Екологічна культура юриста
Юридична деонтологія сприяє виробленню індивідуальних норм поведінки. Причому ці норми є поєднанням природним, моральним і правовим. Індивідуальні норми можуть відповідати загальноприйнятим або суперечити їм. Зміст і ступінь відхилення індивідуальних норм від інших можуть бути різними залежно від причин та інтенсивності існуючої невідповідності. На вироблення юристом власних норм поведінки впливають також його знання (загальні і професійні), ерудиція, інтелект, психологічний стан, певна ситуація тощо. Проте найбільший вплив мають духовні норми. Природні норми є основою моральних, правових та інших видів соціальних норм. Вони становлять підґрунтя духовності, орієнтують юриста на добро, опосередковано впливають на юридичну практику через свідомість людей. Відомо, що дотримання природних норм - це запорука виконання норм права, навіть вчинення гріха призводить до порушення правових норм. Правові й природні норми виробляють певну систему поведінки. Хоча деякі природні норми незафіксовані у праві, проте юристи ними користуються (інколи й несвідомо). Ефективність їх використання полягає в тому, що юрист чинить згідно зі своїми переконаннями, а не зі страху перед законом. Це вагомий здобуток юриста, крок до цивілізованого суспільства, особливо, коли на зло він відповідає добром (звичайно, така дія юриста досить умовна).
Правова та духовна свідомість збігаються, а правова культура будується на духовності. Якщо ж роль природних норм незначна, то знецінюється право, мораль і знижується життєдіяльність, оскільки правові норми регулюють частину суспільних відносин, а духовні - усі відносини, хоча й багато природних норм трансформувались у законодавство. Відокремлення держави від церкви зовсім не означає відокремлення права від релігії.
Соціальні норми мають розвиватися на тлі духовних, що підкреслює єдність нормативних і ненормативних правил поведінки. У правовому регулюванні завжди зацікавлена держава, але пріоритетними є духовні норми.
Юрист повинен керуватися природними нормами у своїй діяльності. Щоб вирішити долю людини, яка потрапила у складну життєву ситуацію, юристові треба насамперед зрозуміти, поставити себе на її місце. Згідно з природними нормами, до кожної людини юрист повинен ставитися гуманно, поважати її честь та гідність. Щоб зрозуміти людину, потрібне юридичне милосердя. І лише тоді громадяни прислухаються до юриста. Адже від кожного слова і дії юриста залежать доля людини, її майбутня поведінка, життєдіяльність узагалі. Юрист порушує, наприклад, одну із заповідей «не убий» тоді, коли вбиває людину словом, доводить її до відчаю, надмірного непотрібного хвилювання, злості, а інколи й самогубства. Принижуючи людину, юрист позбавляє її останнього шансу виправитися, повернутися до нормального життя.
Основне — пізнати самого себе, що є великим мистецтвом. Юрист, який не здатний себе пізнати, не буде здатний і до саморегуляції, об'єктивної самооцінки. Кожному юристові важливо знайти своє місце у правоохоронній діяльності, оскільки у цьому й виявляється велике людське щастя.
Юридичну діяльність мають супроводжувати й такі настанови: розмірковування є джерелом юридичної сили, читання - джерело юридичної мудрості, любов до інших є виявом добра у світі, юридичне милосердя - це ключ до самоутвердження в суспільстві, приязнь - шлях до щасливих результатів; дарування і віддавання застерігає від самолюбства; спокій потрібен душі людини. Сповідування цих принципів певним чином спонукає юриста формувати у собі основні деонтологічні норми.