Вибійка Врлодимира Маркар'яна

Поширення світом

Ярмаркова діяльність

Виставки

2007 — персональна виставка робіт майстрині в Полтавському літературно-меморіальному музеї В.Короленка

ñ дипломант І ступеня художньої обласної виставки-конкурсу «Осяяні красою і талантом» на приз імені Марії Башкирцевої

ñ взяла участь у Всеукраїнській науково-практичній конференції Другі Марка Грушевського читання «Лялька як знак, образ, функція», з доповіддю «Сприйняття української народної іграшки різними віковими групами населення Полтавської області»

ñ виставка «Королівство ляльок» в Державному музеї іграшки у Києві

ñ з метою популяризації вузлової ляльки Н.Свиридюк створила анотований бібліографічний посібник «Вузлова лялька — вид народного мистецтва України»

2008, грудень — 2009, лютий — брала участь у виставці «Українське Різдво», яку організували Національний музей Т.Шевченка спільно з Національним музеєм архітектури та побуту України

2009, червень — персональна виставка ляльок-мотанок в літературній експозиції садиби-музею Панаса Мирного в Полтаві під назвою «У мене лиштва мережена. О. Пчілка». Одяг ляльок оздоблений вишитим узором, традиційним орнаментом, які свого часу збирала Олена Пчілка й збірку яких під назвою «Українські візерунки» власноруч подарувала Панасу Мирному.

Майстриня є постійним учасником обласних етнографічних та фольклорних свят та фестивалів:

ñ «Пісні Бузкового гаю» (смт. Диканька);

ñ «Решетилівська весна» (с-ще Решетилівка);

ñ «Воскресни, Писанко» (м.Карлівка);

ñ «Маріїна долина» (с.Черняківка Чутівського району);

ñ ЕтноВесна на батьківщині Василя Симоненка (с.Біїці Лубенського району);

ñ на Сорочинському ярмарку (с.В.Сорочинці Миргородського району),

ñ культурно-мистецьких акцій, що відбуваються в Полтаві на відзначення державних свят та визначних дат у житті міста.

Ляльки, створені Наталією Свиридюк, знаходяться в колекціях Віктора Ющенка, нащадків Степана Бандери, Художньому музеї Запоріжжя та приватних колекціях у Німеччині, Франції, США, Канаді, Данії.

Вибійка - тканина з візерунками, нанесеними за допомогою різьблених дощок і фарб. Вибійчані тканини застосовувались для пошиття спідниць, фартухів, хусток. Масового поширення вибійка набула на початку XIX ст. на Київщині і в західних областях України. Архівні дані свідчать, що тогочасні майстри досконало володіли технікою вибійки, працюючи у примітивних майстернях з дуже простими знаряддями виробництва: стіл, вибивні дошки і олійні фарби.

Для вибійки використовували в основному тканини домашнього виготовлення з льону та конопель, рідше - з бавовняних і шовкових тканин. Якість підготовленого полотна, орнаментація вибивних дощок і колір - основні фактори у створенні художнього твору. Полотно для вибійок повинно бути гладеньким, без зайвих потовщень. Тому майстри готували його спеціально: поливали водою, розтягували, щоб не було перекосів, бо все це мало велике значення для чіткості рисунка орнаменту. Нині промисловість випускає полотно гладенької структури, тому можна досягти високої якості вибійки. У народній вибійці, щоб досягти гладень кої структури, застосовували клейову проклейку, яка утворювала еластичну поверхню, і рисунок вибивався чітко. Вибійку виконували вибивними дошками з деревини груші або липи. Спочатку намічали контури рисунка олівцем, а потім різали дошку спеціальними різцями, які виготовляли самі майстри. Українські майстри-різьбярі славились майстерністю виконання вибивних дощок з чітким контуром орнаментальних мотивів і досконалою побутовою композицією.

Мотиви орнаментів української вибійки можна поділити на три групи. Перша - мотиви орнаментації на дошках прямокутної форми, на яких розміщувався один великий або кілька невеликих рисунків. Цими дошками працювали у кілька прийомів: спочатку вибивали одну частину рисунка, потім - другу і т. д. При цьому можливі були варіанти композиції рисунка з одних і тих самих елементів (у смуги, розкидані елементи по площині тканини). Друга - мотиви орнаментації на дошках, які точно відповідали ширині полотна, тобто вся площина полотна була орнаментована. За допомогою таких дощок за один прийом виконували вибійку відповідного призначення. Створювались немовби купонні тканини. Третя - орнаментальні мотиви на квадратних дошках для вибійки на хустках.

Вибивні дошки для всіх груп мотивів орнаментів могли мати односторонній мотив рисунка (квадрати, квіточки, штампики, смужечки) і двосторонній орнамент (мотиви рисунка - гілки квітів), орнамент лівого і правого повороту різних композиційних вирішень. Вибійки правого і лівого повороту утворювали композицію кайми, кутів скатертини, хустки.

