Текстура

Готичне письмо

В Х-ХІ ст. в результаті воєн та хрестових походів зміцнюється феодалізм та королівська влада, що в свою чергу викликає розвиток ремесел, торгівлі. Все більшого значення набувають міста. Розвиток суспільства вимагав зміни методики навчання. В цей час поряд з монастирськими з'являються світські школи, в яких навчали лічби та письма. Однак переписування книг, як і раніше, було зосереджено з скрипторіях монастирів.

Наприкінці XI ст. рисунок букв каролінгського мінускула вже змінився: основні штрихи стали писатися щільніше, в результаті чого букви стали більш вузькими і високими, відстань між словами і реченнями скоротилася. Округлі елементи змінювалися на кутасті, з'явилося багато скорочень у словах. Загальна картина письма стала темною. Форма букв складалася на основі унціалу, доповнюючись запозиченими елементами малих букв із інших шрифтів. Для ініціалів використовувалися збільшені малі букви.

В XIII ст. у всьому шрифтовому мистецтві вже панував готич­ний стиль. В рядку тексту чітко визначилась горизонтальна лінія злому. Округлість майже повністю зникла. Відстань між рядками, словами та буквами зменшилась. Площина письма переривалася тільки міжрядковою відстанню і малюнком ініціалів. Для збереження однакової відстані між штрихами букв стали застосову­вати лігатури — з'єднання лівих і правих основних штрихів сусідніх букв.

Готичний шрифт зародився у Північній Франції і незабаром поширився в Німеччині, Іспанії та Англії.

Довгий час розвиток готичних форм у письмі пов'язувався з розвитком архітектури. Останні ж досягнення історичної науки свідчать про те, що готичний шрифт у письмі існував вже в XI ст., тоді як в архітектурі він отримав розповсюдження в XIII ст.

Розвиток готичного стилю привів до роздвоєння стильових форм шрифту в Європі. У Північній Європі широкого розповсюджен­ня набули текстура, швабахер, фрактура, у Південній Європі — ротунда, готична антиква, у всій Європі — бастарда.

 

В кінці XII ст. в монастирських скрипторіях на Півночі Франції сформувався новий шрифт — текстура (лат. Tехtuга — тканина, ткання, набивка). Дуже скоро цим шрифтом стали писати у всіх східноєвропейських монастирях. Виконувався він ширококонечним пташиним пером, тому штрихи виходили контрастними. Текстура являє собою вузький, компактний, точний шрифт, в якому переважає вертикаль. Основні штрихи букв пишуть­ся жирно і близько один від одного. Додаткові штрихи в більшості випадків мають ромбоподібну форму. Міжрядкова відстань дуже ма­ла. Мoжливо, звуження букв спочатку було зроблено з економічних міркувань, але пізніше набуло певного художнього значення. Текст, виконаний шрифтом текстура, на книжковій сторінці виглядає щільно заповненим прямокутником, що нагадує решітку або фактуру тканини і має серйозний, суворий характер.

Всі елементи букв у текстурі спрощені до геометричних пра­вильних штрихів, без округлень та потовщень, відрізняються тільки довжиною та нахилом. Виняток складають штрихи букв, в яких є деяка округлість або дуже тонке закінчення основних і допоміжних штрихів.

Залежно від характеру закінчення основних штрихів розрізняють кілька видів текстури: 1) текстура з округлими закінченнями (XI ст.); 2) текстура з надломаними закінченнями (XIV ст.); 3) тек­стура з прямими закінченнями (ХІУ-ХУст.); 4) текстура з ромбо­подібними закінченнями (XV ст.).

Яскравим прикладом текстури є першодруковані книги І.Гутенберга: календарі (1447 р.). Біблії (1455 р.) та ін.

Для виділення шрифту використовували точні вертикальні штрихи та ромбоподібні зарубки. Для виконання шрифту перо слід встановлювати на папері всією площиною під кутом 45.