Справа Польщі на заключному етапі війни

Реакція міжнародної громадськості на маніфести

Акт 5 листопада мав значний вплив на міжнародну громадськість. Польська справа після тривалої перерви перетворилась у міжнародну проблему, щодо якої повинні були виробити ставлення всі великі держави. Російський уряд виступив з протестом проти акту 5 листопада, заперечуючи право центральних держав хазяйнувати на польських землях. У новорічному наказі армії та флоту цар Микола II проголосив, що метою Росії у війні є створення "вільної Польщі" з усіх польських земель під зверхництвом династії Романових. Англія та Франція приєдналися до російських протестівпроти акту 5 листопада, залишаючи за Росією остаточне право розв'язання польського питання. У січні 1917 р. президент США Вудро Вільсон (1856-1924) у традиційному посланні до конгресу напередодні вступу США у війну проголосив згоду всіх політиків на те, що після війни повинна постати "об'єднана, незалежна й автономна Польща". Поза проявами симпатій до поляків жодний керівник великої держави не торкався механізму виникнення Польщі, а хід війни робив ці вирази туманними. Ситуація могла зазнати змін тільки у випадку перемоги у війні одного з блоків.

Кардинальні зміни в хід війни і польське питання внесла революція в Росії, яка наприкінці лютого - на початку березня 1917 р. повалила самодержавство й створила умови для вияву демократичних прагнень багатонаціонального населення імперії.

У Росії на той час перебувало понад 3 млн. поляків. Більшість їх підтримала революцію, сподіваючися свободи для народів Росії і незалежності для Польщі.

Брестський мир. Більшовики проголосили гасло негайного миру, опублікували таємні документи з царського архіву, які розкривали імперіалістичний характер війни з обох сторін. Вони запропонували негайно укласти між воюючими сторонами мир без анексій і контрибуцій. На цей заклик відгукнулися лише центральні держави, прагнучи зміцнити свої позиції на західному фронті. У грудні 1917 р. у Брест-Литовську розпочалися мирні переговори між делегаціями Росії, Німеччини й Австро-Угорщини. У складі більшовицької делегації були два поляки (К. Радек і С. Бобинський). Під час переговорів радянська делегація наполягала на тому, щоб німці звільнили терени України, Прибалтики і Польщі. Німці не погоджувалися з цим, прагнучи реалізувати план т.зв. "Середньої Європи" ("Mitteleuropa") - створення тут низки залежних від себе держав (Польщі, України, Білорусі, Литви). На запрошення німців до Брест-Литовська прибула делегація УНР на чолі з В. Голубовичем (пізніше О. Севрюком). У ніч з 8 на 9 лютого 1918 р. центральні держави підписали договір з делегацією УНР. Він встанов­лював кордони між Україною й Австро-Угорщиною по старому кордону з Росією: австрійці не погодилися приєднати до УНР Східну Галичину, Буковину і Закарпаття; у таємному протоколі австрійці зобов'язались утворити зі Східної Галичини і Буковини в межах монархії єдиний український автономний край.

Умови Берестейського миру викликали хвилю протестів поляків у всіх дільницях. Вони називали його "четвертим поділом Польщі". У громадській думці поділ Галичини, передача Волині і Холмщини Україні, відокремлення білоруських і литовських земель представлялися "зрадою національних інтересів".

Водночас в справі Польщі все активніше висловлювалися лідери країн Антанти. 5 січня 1918 р. президент США В. Вільсон у черговому посланні до американського конгресу проголосив 14 пунктів післявоєнного мирного врегулювання в Європі. У 13-му пункті йшлося про те, що "повинна бути створена Польська Держава, що охоплює територію, на якій проживає безперечно польське населення; їй буде забезпечено вільний доступ до моря".

(27,28) 7 жовтня 1918 р. Регентська рада видала Маніфест до польського народу, в якому проголосила утворення незалежної Польської держави на всіх польських землях, створення міжпартійного уряду і проведення виборів до Законодавчого сейму. 23 жовтня рада призначила новим прем'єром ендека Юзефа Свєжинського (1868-1948). Воєнним міністром "заочно" став Ю. Пілсудський, який перебував у магдебурзькій в'язниці. (29)