Для вибійки в основному застосовували натуральні барвники. Так, фарби чорного кольору виготовляли із сажі хвойної деревини, синього - із суміші настою індиго і свинцевого білила, коричневого - із суміші вохри і свинцю. Фарби розтирали на льняній олії, яку варили у глиняних горщиках на відкритому вогні. У фарбу опускали курячу пір'їну. Якщо вона не займалась, це означало, що у фарбі багато олії і її треба ще варити. Фарбу вважали готовою, якщо пір'їна займалася. Не випарена фарба залишала на полотні жирні плями (ореол) навколо орнаментального рисунка. Коли ж фарба приготовлена добре, тоді й вибійка чиста.

Отже, треба пам'ятати, що якість вибійки залежить від якості полотна, вибивних дощок та фарб.

Найпоширенішою була техніка вибійки, при якій на орнаментовану рельєфним різьбленим орнаментом дошку накладали тонкий шар фарби і ретельно її розтирали по всій площині. Потім на дошку накладали вологе полотно і зверху валиком прокочували з одного кінця до другого і назад. Після нанесення орнаменту на полотно, його знімали з дошки і підвішували на дерев'яну жердку для просушування. Кількість вирізьблених дощок залежала від кольорової гами орнаменту: для кожного кольору окрема дошка. Спочатку вибивали на полотні один колір, просушували, а потім по черзі інші кольори, просушуючи після кожного.

У техніці вибійки, використовуючи чорний або темно-синій колір по сірому полотні, виконували тканини "мальованки", з яких шили спідниці. Нескладні орнаментальні мотиви цих тканин побудовані в строгому ритмічному порядку. Вертикальні смуги невибагливих мотивів - штампиків, частіше одного кольору (чорного або синього) по сірому або відбіленому полотні створювали строгу ритміку незвичайно вишуканого декоративного звучання. У здавалось би простому вирішенні цих тканин виражалася та особливість класичної простоти, яка характерна саме для народного мистецтва. Ці мотиви можна використати і в сучасній ручній вибійці.

І народна, і сучасна вибійки за мотивами орнаментації поділяються на геометричні та рослинні.

Найбільшого поширення набули мотиви різних кружечків, гороху, квадратиків, які можна густо чи рідко розміщувати по фону. У народній вибійці дуже популярним був мотив "зірочок", які вибивали по тканині урозбрід, або по вертикалі у поєднанні з вертикальною кольоровою смугою. У цих вибійках різко контрастні кольори (білий або сірий і чорний або синій орнамент) об'єднувались введенням дрібніших елементів, які справляли враження іскристості і своєрідної динамічності. Крупніші мотиви створювали конкретний художній образ тканини. В основі композиції рисунка народних тканин лежить характер розміщення орнаментальних мотивів.

Часто застосовували композиції у вигляді смуг або розкиданих по площині окремих квітів чи букетів. Композиції в смуги створювали, поєднуючи між собою гладенькі, витончені смуги і розміщуючи між ними невеликі орнаментальні мотиви - кружечки, квадрати, ромбики, скомпоновані в смуги. Варіантність таких композицій створює різноманітні орнаментальні мотиви, ритм яких залежить від ширини смуг, розмірів мотивів, характеру їх трактування, введення додаткових елементів. Різноманітність композицій у смуги доповнювалась чіткою симетрією паралельних смуг вертикального напряму двох видів - окремих орнаментальних мотивів і прямих або хвилеподібних ліній.

У побуті народів України і Росії були поширені вибійки, рисунок яких розміщувався по сітці .(квадратній або діагональній), тобто елемент рисунка вписувався у прямокутник чи ромб. У такій вибійці використовували мотиви квітки або букета. Існують різні варіанти нахилу сіток у розміщення орнаментальних мотивів у межах кожного ромба чи в точці перетину ліній. Ритм композиції від цього не змінюється.

У народній вибійці широко використовували мотиви рослинного орнаменту. Так, мотиви букетів складалися з великих і дрібних квіток, гілочок, листя. Інколи стеблини переходили немов би у великі хвилеподібні гілки, на яких з одного або двох боків було розміщено різні квіти, листя тощо. Такі гілки здебільшого створювали своєрідні композиції у смуги із складним ритмом. Застосовували і складні рослинні мотиви, які немов утворювали на площині розводи, у центрі яких - геометризована квітка. У народних вибійках із стилізованим рослинним орнаментом застосовували дуже складні композиції, в яких великі площини фону тканини не зафарбовані, а мотиви орнаменту ніби легко розкладені, що створює красивий ритм мотивів квіткового орнаменту і фону. Цю особливість необхідно враховувати у створенні і виконанні сучасної ручної вибійки. Особливою красою відзначалися вибійкові хустки з домотканого полотна. Орнаментація цих хусток мала складну композицію. У кожному виробі немовби поєднувались . дві композиції - центрична, або сітчаста, і каймова. Так, у центральній частині площини розміщували в шаховому порядку дрібні квіточки, букетики та інші мотиви, а на широкій каймі - великі квіти. Інколи композицію середини хустки будували за схемою променів. Для такої схеми характерна легкість, гармонійність орнаментального поля і кайми, вдале співвідношення крупних і дрібних мотивів. Контур квіток окреслено м'яко і декоративно, з урахуванням орнаментальних мотивів. По краю хустки часто нав'язували кольорову бахрому з шерсті або шовку, яка об'єднувала і доповнювала орнаментацію.

