Джерела сучасного скандинавського права

Джерела сучасного скандинавського права формують єдину систему, що складається із законів, делегованого законодавства, судової практики, звичаїв, доктрини, правових принципів і між¬народно-правових актів.

Всю систему законодавства очолюють конституційні закони. Конституція Норвегії була прийнята в 1814 р., а в новій редакції — у 1913 p.; Конституційний закон Фінляндії — у 1919 p., Кон¬ституція Ісландії — у 1944 р. і Конституція Данії — у 1953 p.; Конституція Швеції — у 1974 p., вона складається з трьох законів: закону про форму правління, закону про престолонаслі-дування і закону про свободу друку.

Важливе місце серед джерел скандинавського права належить делегованому законодавству. Питома вага нормативних актів, прийнятих у рамках делегованого законодавства, перевищує кількість законів, прийнятих законодавчими органами цих держав.

Наступним джерелом скандинавського права є судова практика, її роль як джерела права в скандинавських державах, як уже наголошувалося, помітніша, ніж у країнах романо-гер¬манського права, хоча і неоднакова в різних країнах Сканди¬навії. У таких державах, як Данія і Норвегія, при регулюванні деяких питань її роль є не допоміжною, а основною. Зокрема, окремі інститути цивільно-правових відносин, регулюються тільки нормами прецедентного права. Проте «застосування судових прецедентів у Данії не регулюється такими жорсткими і суворими правилами, як це передбачено, скажімо, англійським

правом».

Особливе місце судової практики як джерела скандинавсь-кого права пояснюється тією обставиною, що закони дозво-ляють суддям при вирішенні окремих питань діяти більш вільно на свій розсуд, що розширює можливості судових органів при застосуванні і тлумаченні норм права. Також судді зобов'язані керуватися рішеннями, прийнятими по аналогічних справах ви¬щими судовими органами. Проте необхідно відзначити, що судові рішення мають конкретний характер, що ускаднює їх використання надалі.

Згідно з норвезьким законодавством, рішення Верховного суду й іноді інших судових інстанцій, прийняті у конкретній справі, мають силу «переконливого прецеденту», якими необхідно керуватися в ході судового розгляду судовим органам.

Роль судової практики як джерела права в правовій системі Швеції менш помітна, ніж у Данії і Норвегії. Незважаючи на від¬сутність у законодавстві даної держави норм, що визнають судові рішення як джерело права, вони іноді виступають як такі (перш за все, це рішення верховних судових органів).

Звичай як джерело скандинавського права відіграє допоміжну роль і, в основному, торкається галузі торгового і морського права. Він часто служить доповненням до чинного конститу-ційного законодавства. Іноді посилання на звичай як джерело права міститься в тексті відповідних договорів. Необхідно від-значити, що є деякі винятки, зокрема на автономній території Гренландії у сфері цивільно-правових відносин окрім датських законів діють місцеві звичаї. Це поширюється і на кримінально-правові відносини. Більше того, до ухвалення Данією в 1954 р. Кримінального кодексу в Гренландії були відсутні писані кримі¬нальні норми, і в даній сфері діяли тільки звичаї.

Доктрина, як і в романо-германському праві, уважається допоміжним джерелом скандинавського права. При винесенні судових ухвал та обговоренні проектів нормативно-правових актів доктрина дозволяє виявити дійсні наміри законодавця.

Правові принципи для вирішення конкретних справ при за-стосуванні аналогії права та при тлумаченні права також можуть виступати як джерело скандинавського права.

Міжнародно-правові акти визнаються джерелом скандинавсь¬кого права. Проте загальновизнані принципи міжнародного права, договори, що укладаються, пакти, до яких ці держави приєдна¬лися, повинні бути імплементовані в поточне законодавство.

Інститут імплементації міжнародно-правових норм у національні правові системи служить створенню державою необхідних правових умов для реалізації узятих на себе міжнародних зобов'язань. Суверенним є рішення держави про те, яким чином буде виконано взяте зобов'язання, яка процедура буде вибрана для реалізації міжнародно-правових норм у національному законодавстві.

Наприклад, коли уряд вносить до Риксдагу на ратифікацію міжнародний договір або пакт, до якого Швеція приєднується, то одночасно з ним вноситься до Парламенту проект закону, що містить норми про рецепцію положень договору або пакту в національне законодавство.