Тема: Теоретико-методичні основи фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку

ЛЕКЦІЯ № 8

з дисципліни “ТіМФВ”

для студентів ІІІ курсу факультету фізичного виховання

Виконавець:

к.фіз.вих, старший викладач Соловей А.В.

 

 

Лекція обговорена і затверджена на засіданні кафедри теорії і методики фізичного виховання (протокол № ___ від “___” ______________ 2006 року).

 

 

Зав. кафедрою,

к.пед.н., доцент Ю.В. Петришин

 

 

ПЛАН

 

1. Мета, цілі і завдання фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку.

2. Організації, діяльність яких спрямована на фізичне виховання дітей.

3. Формування знань у процесі фізичного виховання, виховання звички до занять фізичною культурою.

 

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Раєвський Р.Т., Ареф’єв В.Г., Зубалій М.Д. та ін. Концепція національної системи ФВ дітей , учнівської молоді і студентської молоді України \ Початкова школа. 1994. - №8. - С. 50-54.

2. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. 2 частина, 2 розділ. Тернопіль, 2002р.

3. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Основи здоров’я і фізичної культури, 1-11 класи. Київ. Початкова школа, 2001р.

4. Воробей Г.В. Фізичне виховання молодших школярів. - Ів.-Франківськ, 1993. С. 144.

 

Вступ

Будь-яка усвідомлена діяльність можлива лише за умови чіткого визначення її мети.

Вся педагогічна система, її зміст, форми і методи залежать, насамперед, від тієї мети, яка лежить в її основі, або від виховного ідеалу до якого вона прагне. Мета - це очікуваний результат діяльності, до якого прагне людина.

Будь-яка мета реалізується шляхом її конкретизації в цілому комплексі послідовних, тісно взаємопов’язаних завдань.

 

1.Мета фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку - збереження і зміцнення здоров’я, розвиток основних фізичних якостей та рухових здібностей, підвищення рівня фізичної підготовленості дітей.

У процесі вивчення предмета “Основи здоров’я і фізична культура” враховуються найсприятливіші вікові та анатомо-фізіологічні періоди розвитку та оздоровлення організму школярів; розкривається значення занять фізичними вправами для здоров’я учнів; розвиваються основні фізичні якості та рухові здібності; формуються вміння і навички здорового способу життя, проведення корисного дозвілля та активного відпочинку; формуються знання, вміння і навички дотримання особистої гігієни, загартування організму, профілактики захворювань, запобігання травматизму, дотримання правил техніки безпеки; розвиваються уміння і навички використання фізичних вправ для запобігання порушення постави, зняття втоми учнів.

Під час вивчення предмета “Основи здоров’я і фізична культура” реалізуються навчальні, розвивальні, оздоровчі, пізнавальні та виховні цілі.

Н а в ч а л ь н і ц і л і полягають у вивченні учнями рухливих і народних ігор; елементів спортивних ігор, окремих видів спорту, основ техніки виконання загальнорозвиваючих, стройових, гімнастичних, акробатичних, легкоатлетичних, ігрових і танцювальних вправ, художньої і ритмічної гімнастики, вправ ковзаняра, лижника та плавця; в отриманні знань, умінь і навичок дотримання режиму дня, особистої гігієни, загартування організму, ведення здорового способу життя та підвищення працездатності.

Р о з в и в а л ь н і та о з д о р о в ч і ц і л і полягають у розвитку в учнів основних фізичних якостей і рухових здібностей; умінь і навичок використання фізичних вправ для запобігання порушення постави, зняття втоми; в отриманні основ знань про фізичну культуру, власне здоров’я як важливі компоненти загальнолюдської культури і формування особистості; рухової активності, яка є основою розвитку людського організму, його органів і систем; в отриманні елементарних знань про рухливі,народні і спортивні ігри, гімнастику, акробатику, легку атлетику, художню і ритмічну гімнастику, плавання, ковзанярський і лижний спорт.

Пі з н а в а л ь н і ц і л і полягають у розвитку і розширенні кругозору, елементарних уявлень учнів про фізичну культуру, спорт, туризм, основи здоров’я та здорового способу життя; в ознайомленні з українською народною фізичною культурою, спортивними традиціями, національними іграми, забавами, визначними спортивними діячами, вченими, тренерами, спортсменами, командами, їх виступами на Олімпійських іграх, чемпіонатах світу, Європи та інших міжнародних змаганнях.

