який мав великий вплив на розвиток сучасної економічної теорії, був Євген Слуцький (1880-1948). Він зробив вагомий внесок у розвиток економіко-математичних методів в економічній науці. На жаль, на батьківщині дослідження Є.Слуцького замовчувалися, а зарубіжні економісти щедро їх використовували. Так, ще в 1915 р. в італійському журналі було опубліковано статтю Є.Слуцького “До теорії збалансованого бюджету споживача” (передруковану в Москві тільки в 1963 р.), присвячену проблемам попиту і взаємозв’язку між функцією попиту, рухом цін та доходів. Дещо пізніше всесвітньо відомі американські економісти Дж.Хікс і Р.Ален визнали, що свої теорії вони створили на базі ідей Є.Слуцького, зазначивши великий влив його праць на розвиток економетрики. Вперше у світовій літературі Є.Слуцький наголосив на потребі створення нової науки, яка б розробляла принципи раціональної поведінки людей за різних умов – праксеології.

Варто згадати і прізвища інших учених, які прямо чи побічно займалися дослідженням економічних проблем – це І.Франко, М.Драгоманов, В.Каразин, А.Скальський, Д.Журавський, В.Навроцький, О.Терлецький, М.Павлик та багато інших. Навіть ці фрагментарні відомості про внесок українських вчених у розвиток світової економічної думки засвідчують, що українські вчені були не тільки популяризаторами ідей західних економістів, а й створювали теорії, які збагатили світову економічну думку.

§ 2. ПРЕДМЕТ ТА СТРУКТУРА СУЧАСНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ

Будь-яке людське суспільство потребує виробництва засобів для підтримки свого існування, оскільки природа не дає більшості потрібних людям благ у готовому вигляді. Тому у повсякденному житті люди мусять виробляти необхідні їм товари і послуги, купувати і продавати їх, отримувати грошові доходи, розподіляти їх, формувати особисті, сімейні та державні бюджети, відкладати та використовувати заощадження. Нікого не залишають байдужими зміни цін і інфляційні процеси. Рівень життя людей багато в чому залежить від стану справ на біржах, валютних курсів та процентних ставок. Всі ці різноманітні явища і утворюють економічне життя суспільства.

Але люди не тільки приймають участь в економічних відносинах безпосередньо, але й направляють свої зусилля на то, щоб зрозуміти природу цих відносин і закони їх розвитку. Тому і виникла особлива наука – економічна теорія. Вона відноситься до суспільних наук, оскільки економічні явища здійснюються за посередництва суспільних відносин між людьми.

У всіх суспільних науках визначення їх предмету є складною проблемою. Не виключенням є і економічна теорія, оскільки економічна діяльність людини є дуже складною, багатогранною та динамічною. А тому і предмет економічної теорії надзвичайно складний і багатогранний. Цим пояснюється неможливість короткого і всеохоплюючого визначення предмета, яке було б придатне для всіх етапів розвитку людського суспільства і задовольняло всіх дослідників. Економічна теорія, вивчаючи реальні економічні процеси, сама перебуває у постійному пошуку і розвитку, предмет її дослідження постійно змінюється і уточнюється. Тому у науковій і науково-методичній літературі немає єдиного визначення предмета економічної теорії. Кожен автор намагається дати своє тлумачення предмету цієї науки. У найбільш поширених його визначеннях вказується, що економічна теорія це суспільна наука про:

- національне багатство та способи його збільшення;

- механізми, що регулюють стосунки між покупцями і продавцями;

- діяльність у сфері виробництва в обміну між людьми;

- види діяльності, пов’язані з обміном та грошовими угодами між людьми;

- гроші, норми відсотка, капітал і багатство;

- економічні закони, що керують виробництвом, розподілом, обміном і споживанням на різних етапах розвитку людського суспільства;

- виробничі відносини у взаємодії з продуктивними силами і політичною перебудовою;

- поведінку людини з погляду відносин між її цілями та обмеженими ресурсами, які можуть мати альтернативне застосування;

- про дії людей у процесі вибору обмежених ресурсів для виробництва різних товарів;

- ефективне використання обмежених виробничих ресурсів з метою досягнення максимального задоволення потреб людини.