Колористичне вирішення української вибійки базується переважно на поєднанні одноколірних орнаментальних мотивів (чорного, синього, коричневого) з білим або сірим на відбіленому полотні.

Українські майстри досконало володіли так званим резервним способом вибійки, при якому орнамент на тканину наносили з вибивної дошки не фарбою, а розчином вапна. Після цього тканину фарбували звичайним холодним способом, зануривши на кілька годин у бочку з розчином барвника. Фон тканини забарвлювався, а орнамент, вкритий густим шаром вапна, не забарвлювався. Потім тканину вимочували ("відквашували") в розчинах, знімали шар вапна, сушили і прасували. У такий спосіб виробляли вибійку із забарвленим фоном. Такі вибійки в народі називали "димками". Найчастіше вибійки фарбували в синій колір настоєм індиго. Дуже ефектні "димки", в яких поєднуються два кольори - синій фон і білий орнамент. Інколи для вибійки застосовували дві різні техніки в одній тканині. Це збагачувало орнаментальні і колористичні мотиви декорування тканин.

Усі засоби технічного і художнього вирішення вибійки можна застосовувати в сучасних домашніх умовах. Для цього насамперед потрібно добре випрати бавовняне чи льняне полотно. Далі готують барвники, видаливши зайвий жир з олійних фарб. Вирізають орнаментальні мотиви на дошках, обережно вибравши фонову частину (орнаментальна частина виступає). Для дощок використовують добре просушену деревину. Вибійку виконують на столі, на який для пружності набивають шар товстого сукна. Це поліпшує якість вибійки - рівномірно віддруковується фарба на тканині. Тканину закріплюють на площині стола. Потім намічають олівцем схему орнаментальних мотивів і по цій схемі накладають дошку з барвником, міцно притискуючи. Для нанесення орнаментальних мотивів застосовують одну дошку з елементом, а для більш ускладнених композицій - дві-три дошки з різними елементами.

Якщо виникають ускладнення з виготовленням дерев'яних дощечок (відсутність деревини, невміння користуватись різцем), можна вибійку виконати за трафаретом. Для цього на цупкий промасляний папір наносять рисунок і розчленовують його на окремі частини, які потім вирізають на окремих аркушах тонкого картону. Роблять це так, щоб, наклавши всі аркуші картону один на один, одержати площину всього рисунка. Усі аркуші картону послідовно пронумеровують. Потім по порядку через вирізані площини кожного аркуша картону наносять фарбу і розтирають її круглим пензлем із щетини. Роблять це не поспішаючи, у так званій техніці "сухим пензлем". Після нанесення барвника тканину сушать, потім для підвищення еластичності перуть. Останнім насом для ручної вибійки використовують друкарські фарби. У цьому випадку вибійка м'якша, еластична.

У техніці ручної вибійки можна виконати різноманітні вироби для прикрашання інтер'єра і декорування одягу. Ці вироби насамперед цікаві своєю індивідуальністю. Виконання виробів у техніці вибійки для ансамблів одягу і для прикрашання житла має дуже багато спільного.

Володимир Маркар'ян — Майстер художнього різьблення по дереву. Працює в техніці рельєфного та скульптурного різьблення, має великий досвід роботи з садово-парковою скульптурою. Народився 31 серпня 1954 року в місті Полтава. Там досі мешкає і працює. Закінчив Полтавський інженерно-будівельний інститут (за фахом інженер–будівельник) та Московський заочний університет мистецтв ім.Крупської (декоративно-ужиткове відділення).

Дерево-різьбленням займається з дитинства. Протягом 1981—1994 років створив та очолював майстерню з різьблення по дереву та дерев’яної скульптури при Полтавському РБУ зеленого будівництва. З 2006 року Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

З 1994 по 2001 рік працював керівником гуртка з різьблення по дереву у Навчально-дослідницькому центрі учнівської молоді міста Полтави. Учні студії постійно брали участь у міських, обласних виставках та конкурсах. Два учні були стипендіатами конкурсу «Нові імена України» (Київ – 1997), Міжнародний конкурс «Золотий лелека» (Миколаїв – 2000, 2001) – друге, перше місце.

Учасник першого Всеукраїнського симпозіуму з народної дерев’яної скульптури «Велес 2005» та першого Всеукраїнського симпозіуму з різьблення по дереву «Сіверщина 2006». Також брав участь у багатьох Всеукраїнських та міжнародних виставках.

Народний майстер щорічно бере участь у ярмарках та фестивалях.