В и х о в н і ц і л і полягають у вихованні в учнів інтересу і звички до занять фізичними вправами; цікавістю до українських народних ігор національних, народних і олімпійських видів спорту; бережливого сталвення до власного здоров’я; формуванні стійких мотиваційних установок на здоровий спосіб життя як одну з основних умов зміцнення власного здоров’я; формуванні усвідомленої індивідуальної установки на необхідність розвивати свої фізичні якості та рухові здібності; вихованні морально-вольових і психологічних якостей особистості.

Будь яка мета реалізується шляхом її конкретизакції в цілому комплексі послідовних, тісно взаємоповязаних завдань. Завдання можна розглядати як малі, конкретні кроки, що ведуть до кінцевого результату діяльності.

У процесі фізичного виховання вирішується багато завдань, але всі вони можуть бути умовно обєднані у три групи: освітні, оздоровчі і виховні.

Освітні завдання полягають в тому щоб:

- зробити надбанням кожного базові науково-практичні знання нагромаджені у сфері фізичної культури;

- забезпечити раціональне формування індивідуального фонду рухових вмінь і навичок, необхідних у житті, та довести їх до необхідного рівня досконалості;

- навчити кожного застосовувати набуті знання і навички у повсякденному житті з метою самовдосконалення.

Оздоровчі завдання:

-забезпечення оптимального розвитку властивих людині фізичних якостей і на їх основі вдосконалення фізичного розвитку.

- зміцнення і збереження здоров"я;

- удосконалення будови тіла і формування постави;

- забезпечення творчого довголіття як наслідок вирішення попередніх завдань.

Виховні завдання:

Виховні завдання повинні забезпечити соціальне формування особи, виховання членів суспільства, відданих його ідеалам, які відстоюють його інтереси.

 

З а в д а н н я п р е д м е т у “Основи здоров’я і фізична культура” є:

* розвиток в учнів основних фізичних якостей та рухових здібностей;

* формування життєво важливих рухових навичок та вмінь;

* набуття елементарних знань у галузі фізичної культури, гігієни та здорового способу життя;

* виховання інтересу і звички до занять фізичними вправами;

* виховання бережливого ставлення до свого здоров’я як найвищої соціальної цінності і особистості;

* формування основ здорового способу життя та безпеки життєдіяльності;

* формування усвідомленої індивідуальної установки на необхідність розвивати свої фізичні якості та рухові здібності;

* вихованя морально-вольових і психологічних якостей особистості.

Завдання фізичного виховання:

Враховуючи інтенсивність, неодночасність, нерівномірність росту і розвиткудитячого організму важливе значення мають оздоровчі завдання-

1. Охорона життя, боротьба з захворюваністю, загартування, підвищення протидії організму до неблагополучних впливів зовнішнього середовища.

2. Співдія своєчасному і гармонійному розвитку всіх систем організму, розширення його функціональних можливосткй. формування правильної постави і стопи, розвиток швидкості, спритності і витривалості.

Поряд з вразливістю дитячсого організму йому притаманні велика пластичність. високий рівень обмінних процесів. Дитина чудово пристосовується до умов які змінюються та фізичним навантаженням. ЇЇ відрізняє велике сприйняття до засвоєння доступних їй знань і вмінь. Т ому важливо вирішувати і освітні завдання:

1.Прививати навики особистої і загальної гігієни.

2. Фрмувати вміння і життєво необхідні рухові дії (ходьба, біг, стрибки) а також рухи які складають основу для подальших занять плаванням. ходббою на лижах, їздою на велосипеді та ін.

3. Формувати початкові знання повязані із фізичними вправами та інтерес до них.

Одночасно вирішуються і виховні завдання:

1. Виховання морально-вольових якостей(чесності,рішучості,сміливості).

2. Співдія розумовому, естетичномуі трудовому вихованню.

В дошкільних закладах створюються умови для реалізації вказаних завдань що забезпечують фізичну готовність дітей до успішного оволодіння шкільної прогрми.

 

2. У відповідності до закону України “Про фізичну культуру і спорт” фізичне виховання населення здійснюється у виробничій, навчально-виховній та соціально-побутовій сферах.

Фізичне виховання дітей реалізується у навчально-виховних закладах, в державних та громадських установах соціально-побутової сфери та в установах виробничої сфери батьків.

Провідне місце у фізичному вихованні дітей займають дитячі дошкільні заклади і загально-освітні школи.

В них фізичне виховання здійснюється на підставі програмно-нормативних вимог, затверджених Міністерством освіти і викладених у навчальних програмах. Фахівцями цих закладів проводяться обов’язкові заняття фізичною культурою, фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі дня та фізкультурно-масові заходи.