Такий, далеко не повний перелік визначень предмета економічної теорії, які можна зустріти в сучасній літературі. Безумовно, економічна теорія включає всі елементи, які вказані у цих визначеннях. Але кидається в очі наступна закономірність. Як, правило, представники традиційних шкіл, формування предмета економічної теорії пов’язували з примноженням багатства, економічними законами, виробничими відносинами між людьми, а сучасні економісти з проблемами рідкості ресурсів, обмеженості ресурсів та ефективності їх використання, альтернативного вибору, потребами тощо. У всіх цих визначеннях ключовими є поняття – потреби і ресурси. І це не випадково, адже саме вони становлять основу економічної діяльності суспільства.

Сучасна економічна теорія виходить з того, що людям для існування потрібні товари і послуги. Оскільки більшість товарів і послуг природа не дає у готовому вигляді, то їх треба виробляти. Отже, потреби є внутрішнім стимулом господарської діяльності людей. Потреби постійно зростають і є безмежними.

Для створення різноманітних благ і послуг потрібні виробничі ресурси – земля, праця, капітал. Які б не були різноманітні ресурси, вони мають спільну рису – всі ресурси існують в обмеженій кількості. Отже, виникає певна суперечність в економічній діяльності: безмежність потреб наштовхується на обмежені ресурси та відповідно, обмежене виробництво товарі та послуг.

Звідси випливає мета господарської діяльності – забезпечити найефективніше використання виробничих ресурсів для максимально можливого задоволення різноманітних потреб суспільства. Такий підхід до визначення предмета економічної теорії обгрунтований і суттєвий, оскільки націлює не лише на теоретичні дослідження, але й на розв’язання проблем життєдіяльності суспільства. Він особливо актуальний в умовах погіршення ресурсного забезпечення економіки. Сьогодні одні ресурси зменшуються, вичерпуються, інші – погіршуються і руйнуються під антропогенним впливом. За цих умов раціональна господарська поведінка людей – досягнення максимуму результату при мінімумі затрат, тобто проблема ефективного використання обмежених ресурсів – стає центральною в дослідження сучасного ринкового господарства. Узагальнюючи ці міркування, можна сказати, що сучасна економічна теорія – це наука, яка вивчає відносини між людьми з приводу ефективного використання обмежених виробничих ресурсів з метою максимального задоволення зростаючих потреб людини і суспільства.

Давши узагальнене визначення предмету економічної теорії, доцільно, коротко проаналізувати дві найважливіші, на нашу думку, парадигми сучасної економічної теорії – економічну і гуманістичну.

По-перше, сучасна економіка здійснює істотний негативний вплив на оточуюче природне середовище, який виходить за рамки його відтворювальних можливостей. При цьому виникає об’єктивне протиріччя між двома рівнозначними суспільними потребами: по-перше, потребою в подальшому розвитку виробництва і, по-друге, у збереженні нормальних природних умов життя людей. Це протиріччя є наслідком тривалого розвитку виробництва на традиційних ресурсно-витратних принципах. Воно проявляється у формуванні та посиленні в останні десятиліття екологічних обмежень подальшого розвитку національної економіки.

Це економічне обмеження склалось і посилюється у двох основних напрямах: по-перше, в розширенні кола природних компонентів виробництва, які стають дефіцитними. Що призводить до подорожчання виробництва (енергоносії, питна та технічна вода) і, по-друге, в істотному погіршенні природних умов людського існування, що призводить до росту захворювань населення і відповідно, до збільшення суспільних витрат на їх ліквідацію і профілактику (Чорнобиль, Закарпаття, “незрозумілі” хвороби дітей в Чернівцях, Червонограді, південно-східних областях України), що в кінцевому рахунку також є чинником подорожчання виробництва.

