Інформаційні системи та підсистеми: поняття, структура та принципи формування

Вступ

 

Найбільше суттєвою погрозою перехідного періоду до інформаційного суспільства є розподіл людей на тих, хто має інформацію та вміє користуватися інформаційними технологіями, і тих, хто такими навичками ще не володіє. Поки інформаційні технології будуть залишатися в розпорядженні невеличкої соціальної групи, зберігається погроза існуючому механізму функціонування суспільства.

Нові інформаційні технології: поширюють права громадян шляхом надання миттєвого доступу до різноманітної інформації; збільшують можливості людей приймати участь у процесі прийняття політичних рішень і стежити за діями урядів; надають можливість активно створювати інформацію, а не тільки її споживати; забезпечують засоби захисту приватного життя й анонімності приватних послань і комунікацій.

Інтенсивне впровадження інформаційних технологій в діяльність державних органів дає можливість: наблизити їх до громадян, поліпшити і розширити послуги населенню; підвищити внутрішню ефективність і скоротити витрати на держсектор; стимулювати створення нового інформаційного устаткування, продуктів і послуг приватним сектором шляхом адекватної державної політики.

Практично кожна з розвинутих країн має програму, яка присвячена формуванню інформаційної політики по розбудові інформаційного суспільства. При чому слід зазначити, що ця політика розглядається як імператив, невиконання якого потягне за собою неконкурентну спроможність всієї країни, втрату темпів розвитку, відкидання з передових економічних, торгівельних та технологічних позицій.

Якщо розглядати проблему формування інформаційного суспільства в цілому, то специфіка сучасного етапу полягає в тому, що подальший прогрес інформаційних і телекомунікаційних технологій залежить не тільки від досягнень у галузі технологій, а від того наскільки швидко будуть пристосовані до нових реалій старі норми, які регулюють традиційно різні сектори, - телекомунікації, телебачення та інші засоби масової інформації.

 

 

У наш час термін “інформаційна система” використовується у двох трактуваннях. У вузькому розумінні “інформаційна система” використовується для визначення системи процедур при роботі з даними, тобто характеризує технологічний процес, що включає виконання таких функцій: збір первинних даних (спостереження); підготовка даних до обробки; контроль; обробка даних; зберігання та пошук даних; випуск даних; переказ даних. Сукупність усіх перелічених функцій утворює процес обробки даних.

У більш широкому значенні термін “інформаційна система” використовується для позначення системи, завданням якої є продукування інформації, що необхідна для цілей управління. Ціль побудови інформаційних систем полягає в наданні підтримки в процесі прийняття рішень.

Таким чином, під інформаційною системою розуміють сукупність видів діяльності, що забезпечують збір, переказ, зберігання, відбір, обробку, видачу та подання інформації на запит управління. Завданням інформаційної системи є забезпечення достатньої кількості правильних та докладних даних у потрібний час для підготовки рішення.

Інформаційна система може бути ручною, механізованою чи автоматизованою залежно від того, які засоби використовуються для виконання завдань, що стоять перед нею. Управлінські інформаційні системи в державному управлінні належать до класу управлінських інформаційних систем.

Технологічною основою управлінської інформаційної системи є інформаційний процес. Він складається з таких процедур:

· збір даних, реєстрація – метою є одержання точного, своєчасного, достовірного і повного відображення всієї інформації про діяльність необхідних об'єктів;

· передача даних – здійснюється доставка необхідної інформації з різних носіїв інформації, наприклад, пошти, можливо кур'єром чи ін.;

· збереження інформації – ця процедура пов'язана з багаторазовістю, тривалістю використання умовно-постійної інформації в обробці, необхідністю накопичення інформації у зв'язку з розривом у часі її збору й обробки;

· обробка інформації – послідовність арифметичних і логічних операцій з одержання результативної інформації, наприклад, розрахунок відносних показників фінансової діяльності підприємства, установи, організації на основі первинних даних;

· передача результатної інформації – здійснюється передача інформації переважно у вигляді файлів;

· споживання результатної інформації – використання результатів обробки інформації для діяльності безпосередньо органів державного управління.

При побудові управлінської інформаційної системи важливим є питання про джерела інформації. Законом передбачено або встановлено носії інформації: документи та інші носії, які є матеріальними об'єктами, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи.

Основними джерелами інформації органів державної влади та органів місцевого самоврядування є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, нормативні акти державних органів, акти органів місцевого самоврядування. Інформація державних органів та органів місцевого самоврядування доводиться до відома зацікавлених осіб шляхом: опублікування її в офіційних друкованих виданнях або поширення інформаційними службами відповідних державних органів і організацій; опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації; безпосереднього доведення її до заінтересованих осіб (усно, письмово чи іншими способами); надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами; оголошення її під час публічних виступів посадових осіб.

Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі та підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань.

Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім'я документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого самоврядування в межах своїх повноважень.

Основними джерелами соціологічної інформації є документовані або публічно оголошені відомості, у яких відображено результати соціологічних опитувань, спостережень та інших соціологічних досліджень.

Збір інформації залежить від управлінських завдань та потреб. Від цього визначаються і відповідні методи збору інформації. Тому передусім визначається мета збору інформації, тобто треба усвідомити, яка інформація (за змістом), кому (якій категорії користувачів), коли (до якого терміну або на якому етапі роботи) та в якій формі (на якому рівні згортання) потрібна.