Крім того фізичне виховання дітей здійснюється у спортивних школах при різних громадських товариствах та відомчих. Вонипроводять навчально-тренувальні заняття з виду спорту, органузовують проведення змагань. Організовують роботу в оздоровчо-спортивних літніх таборах.

На фізичне виховання дітей впливають і ЖЕКи. Вони організовують клуби (спортивні та фізкультурні) і займаються обладнанням спортивних майданчиків на своїй території.

Парки культури і відпочинку здійснюють обладнання майданчиків та проводять ігри, забави, спортивні св’ята.

Будинки школярів - показові виступи, шахи, змагання. Туристичні станції - дитячі екскурсії.

 

3. Основним компонентом фізичної освіти є відповідні знання. Методика їх формування не тільки грунтується на загальнопедагогічних положеннях, а й визначається специфікою предмета.

До методики формування знань у процесі фізичного виховання ставляться такі вимоги:

Методика повинна забезпечувати повноцінність засвоєння знань без шкоди для рухової активності учнів. Цього можна досягти при органічному поєднанні теоретичного матеріалу із змістом практичної діяльності. Наприклад, гігієнічні правила виконання фізичних вправ повинні викладатися в процесі їх вивчення: формування знань правил спортивних ігор доцільно виконувати на прикладі роз’яснення допущених учнями в двосторонній грі помилок. Окремі теоретичні дані (наприклад, вплив фізичних вправ на розвиток основних рухових якостей) можуть подаватися у вигляді коротких повідомлень (3-5 хв) на початку уроку. Теми методичного характеру, із записуванням учнями матеріалу, краще планувати на вступних уроках.

Методика повинна передбачати реалізацію міжпредметних зв’язків, тобто використання знань учнів з інших предметів (фізики, біології) для розуміння причинно-наслідкових залежностей між окремими компонентами техніки рухової дії, впливу фізичних вправ на організм.

Використання методів активізації пізнавальної діяльності учнів (самостійної роботи, завдань для самоконтролю, взаємоаналізу дій товаришів тощо).

Забезпечення контролю, що дозволяє вносити корективи в дії учнів та використовувану методику. Формами контролю можуть бути нагляд, опитування, спеціальні завдання щодо застосування знань на практиці.

Перед викладанням теоретичного матеріалу вчителю необхідно психологічно підготувати учнів до сприйняття певної інформації. Яка б методика викладання знань не застосовувалась на уроці, обов’язковою має бути умова - заінтересованість учнів у надбанні знань, формування у школярів бажання дізнатись про подробиці явища, що вивчається, або виконуваної дії, активізація застосування набутих теоретичних знань у практичній діяльності.

З основами знань з фізичної культури учнів 1-4 класів студенти ознайомлюються у процесі семінарського заняття №1.

Перевірка знань може відбуватися в ході уроку, після викладання певної теми, а також наприкінці навчального року. При поточному опитувані для вчителя важливо не стільки виставити рцінку. скільки з"ясувати, в якому обсязі школярі засвоїли матеріал, чи є прогалини в їхніх знаннях, які питання вимагають додаткового вивчення.

Коли проводити опитування учнів, вчитель вирішує сам. При виставлені підсумкових оцінок успішності з фізичної культури необхідно звернути увагу на рівень засвоєних знань. Критеріями оцінки знань є їхглибина, розуміння сутності питань і вміння використовувати одержані знання.

До найраціональніших методів формування звички до фізичних вправ належать методи: а) що забезпечують усвідомлене засвоєння знань, вмінь і навичок; б) що розвивають інтерес до занять фізичною культурою; в) що сприяють розвитку самооцінки рухів; г) що забезпечують урахування індивідуальних особливостей учнів при самостійному виконанні домашніх завдань з ізичної культури; д) що виховують звичку до активного відпочинку в режимі дня.

Сама ж звичка- це сформована дія, виконання якої за деяких обставин стає потребою людини.

На уроці навчання загальнорозвиваючих вправ слід проводити в такій послідовності: спочатку 4-5 вправ пропонують всьому класу,далі слід виконувати вправи, які кожний підготував вдома для розвитку індивідуальних якостей. Вчитель при цьому вибірково оцінює виконання, враховуючи новизну вправи, допомагає уникнути тих або інших помилок. Важливо добитись, щоб учні при виконанні ранкової зарядки вдома паралельно із засвоєнням рухових дій запам’ятовували порядок їх виконання, правильно визначали дозування.