Ці обмеження свідчать, що в сучасній господарській діяльності продовжують переважати технологічно застарілі ресурсовитратні методи виробництва, які зумовлюють дестабілізацію оточуючого середовища порушенням природної рівноваги та екологічно небезпечними відходами і забезпечують приріст виробництва за рахунок руйнування природних умов існування людей. Зрозуміло, що на цих традиційних методах виробництва нова економічна система України створена бути не може.

Розв’язання цього нового об’єктивного протиріччя між суспільними потребами в подальшому розвитку виробництва і збереженні оточуючого середовища, подолання виникаючих екологічних обмежень виробництва можливе тільки шляхом його екологізації. Це означає ресурсозберігаючу природоохоронну орієнтацію подальшого розвитку продуктивних сил на якісно нових принципах безвідходності, регенерації, рециркуляції, утилізації, які забезпечуватимуть одночасно високу ефективність використання ресурсів і збереженість природного середовища відповідно із змінами в процесах матеріального виробництва.

Така якісна перебудова продуктивних сил під тиском екологічних обмежень означає, що виникла нова об’єктивна закономірність: необхідність відповідності темпів і рівня економічного зростання національної економіки загальним умовам збереження природного середовища.

Під впливом цієї закономірності практично у всіх розвинутих державах світу проходять якісні зміни в матеріально-технічній та технологічній базах виробництва – виникають нові мало ресурсномісткі та регенераційні види виробництва, природоохоронні технології і цілі утилізаційні галузі. Причому розвиток таких виробництв почався не зараз, а ще в 70-ті роки ХХ століття. Зростаюча суспільна необхідність в такій перебудові національної економіки, на жаль, не знайшла широкого відображення ні в одному з документів по реформуванні економічної системи України.

На основі вищесказаного обґрунтовано виникає питання про зміни в об’єкті економічної теорії як науки. Предметом економічної теорії були і залишаються економічні відносини. Але об’єкт цих відносин, які раніше обмежувалися відносинами між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ, тобто сферою відтворення матеріальних благ, які забезпечували людське існування, в сучасних умовах розширюється, включаючи в себе також і відносини між людьми з приводу збереження та відтворення природного середовища. Тому предметом економічної теорії як науки, виходячи з реалій сьогодення, необхідно вважати систему відносин з приводу ефективного використання обмежених виробничих (і в першу чергу природних) ресурсів та управління ними з метою максимального задоволення потреб людини і суспільства та збереженні і відтворенні природного середовища.

Другий аспект – гуманістичний. Хоча економічна наука вивчає проблеми виробництва і розподілу життєвих благ, вона є наукою не лише про ці блага і ресурси. На всіх етапах розвитку суспільства людинаперебувала у центрі економічних процесів і явищ. Вона виступала як виробник, як споживач, як суб’єкт економічних відносин, як носій кінцевої мети суспільного виробництва. Іншими словами, економічна теорія вивчає не ресурси і багатство як такі, а господарську поведінку людини, поведінку у сфері економічної діяльності. В нинішній економіці людина – визначальний ресурс і чинник господарської діяльності. Вирішуючи практичні господарські проблеми, вона орієнтується не тільки на виробничі фактори. Дуже важливими є морально-етичні засади, господарська культура, історичні та національні традиції – все те, що називають менталітетом народу. Всі ці неекономічні чинники сьогодні суттєво впливають на формування економіки і розвиток суспільства в цілому. Так звані економічні “дива” – японське, німецьке, південнокорейське, китайське – зумовлені не лише технічними та технологічними факторами, а насамперед, менталітетом народів. Тому економічна теорія у процесі дослідження господарської діяльності має враховувати й морально-етичні та інші мотиви поведінки людей. В умовах сучасного постіндустріального суспільства змінюється зміст і класичного поняття “багатство”. Відбувається зміщення пріоритетів з багатства економічного до багатства соціального, гуманістичного. Його основним елементом є людський капітал, людина як особистість. Тому економічна теорія дедалі частіше матиме справу з проблемою людини, людської життєдіяльності, яка створює саму людину, людину як елемент багатства.

