Предмет і завдання курсу економічної історії.

Тема 1. Предмет, завдання та методи економічної історії.

1.Предмет і завдання курсу економічної історії.

2.Зв’язок економічної історії з іншими соціально-економічними

дисциплінами та її місце в системі наук.

3.Суспільні функції економічної історії.

4.Характеристика джерел та літератури.

5.Основні схеми і критерії періодизації економічної історії.

Навчальний курс “Економічна історія” викладається з метою вивчення закономірностей та особливостей економічного розвитку людства від первісної доби і стародавніх цивілізацій до нашого часу. Аналізуються основні події економічної історії.

Розглядається розвиток економіки високорозвинутих країн та країн сходу, проводиться економічний аналіз їх розвитку на окремих етапах, визначаються чинники зростання або зниження темпів економічного розвитку.

Вивчаючи конкретні аспекти економіки, дана дисципліна допомагає краще зрозуміти сучасні господарські проблеми, прогнозувати їхнє рішення. В результаті опанування визначеними для вивчення знаннями студенти повинні:

Знати:

– Закономірності та основні події економічної історії людства.

– Історію розвитку економіки окремих країн, загальних та спільних

тенденцій їх господарства, створення суцільної картини матеріального

життя людства.

Уміти:

– Аналізувати та узагальнювати економічні явища.

– Робити обґрунтовані висновки щодо розвитку господарства і, виходячи з цього, приймати виважені практичні рішення.

Економічна історія — наука відносно молода. Вона зародилася в XVI ст. ("Трактат про аса" Гільйома Бюде, 1514 p.). Відтоді аж до середини XIX ст. це були окремі історико-галузеві описи та дослідження (історія фінансів, торгівлі, сільського господарства, ремісничого виробництва, промислової діяльності), а також дослідження певних економічних інститутів (цін, податків та ін.). Вони сприяли формуванню історико-економічної науки. Однак лише з розвитком капіталізму дослідження історико-економічного напряму стали більш регулярними і фундаментальними. У середині XIX ст. ця наука сформувалась у самостійну галузь економічного знання. Біля її джерел стояли: англійці А. Тойнбі, Т. Роджерс, Дж. Ешлі; німці К. Бюхер, М. Вебер, В. Зомбарт; українці В. Левитський, М. Ковалевський, Д. Багалій; росіяни П. Виноградов, В. Воронцов, І. Кулішер. В останній третині XIX ст. в окремих вузах Європи та США розпочалося регулярне викладання лекційних курсів з нової науки. В Україні вперше такий курс прочитав професор Харківського університету В. Ф. Левитський.

Предметом науки вчені другої половини XIX ст. вважали еволюцію господарської діяльності народів від первісної епохи до сучасності. Вчені України (М. Х. Бунге, В. Ф. Левитський та ін.) підкреслювали доцільність викладання історії господарського побуту поряд з історією економічних учень з метою кращого розуміння обох наук. За більше ніж 150 років існування науки змінилося кілька її назв: історія господарського побуту, історія народного господарства, історія економіки. В Україні в останнє десятиліття прижилася назва "економічна історія".