Ряд вправ на розвиток рівноваги, спритності, гнучкості викликають у деяких учнів відчуття страху, що заважає в подальшому впровадженню їх у побут школяра. Розсіяти цей страх допомагають роз’яснення, що сприяють наполегливості, сили волі, сміливості. Важливо також при цьому дотримуватис принципу посильності виконання вправ, поступового переходу від простих до складних дій. Порушення такої послідовності, включення на перших порах складних вправ може призвести до невиконання їх і навіяти невпевненість у своїх силах, погасити інтерес до занять фізичною культурою.

Гарний результат дає включення до занять елементів гри, романтики; створення ситуації, яка потребує прояву вольових якостей. Навчаючи лазіння по канату або вправ на колоді, учнями ставиться завдання: “Сьогодні ви маєте врятувати людину. на вершині скелі знаходиться ваш товариш, він потрапив під сніговий обвал. До скелі можна підійти лише вузькою колодою, яка висить над прірвою”. Виходять 6-7 учнів, викликаних учителем. перед ними перевернуті гімнастичні лавки. За сигналом учні проходять по лаві. При підбітті підсумків учитель вкзує кожному на помилки й видає домашнє завдання для оволодіння прийомами подолання перешкод. Для одних таке завдання буде тижневим, для інших - місячним, але воно сприятиме виробленню звички постійно включати до своїх занять вправи на збереження рівноваги і т.п.

У ході формування звички займатися фізичною культурою слід використовувати розмітку спортивного залу, роз’яснюючи учням користь її використання в самостійних вправах.

Викликає інтерес і сприяє закріпленню звички раціонально користуватися фізичними вправми елемент новизни. Так, при закріпленні вже відомої вправи її можна виконувати в різному темпі, з різних положень і т.п., рекомендувати виконувати їх у різних умовах - на відпочинку в лісі, в туристичному поході і т.п. Джерела його можуть бути:

а)завчасна (до початку уроку) підготовка спортивного залу, спортмайданчику, необхідного інвентаря згідно з темою уроку і з конкретними завданнями формування звички;

б)економне використання часу на підготовку учнів до уроку;

в)короткі пояснення вчителем нового матеріалу;

г)збільшення моторної щільності уроку шляхом поділу калсу на 10-12 груп по 3-4 учні.

Встановлено, що обов’язковою складовою успіху у формуванні вказаної звички є відповідна спрямованість у використанні засобів виховання. Так, метод прикладу можна використовувати як у навчальній, так і у позакласній роботі для конкретизації мети занять фізичною культурою, постановки перед учнями близької та далекої перспективи. Методи коригування і стимулювання, інструкції, заохочення й покарання активізують мислення та дії учнів; громадська думка сприяє виконанню навчальних і виховних завдань.

В оцінкових судженнях учнів провідне місце посідають такі якості дорослої людини і підлітка, як сила, спритність, витримка і т.п. Володіючи такими якостями, вони розцінююють це як шлях до самоутвердження в класі. Педагог повинен використовувати це як стимул до фізичного вдосконалення, орієнтуючи учнів на позитивний приклад товаришів, батьків і вказуючи шляхи цієї мети - заняття у спортивних секціях, планування рухового режиму і т.ін. Підхід тут мусить бути суто індивідуальним. Одних можна зацікавити виконанням обов’язків судді й інструктора на заняттях груп ЗФП, спортвиних секцій, інших - туристичними походами, третіх слід включати в організацію фізкультурних свят і зустрічей з ветеранами спорту і т.п. Потрібно зважати на те, що школярі охоче займаються такими видами фізичної культури, які їм доступні, де вони з успіхом можуть докласти свої здібності.

Для закріплення звички до занять фізичною культурою надзвичайно корисні групові завдання; їх виконання створює сприятливі умови для взаємодопомоги і взаємоконтролю при виконанні ранкової зарядки, під час фізкультурних пауз, виконання домашнього завдання. До того ж діяльністю такої мікрогрупи вчителю легше керувти.

У формуванні звички займатися фізкультурою чималу роль відіграє систематичний контроль вчителя за виконанням фізичних вправ школяра в режимі дня. Одним з видів контролю є аналіз записів у щоденниках самоконтролю учнів. Аналіз щоденників можна проводити за такою схемою: визначення правильності записів порядку виконання вправ, дозування їх відповідно до індивідуального фізичного розвитку школяра та завдань вчителя; перевірка правильності проведення самоконтролю та врахування фізичного стану організму, дотримування гігієнічних вимог; перевірка систематичності занять фізичною культурою в режимі дня.

Використання прийомів самоконтролю, взаємоконтролю та контролю з боку вчителя, ведення щоденників рухової активності допомагають учням оволодівати вміннями самоспостереження за своїм фізичним розвитком, характерезувати вплив вправ на організм, вміло чергувати розумову та фізичну працю.