Економічна теорія використовує два рівні аналізу – макроекономічний і мікроекономічний. Звідси відповідно маємо дві частини економічної теорії – макроекономіку та мікроекономіку. Вперше чітко поділив економічні дослідження на мікроаналіз та мікроаналіз норвезький економіст, лауреат Нобелівської премії Рагнар Фріш.

Макроекономікавивчає закономірності функціонування господарства в цілому, на рівні національної економічної системи. Вона оперує такими поняттями, як валовий внутрішній продукт, національний дохід, загальний рівень зайнятості, інфляція, грошовий обіг, державний бюджет, сукупний попит та сукупна пропозиція, тощо.

Мікроекономікавивчає поведінку окремих господарських суб’єктів – домогосподарств, підприємств, фірм. Вона аналізує ринки та ціни окремих ресурсів та товарів, витрати на їх виробництво, прибуток, заробітну плату, попит і пропозицію та окремий товар та інше. Відмінність між макро- і мікроекономікою можна образно визначити так: макроекономіка вивчає ліс, а мікроекономіка – окремі дерева. Водночас було б помилково вважати, що між предметами макро- і мікроекономіки є різна межа. Багато проблем є об’єктами досліджень обох частин економічної науки.

Економічна теорія у широкому розумінні, крім названих, включає такі розділи: основи економічної теорії (економікс, політична економія), мезоекономіка, мегаекономіка (світова економіка).

Основи економічної теорії (економікс, політична економія) – це фундаментальна, методологічна частина економічної науки, яка розкриває сутність економічних категорій та законів, закономірностей функціонування та розвитку економічних систем, власності, факторів виробництва, ресурсів та потреб, результатів виробництва, їх виміру та розподілу. Важливим питанням цього розділу є ринок і механізм його функціонування.

В останні десятиріччя швидко розвивається ще один напрям економічної науки – мезоекономіка (“мезо”- означає проміжний, серединний). Мезоекономіказаймає проміжний рівень між мікро- та макроекономікою і вивчає закономірності функціонування споріднених міжгалузевих об’єднань: військово-промислового, паливно-енергетичного, аграрно-промислового комплексів, вільних економічних зон, галузей інфраструктури та ін. Її розвиток викликаний тим, що у сучасній економіці дедалі більшу роль відіграють господарські суб’єкти “середнього рівня”. Відбувається господарська автономізація регіонів, посилюється роль галузей і підгалузей національної економіки. Це нове і специфічне середовище, в якому діють господарські мікро одиниці і є об’єктом вивчення мезоекономіки. Німецький економіст Г.Петерс так визначає предмет цього напряму економічної науки: “Мезоекономіка є тією частиною економіки, яка займається дослідженням, з’ясуванням і визначенням економічно-структурних етапів речей і явищ у площині галузей господарства, людських груп і регіонів, тобто середніх економічних агрегатів, а також проблемами економічної політики секторів і регіонів з урахуванням впливу різних груп”.

Мегаекономіка (світова економіка)- вивчає закономірності функціонування і розвитку світової економіки в цілому, тобто найважливіші форми міжнародних економічних відносин, принципи їх функціонування і регулювання, Це проблеми світової торгівлі і міжнародної валютно-кредитної системи, міграції капіталів і робочої сили, міжнародної економічної інтеграції і економічних аспектів вирішення глобальних проблем нашої цивілізації. Найважливішими категоріями цього розділу є інтернаціоналізація виробництва, глобалізація, експорт, імпорт, валютний курс, торговий і платіжний баланси, різні інструменти та інституційно-організаційні форми регулювання міжнародних економічних відносин.

В залежності від функціональної мети економічну теорію поділяють на позитивну і нормативну.

Позитивна економічна теоріямає справу з фактами, тобто вона ставить собі за мету всебічно пізнати економічні процеси і явища, розкрити їхні взаємозв’язки і взаємозалежності, які зумовлені реальною дійсністю.

Нормативна економічна теоріяпередбачає оціночні судження людей стосовно того, якою має бути економіка або який конкретний політичний захід треба рекомендувати для розв’язання тієї чи іншої економічної проблеми.

Отже, позитивна економічна теорія вивчає те, що є,а нормативна – узагальнює суб’єктивні уявлення про те, що має бути.Позитивна економічна наука досліджує фактичний стан економіки, а нормативна визначає, які конкретні рішення треба прийняти, тобто є рекомендаційною. Наприклад, твердження : “Рівень безробіття становить 7,8% за рік” є позитивним. А : “Рівень безробіття треба знизити” є нормативним. Продукт позитивної економічної теорії – знання, узагальнення, економічний аналіз, продукт нормативної – практичні рекомендації.

§3. МЕТОДИ ПІЗНАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ

Багатовимірність економічних явищ та процесів вимагає адекватних методів їх пізнання. Поняття “метод” походить від грецького “metodos”, що означає шлях до чогось-небудь, тому метод будь-якої науки – це шлях дослідження, спосіб пізнання предмета. Якщо предмет науки – це те, що досліджують, то метод – це те, як досліджують. Економічна теорія використовує широкий спектр прийомів і засобів дослідження свого предмету, які й визначають зміст її методу.

Метод економічної теорії –це сукупність прийомів, засобів та принципів, за допомогою яких досліджуються категорії та закони функціонування і розвитку економічних систем.

Економічна теорія застосовує як загальнонаукові, так і специфічні для неї методи пізнання економічних явищ і процесів. Перелік основних з них подано на рис.1.1.

Рис. 1.1. Основні методи економічної теорії

Першим джерелом економічних знань є спостереження. Так виявляють і нагромаджують факти про явища та процеси економічного життя суспільства. Основну масу фактів дає статистика. Часто використовують дані бухгалтерського обліку, соціологічних обстежень тощо. Збирання фактів, які відображають економічну поведінку людей та інституцій, - складне завдання, оскільки в реальному житті існує незлічена кількість взаємопов’язаних фактів.Тому дослідник має добирати їх дуже скурпульозно. З усіх фактів необхідно виокремити економічні і ті, що стосуються конкретної проблеми. Крім того слід мати на увазі, що спостереження реєструє лише зовнішні форми явища, не характеризуючи його глибинної суті. Тому спостереження і описування – це тільки підготовча робота. Збирання фактів називають описовою або емпіричною економічною наукою. Для пізнання ж взаємозалежності економічних явищ, виведення законів, принципів та категорій потрібний економічний аналіз.

Економічний аналіз передбачає систематизацію, тлумачення і узагальнення фактів. У процесі економічного аналізу формуються економічні поняття і категорії, принципи, виводяться теорії та закони.

Отже, логіка економічного дослідження така: спочатку збирають, описують і систематизують факти, а потім розробляють гіпотези з проблем функціонування тої чи іншої галузі економіки або явища. Це так звана описова (емпірична) економічна наука. На її підставі виводять принципи та закони або формують економічні теорії. Принципи і теорії – це змістовні узагальнення, що ґрунтуються на аналізі фактів. І, нарешті, теорії та принципи є неодмінною умовою розробки економічної політики, спрямованої на розв’язання певних економічних проблем. Це так звана прикладна економічна наука, або економічна політика.

Одним із методів, який широко застосовується при вивченні явищ і процесів економічного життя, єнаукова абстракція.Цей метод полягає в виокремленні основних, найсуттєвіших ознак певного явища від усього випадкового, неістотного, одиничного. Одержана таким чином картина економічного життя – це абстрактна картина економіки, своєрідна спрощена економічна модель. Вона не відображає усієї складності реальної дійсності. Їй не вистачає багатьох деталей, проте саме їхня відсутність дає змогу глибше пізнати справді важливі речі. Метод наукової абстракції дає можливість проникнути в внутрішній світ явищ і процесів, розкрити їхню сутність, формулювати категорії та визначати принципи, які виражають цю сутність.

Діалектика - це загальний для всіх наук метод пізнання, у тому числі і для економічної теорії. Сутність його полягає у пізнанні економічних процесів і явищ у їхньому взаємозв’язку та взаємозалежності, у стані безперервного розвитку. У розумінні того, що нагромадження кількісних змін зумовлює зміни якісного стану, що джерелом розвитку є єдність і боротьба протилежностей.

Аналіз і синтезяк методи дослідження застосовуються у єдності. При аналізі об’єкт дослідження розкладається на окремі складові, кожна з яких вивчається окремо. При синтезі відбувається об’єднання різних складових, різних сторін об’єкта в єдине ціле з врахуванням взаємозв’язків між ними.

Метод індукції та дедукціїзабезпечує діалектичний зв’язок одиничного, особливого і визначального. Індукція – це метод пізнання від окремого до загального. Він розпочинається із збирання, систематизації і узагальнення фактів з конкретної проблеми, яка підлягає аналізові. Результатом такої роботи є виведення нових принципів поведінки економічних суб’єктів у конкретній сфері, а також законів. Отже, індукція йде від фактів до теорії, від часткового до загального. Дедукція – метод пізнання від загального до одиничного. Спираючись на висновок, випадкове спостереження, логіку або інтуїцію, дослідник може сформулювати попередньо неперевірену теорію, тобто гіпотезу. Щоб перевірити її правильність, потрібно багаторазово дослідити відповідні факти. Тобто, дедукція – це рух від теорії до фактів, від загального до часткового.

Для дослідження економічних процесів використовуються історичний та логічний методи.Історичний метод вивчає ці процеси у тій історичній послідовності, у якій вони виникали, розвивалися і змінювались один одним. Логічний метод досліджує економічні процеси у їхній логічній послідовності, прямуючи від простого до складного, звільняючись при цьому від тих історичних випадковостей і деталей, які не властиві цьому процесу.

Економічне моделювання – це формалізований опис за допомогою математики та економетрики економічних процесів і явищ, структура якого абстрактно відтворює картину економічного життя. Економічна модель дає можливість наочно і глибше дослідити основні риси і закономірності розвитку реального об’єкта пізнання. Моделі бувають макро- і мікроекономічні, абстрактно-теоретичні і конкретно-економічні, статичні і динамічні, коротко- і довгострокові, графічні і табличні та інші. Особливо важливими є графічні моделі, які наочно відображають кількісні залежності між різними параметрами економічного розвитку.

Економічний експеримент - це штучне відтворення економічних процесів і явищ з метою їх вивчення за оптимально сприятливих умов та подальшого практичного впровадження. Економічний експеримент дає змогу на практиці перевірити обґрунтованість наукових гіпотез і рекомендацій, щоб попередити помилки і провали у економічній політиці. Проведення експериментів можливе на мікро- і макрорівні. Роль економічних експериментів у сучасних умовах посилилось. Багато дослідників вважають, що нині серйозна науково обґрунтована економічна політика без них неможлива. Водночас треба мати на увазі, що можливість проведення економічних експериментів є обмежена. Економічні експерименти – це експерименти на людях, а тому вони соціально небезпечні. Крім того не завжди є можливість перенести результати експерименту на інші об’єкти чи на інший час. Тому результати економічних експериментів потрібно сприймати критично, розуміючи їхню умовність, цільові установки, залежність від багатьох чинників.

§ 4. ЕКОНОМІЧНІ КАТЕГОРІЇ, ЗАКОНИ І