Педагогіка “нового часу”. Поява терміна “гувернер” (Франція, Мішель Монтень, 16 століття).

Періоди Відродження й Реформації — друга половина XVI століття — XVII століття — стали підготовкою до появи педагогіки "нового часу”. У педагогіці середини XVI століття майже одночасно виникло три напрями: реалізм, раціоналізм і емпіризм. Реалізм характеризувався інтересом до вивчення законів і явищ людської природи, інтересом до реальних знань. Раціоналізм у педагогіці полягав у формуванні в молодого покоління віри в інтелект і прагнення протягом усього життя керуватися винятково розумом, ігноруючи почуття. Сильнішою за попередню виявилася емпірична педагогічна течія, яка базувалася на визнанні досвіду й чуттєвого сприймання більше, аніж значенням логічного аналізу. Цими течіями визначалася стратегія розумового й морального розвитку особистості.

Представниками реалістичної течії стали французькі педагоги М. Монтень і Ф. Рабле. Якщо Ф. Рабле цікавиться лише шкільною освітою, то М. Монтень докладно розглядає насамперед систему домашнього виховання.

М. Монтень трактує освіту як формальність і виховання вважає вищим за навчання. Він пише, що справу виховання підростаючого покоління необхідно доручити особливим вихователям — гувернерам. Провідними якостями гувернера М. Монтень називає безмежну відданість своєму вихованцеві й уміння вважати на індивідуальність дитини. М. Монтень став першим ученим, який підготував для гувернерів методичні рекомендації з проблем домашнього навчання й виховання. Саме після виходу у світ праці М. Монтеня, де вживається назва "гувернер" (Франція XVI століття), цей термін стає загальноприйнятим у світовій педагогіці. Таким чином, розгортається восьмий період розвитку гувернерства. Він характеризується наступним: 1) виникненням специфічної термінології; 2) появою методичних посібників, підготовлених спеціально для гувернерів; 3) перетворенням гувернерства на загальновизнану складову освітньо-виховної системи суспільства: виховання дитини без допомоги гувернера починає вважатися у знатних родинах неповноцінним.

Позитивне значення М. Монтеня в історії педагогіки полягає в тому, що він відстоює важливість здійснення паралельно з моральним фізичного виховання; головним завданням виховання називає не підготовку безликого спеціаліста, а активної, мислячої особистості; відстоює практично орієнтовану, а не затеоретизовану освіту; виступає як основоположник методики гувернерської роботи і термінології "гувернер", "гувернерство".

Характерними представниками раціоналістичної течії у педагогіці визнають янсеністів і діячів установ "Ораторії Ісуса". Янсеністи й духовні особи ордена "Ораторії Ісуса" дотримувалися поглядів, що дитина від народження є носієм зла і завдання виховання — викоренити його. Виховна система ґрунтувалася на індивідуальному підході до дітей, на любові й турботі наставників до вихованців. Виховання у школі будувалося за зразком родинного. Педагогові (гувернерові) доручали не більше 5-6 осіб, з якими він перебував цілодобово, цілковито присвячуючи себе справі виховання.