Актуальність екології визначається тим, що вона дає можливість синтезувати природознавчі, соціальні, економічні та технічні знання.

ПОНЯТТЯ ПРО СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ. ЕВОЛЮЦІЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН ЛЮДИНИ Й ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

Мета:вивчити поняття про середовище існування; еволюцію взаємовідносин людини й природного середовища; основні терміни.

План:

1. Екологічні системи.

2. Системний підхід.

3. Види систем.

4. Властивості – обов‘язкові для живих організмів.

5. Принципи існування та функціонування живої матерії.

Структура сучасних екологічних знань досить складна. Як синтетична наука екологія постійно вбирає в себе різноманітні наукові данні, які отримуються аналітичними науками. У межах основних 4-х підрозділів екології (факторіальна екологія, демекологія, синекологія і соціоекологія) безперервно виникають нові “точки росту”. У ролі відносно самостійних підрозділів екології виступають хімічна екологія, агроекологія, урбоекологія, та ін.

Теоретичні узагальнення в галузі екології перш за все пов’язані з визначенням співвідношення живих та неживих компонентів у природних комплексах й оцінкою їхнього місця у виробничих процесах. Непростим є навіть розмежування біологічних та екологічних систем. Вважалось, що біологічні системи базуються на живій речовині і цим принципово відрізняються від екологічних систем. Аналіз, проведений Голубцемповедений у 1982 році, показав, що такий підхід немає підстав. Фактично будь-яка жива система, починаючи з клітини. Вміщую в собі як компонент і неживу речовину. Більш того без зв´язку із неживими компонентами біосистеми не можуть існувати. Різниця між біологічною та екологічною системами лежить в іншій площині. Вони пов’язані з основною функцією системи і основними механізмами регуляції та само підтримування систем.

Після відкриття Дарвіном в 1859 році законів біологічної еволюції стало очевидним, що ускладнення та самоорганізація є основними властивостями живої матерії. У противагу цьому неживі системи підкоряються закону зростання енергії: ймовірність їхнього існування найвища при досягненні ними повного одноманіття. З точки зору цих уявлень екологічні системи — це особливий клас природних об'єктів, ускладнення та самоорганізація яких забезпечується наявністю живих організмів. Ця обставина зумовлює єдність природи як матеріального цілого і підкреслює неможливість забезпечення благополуччя людини поза цією системою.

Провідним у вивченні природних комплексів є принцип системності, який з урахуванням концепції холізму забезпечує підхід до них як до органічно цілісних.

Принцип системності — це загальнонауковий філософський принцип, в основі якого лежить поняття про систему. Один із засновників теорії системи Л. Берталанфі (1973) визначив систему як цілісну сукупність елементів, що знаходяться у взаємозв'язку так, що їхнє незалежне існування не можливо. Принцип системності виявився ефективним при вивченні біологічних та екологічних систем.

Методологічною основою системного підходу в екології є 3 головних положення: