Особливості генези індустріального суспільства у Франції

До половини XVIII ст. Франція була однією з наймогутніших держав світу. Такого становища вона досягла в значній мірі за рахунок високої культури французького народу. Важ­ливою силою, що утримувала Францію на високому рівні, була монархія. Абсолютизм, творений зусиллями кардиналів Рішельє і Мазаріні та вивершений Людовіком XIV, "королем-сонцем", з'єднав в моноліт розрізнені провінції та різні соці­альні верстви держави, сприяв розширенню її кордонів.

За рівнем промислового розвитку Франція нічим не посту­палася Англії, проте тут переважало ремісниче виробництво, а цеховий устрій активно підтримувався державою. У містах країни у XVI ст. проживало 15—17% населення. Кількість мануфактур була незначною і займалися вони в основному виробленням предметів розкоші: шовку, атласу, оксамиту, меб­лів, килимів, військових обладунків тощо. Франція займала провідне місце в Європі з виробництва полотна, яке виготов­ляли сільські жителі. Організаторами і власниками розсіяних текстильних мануфактур були, як правило, купці та лихварі. Політикапротекціонізму (захист державою національної промисловості й сільського господарства за допомогою митної політики) тамеркантилізму (політика, спрямована на нагро­мадження золота і срібла в країні шляхом обмеження вивозу їх та збільшення вивозу товарів) захищала вітчизняних това­ровиробників від іноземних конкурентів.

Повільними темпами розвивалися аграрні відносини. У XVI — XVIII ст. у Франції зберігалося велике землеволодіння, яке, щоправда, втратило становий характер. Людина будь-якого статусу могла володіти і вільно розпоряджатися землею. Збе­рігалися рентні відносини, утверджувалися такі форми вза­ємовідносин як оренда та найм. Відносно невисокий еконо­мічний потенціал Франції, пасивність буржуазії зумовили відставання країни у колоніальній експансії та зовнішній торгівлі.

З половини XVIII ст. занепадає військова могутність Фран­ції. Було втрачено ряд володінь у Європі, частину територій в Америці та Індії. Проте важливішими були ознаки внутріш­нього занепаду держави. Король Людовік XV не відзначався талантами своїх попередників, був легковажний та безвідпові­дальний. Своєю марнотратністю він знищив державну скарб­ницю. Лише у 1751 р. на утримання королівського двору, численні банкети, лови тощо було витрачено 60 млн. ліврів, що становило четверту частину річного прибутку держави. Коро­ля наслідувала французька аристократія та духовенство — привілейовані стани суспільства. Внаслідок цього зростав по­датковий тягар, який падав на плечі третього стану — селян, ремісників, купців, банкірів. Небачених розмірів досягнув дер­жавний борг. Все це, а також безперервні війни, негативно вплинуло на економічне життя, компрометувало владу в очах суспільства.

У середині XVIII ст. Франція опинилася на межі економі­чного банкрутства. У цей же час загострюються соціальні су­перечності. Велике невдоволення існуючими порядками став проявляти третій стан, домагаючись, за прикладом Англії, зрів­няння у правах з привілейованими станами. Поступово це невдоволення вилилося уреволюцію (1789—1794 рр.).