Інвестиційна політика

Організаційні форми ведення капітального будівництва

Фінансування капітальних вкладень

Фінансування капітальних вкладень здійснюється як за рахунок централізованих так і за рахунок децентралізованихкоштів.

Централізовані капіталовкладення– це асигнування із державного бюджету та кредити банку.

Децентралізовані капіталовкладення - це власні кошти галузі, фонд розвитку виробництва, частка амортизаційних відрахувань, креди­ти банку.

Технічне переозброєння, реконструкція та розширення здійснюються за рахунок фонду розвитку виробництва, а також кредитів банку. У особливих випадках підприємствам на ці цілі виділяються централізова­ні капіталовкладення.

Будівництво нових підприємств здійснюється за рахунок асиг­нувань із державного бюджету (для державних підприємств).

Існує дві організаційні форми ведення робіт з капітального будів­ництва:

І) господарський метод;

2) підрядний метод.

При господарському методі будівництва роботи ведуться силами і засобами підприємства, яке організовує з цією метою власний будівель­ний підрозділ.

Цей метод доцільний лише при реконструкції, технічному переозбро­єнні або невеликому новому будівництві на діючих підприємствах.

Підрядним називається такий метод будівельно-монтажних робіт, при якому вони виконуються будівельними спеціалізованими підприємст­вами на підставі договору (підряду).

У даний час питома вага робіт, які виконуються підрядним методом, складає 90% всього обсягу капітального будівництва.

Підрядник відповідає за своєчасну здачу об’єкту. Для виконання окремих видів робіт можуть залучатися спеціальні будівельні органі­зації на правах субпідрядників.

Інвестиції - це вкладення капіталу в галузі економіки країни та за кордоном.

Розрізняють: фінансові інвестиції (купівля. цінних паперів), реальні інвестиції, які представлені реальними вкладеннями в об’єкт. На Україні прийнято закони "Про інвестиції", "Про іноземні інвес­тиції" з 1 березня 1992 року.

За даними міністерства зовнішніх економічних зв’язків, за три роки чинності закону "Про іноземні інвестиції" зареєстровано лише 3,5 тис випадків інвестування іноземного капіталу в Україну. Середня сума інвестицій - близько 100 тис. доларів; 40% - внески іноземного ін­вестора у розмірі менше тисячі доларів.

В Україну прийшли дві групи інвесторів.

І) Це транснаціональні корпорації - головне завдання яких - роз­ширення мережі своїх представництв. Серед них, наприклад, фірма "ПепсІ кола", котра створила спільне підприємство з будівництва танкерів з виробничим об’єднанням "Залив" у Керчі. Фірма "Джонсон" вклала 1,5 мільйона доларів на налагодження ліній з виробництва миючих засобів та інші.

2) Друга група- середні та невеликі фірми, що знаходяться у скрутному фінансовому становищі і прагнуть швидко отримати: надпри­буток на українському ринку.

Причина того, що на Україну не йдуть солідні інвестори в тому, що уряд не створив нормальної роботи, насамперед, для українських підприємців. Крім того виділяють три категорії небезпек, які чека­ють іноземного інвестора:

І. Політичні небезпеки. В Україні під політичною стабільністю розуміють одне, а на Заході - дещо інше. Коли наш Президент каже, що ситуація політично стабільна, то він під цим розуміє слабку опо­зицію, відносно слабке протистояння між нею та офіційною владою. На Заході політичну стабільність розуміють інакше: закони постійно діючі - уряд змінюється, а закони діють.

2. Другий блок стосується фінансово-законодавчого середовища підприємництва, яке складається із тих законів, котрі або сприяють іноземним інвесторам, або заважають. Бізнесменам дуже важко збагнути чому закон діє сьогодні по-іншому, ніж учора.

3. Третій блок пов’язаний із безпосереднім захистом бізнесмена, офісу, працівників.